Розслідувати наругу над людяністю – справа правників. Ми ж не забудемо жодну жертву цієї агресії серед цивільних і наших захисників. Віримо не лише у перемогу, а і в справедливе правосуддя.

Надію на мирне життя шукатимемо серед настроїв, які промайнули у відео-проектах. Мене особисто надихнув Роберто Моралес. Український футбольний коментатор, який воював в ООС і нині не стоїть осторонь, хоча безпосередню допомогу захисникам не афішує. Беру за гасло його слова: «Однією з ознак мирного життя в Україні стане повернення нашого футболу».

КОЛИ ЧЕКАТИ НА ПОВЕРНЕННЯ?

Це запитання все одно хвилює причетних. Наприклад, ведучого «Денисов TIME», який цього разу обрав у співрозмовники партнера по відомій студії Леоненка. Не лише для того, щоб нагадати, що той народився в Тюмені.

Мета була велична. І вона зрештою вихлюпнулася у почесне завдання: «Щоб ти сказав… Путіну?» Віктор у відповідь звернувся не до міжнародного злочинця, а до групи, яка веде перемовини з українського боку: «Треба скоріше закінчувати війну». Вважатимемо цю тезу задовільною, хоча й, скажімо так, не розкритою до кінця.

А так усе вийшло доволі відверто, як і безліч разів у форматі «Великого футболу». Леоненко не виставлявся, хоча зазначив, що не любить тих, хто багато говорить про власну допомогу армії. І з цим постулатом можна погодитися. Щодо ж самого Віктора – разом із тероборонцями Алієвим і Богдановим він приїжджав на автобусі у розташування, про яке говорити не слід…

Не забувся Віктор привітати з днем народження Володимира Безсонова. Проте сам його прикладом не надихнувся. Бо автомат це ж не пістолет – можна випадково вистрелити собі у ногу, а воякою Леоненко себе не вважає. Висновок логічний. У світлі загальних запитів до нашвидкуруч зляпаного контенту навіть вагомий.

…Та повернення справжнього футболу все одно хочеться. Забігаючи наперед у своїх роздумах, дивуюся факту. Більшість авторів відео-сюжетів заприсяглися, що нехтують переглядом трансляцій матчів у Європі. Тоді звідки ж така обізнаність? Утім, навіть психологи радять інколи перемикати увагу з фронтових новин на щось звичне.

ДЕ ЗНАЙТИ ПЕРЕМИКАЧ?

Дійсно, найскладніший місяць війни не є підставою для вибуху новин на футбольних платформах. Але, як справедливо скаже вже згаданий Моралес, запрошений у гості до залишків «ТаТоТаке», кожен керується власними інтересами. Особливо, коли це не заважає відомому гаслу «усе для фронту, все для перемоги».

Ідея Співаковського запросити Роберто до розмови була вдалою. Адже, залишившись на самоті «у лавці», Михайло спочатку пустився у нікому не цікаві пояснення, що осиротів він не через гроші. Довершенням цього походу по уяві вболівальників стали фантазії на тему Ракицького. Так, ідея залучити цього мальчиша-плохиша до лав збірної України смілива, адже той побив горщики з країною-агресором остаточно. Та чи на часі вона?

На щастя, на минулому ж тижні з’явився ще й свіжіший випуск «ТаТоТаке», від якого трохи полегшало. Оптимізмом повіяло і від іншої новини. Через різні джерела президент київського «Динамо» повідомив про дозвіл Мінмолодьспорту на проведення серії благодійних матчів команди за кордоном, виручені кошти від яких спрямовуватимуться на боротьбу України із загарбниками.

Дотепно Ігор Суркіс відповів і на в’їдливе запитання, чи не є такий пошук ігрової практики спробою продати когось з динамівців до закриття трансферного вікна 7 квітня? Він порадив пересвідчитися вже 8-го числа, що жоден з українських гравців його клубу не покине команду. До речі, аналогічний дозвіл чекає і «Шахтар». Чий спортивний директор Срна повідомив, що у складі гірників залишаються всі молоді легіонери, як і наші футболісти.

А про перемикач я згадав, коли переглядав «Циганик LIVE». Автор настільки дав волю своїм фірмовим емоціям, що й мені захотілося поплакати. Він запевняв, що за останній місяць усі ми постаршали і навіть постарішали. Проте одна біда, як знаємо, не ходить. Майже половину ефірного часу Циганик настійливо починав якісь теми або інсайди, щоб потім обіцяти їх колись завершити. Такими ж нестерпними бачилися і його заклики до аудиторії не ображатися і не тримати зла. Хотілося запевнити: «Вуйку, ні в якому разі!»

Посвітлішало на душі, коли оповідач сумних недомовок дістався до власника «Руху» Козловського і розповів, що той теж не сидить без діла і плекає юні таланти на заході країни. Звісно, за пильної координаційної уваги самі здогадуєтеся кого...

ПРО БАГАТІ ТРАДИЦІЇ ТА ЗВИЧАЇ

Більш вражаючим було хіба набігання на фініш. Циганик раптом розставив усі крапки над буремною драмою часу: «У ФІФА зібралися «чмошники», НАТО ми розвалимо, а прогресивне УЄФА усунуло Московію зі змагань…» Із суттю сказаного не сперечатимуся, бо й сам знаю про різноманіття політологічних думок. Проте стиль викладу згаданих тез все ж визнаю занадто довільним. І тому повернуся до більш конструктивного тандему Співаковський – Моралес.

Їх друга спроба почалася з оцінки потенційної фінальної групи ЧС-2022, куди може дістатися збірна України. Звісно, якщо у червні подолає Шотландію і Вельс. До заслуг тандему «ТаТоТаке» визначу невимушеність оцінок і пошук пересторог для нашої команди. Суперники у стикових матчах були визнанні знаними фанатами бігової роботи, а в групі В у Катарі ми можемо отримати своєрідне продовження.

Активного руху на полі не цурається навіть Іран, і на цій підставі Роберто з Михайлом визнали свої попередні роздуми «ірАнічними». Про команду США, яка звично єднає рухливість з атлетизмом, годі й нагадувати. Збірна ж Англії додасть до вміння вести інтенсивну гру незаперечну майстерність кожного свого виконавця.

Тому нашій збірній оглядачі радять обрати тактику більш хитру, ніж просто змагання на витривалість. Календар, у випадку потрапляння у групу, вони також визнали сприятливим – до заключного з матчу з «Трьома левами» турнірні перспективи синьо-жовтих вже можуть окреслитися…

Смаженим повіяло, коли Моралес згадав колишнього директора «Зорі» Рафаїлова, що мало не виявився довіреною особою Януковича у рідному для того Єнакієвому. Завершив свій спіч Роберто у безапеляційному дусі: «Рафаїлов – еталон щирої мерзоти». Чому щирої? Бо прагне, щоб його, українофобське, ставлення до нас і нашої країни було всім відоме.

Ось на такому нерві – ненависті, війни і страшних злочинів перед людяністю – захотілося й мені згадати про світло. Нехай, знову через сум. Днями ми з вами простилися зі справжнім лицарем футболу Василем Турянчиком. Дякувати Богу, збереглися відео його незабутніх голів. Вони не були обов’язком залізного опорника київського «Динамо», але мали вагу золота!

Коли у 1961-му наприкінці московського матчу з «Торпедо» він забив м’яч, мені було лише три роки. Звісно, я ще не міг осягнути важливість моменту – для здобуття першого чемпіонського титулу «Динамо». Хіба що, бачачи реакцію рідні біля крихітного телевізора, напевне, теж зрадів.

А як забив той незабутній гол Турянчик, можете пересвідчитися самі… До народження в Утрехті знаного майстра подібних красенів-голів Ван Бастена залишалося іще три роки.