Іще винесло на поверхню цього бурхливого моря сподівань сміливу думку: а чи не є вже збірна України топ-командою, бо зупинилася вона у кроці до трьох вирішальних матчів у Лондоні? Як саме зупинилася, не нагадуйте. Головне з’ясувати – чим ми гірші за данців, яких ніхто не зараховував до «топів» на тлі двох поразок на старті та жахливою зупинкою серця Еріксена…

КАЗКА ПРО СЛИЗЬКУ СТЕРЛЯДЬ

Чим ми гірші? Ніде правди діти, остаточно все стало зрозуміло вже у першому таймі гри Данія – Англія. Команда Саутгейта стартувала знову впевнено, наче чвертьфінал з нашим розгромом і не закінчувався. Але одразу кинулися в очі характер данців і їх міцна вдача. Вони вислизали з лабет британського тиску і чітко дотримувалися плану Каспера Юльманна.

Бажаючі можуть порівняти роботу нечасто згадуваного наставника з популярністю самого імені Андрія Шевченка. А найбільш тямущі – реформаторські здобутки футбольної Данії з аналогічними заслугами УАФ. Та і без шаленого удару зі стандарту Дамсгора було зрозуміло: «трьом левам» слід трохи стулити пащу.

Втім, до перерви знайшов привід розтулити її коментатор Вацко. Він засумнівався на улюблену тему всіх, хто дістається до мікрофонів «Футболів»: «Чи не мав Каспер Шмейхель перехопити простріл Сака, який капітан Симон К’єр обернув на автогол?» Ні. Причина для обох данців була одна і безжальна: надто близька відстань між дійовими особами.

Але схожа реакція головної студії мене зачепила. Наступний «ТелеКлуб» буде присвячений воротарям ЄВРО-2020. Привід подвійний, адже гравцем турніру обрали голкіпера чемпіонів Доннарумму. Найкращі кіпери заслуговують бути увічнені окремою фрескою. Наш Бущан теж у цій компанії не зайвий.

Повертаючись до данців, наведу факт: їхня батьківщина постійно серед провідних країн з організації праці. А якщо цього мало, можна ще згадати про всесвітньо відомого казкаря Ганса Крістіана Андерсена. На полі ми побачили одразу одинадцять непохитних солдатиків. Ось тільки у вирішальну мить втрутився англійський додаток до відомого сюжету. Підступна балерина обрала найбільшу мішень біля чужих воріт – Вестергора і намалювала пенальті. А за ходом нової п’єси Стерлінг ще й мав обирати м’яч. Той, що вів, чи другий зайвий, що валявся поруч на полі. Жахливий недогляд суддів і обранців з VAR.

Не менш дотепним за порівняння зі стерляддю визнаю народну творчість у мережі з новою емблемою Одеського дельфінарію. Там у колі замість дельфіна розміщено пірнаючого Рахіма Стерлінга. Повеселившись, я не одразу заприсягнувся вболівати проти англійців у фіналі, як зробила більшість українців. Просто хотів дочекатися рівня вирішальної гри або нових витівок.

ЧИ ВАРТО НАМ БУЛО ПОСТУПАТИСЯ… АВСТРІЇ?

Ще один півфінал Іспанія – Італія не відповідає на це запитання. Хоча у народній творчості, яка нерозривна з футбольною аналітикою на вітчизняному телебаченні, бродила думка-привид. Це ж добре, що Англія вийшла до фіналу! Виграє ЄВРО, усім казатимемо, що програли чемпіонам. Насправді ж нічия з австрійцями і друге місце в групі С вели нас правильним шляхом – прямісінько на збірну Італії. Хоча вірогідна поразка точно позбавляла місця у вісімці і емоцій від перемоги над шведами.

Чи варті такі ігри розуму затятих мрійників про українську топ-збірну, вирішуйте самі. Щоб не згадувати про бузину і київського дядька, придумав інший творчий приклад… Топом нам поки що і не пахне. І не слід його плутати з найзахіднішим містом – Чопом. Наявність цієї станції для євроінтеграції важлива, але сама по собі її не наближає. Теж саме із нашими футбольними перспективами.

Усім, хто не вірив у фінальний успіх команди Роберто Манчіні, підкинули дрова у вогнище недовіри іспанці. Фурія Роха додала на вирішальній стадії і примусила італійців часом просто терпіти і вичікувати. Не зайва якість перед бойовищем з Англією.

До того ж у матчі проти тореадорів Луїса Енріке Скуадра Адзурра складала ще один іспит. Як воно буде без втраченого у грі з бельгійцями надважливого гравця Спінацолли? Забігаючи наперед, згадаю про приємне. Товариші по збірній забажали, щоб важко травмований першим прийняв чемпіонську нагороду з рук президента УЄФА! Хоч і на милицях…

Тому і не варте подиву, що під тиском суперника Федеріко К’єза знову знайшов можливість для чергового майстерного удару. І хоч його не вистачило для перемоги в основний і додатковий час, Італія знову залишилася монолітом. Який убезпечив і зберіг на випадок гольового випаду Морати під завісу. Чимало іспанських співвітчизників пишалися тоді вдалою заміною від наставника своєї збірної. Але справа дійшла до серії пенальті.

Ось де обличчя Луїса Енріке розповіло все – коли Мората схибив з точки. Жоржиньо далі був безжальним, а Манчіні випромінював щастя. Він ще не знав, що його чудовий опорний разом із нападником – штатним пенальтистом «Торіно» Белотті невдало мінятимуть напрям своїх вдалих спроб в аналогічній лотереї з англійцями. І серце синьйора Роберто знову шалено калататиме.

ЩАСЛИВЧИК К'ЄЛЛІНІ ТА ІНШІ

Але ще до серії пенальті майбутні чемпіони Європи зуміли перевершити нашу збірну. Італійці пропустили найшвидшій гол у фіналах ЄВРО. Я навіть зібрався вболівати за англійців, бо зразкову атаку завершив один з моїх героїв турніру Люк Шоу. Він для мене футбольний Джейсон Стейтем. Але обставини, про які нижче, змінять усе.

…Повернуся до вступу цієї розповіді. Розпочав я з пісні «Браття Італії», яка стала запальним національним славнем, виконання якого в усіх трансляціях з ЄВРО байдужими не залишало нікого. Особливо – завдяки капітану К'єлліні з його виразною зовнішністю.

Навмисно порився у мережі та раптом знайшов відео, яке подають зразковим вокалом перед грою. З Буффоном, Гаттузо, і тим же К'єлліні на ЧС-2010. Джорджо тоді було 25 років і він поруч з капітаном Каннаваро. Та збірна під орудою Марчелло Ліппі також зразково провалилася у ПАР. Посівши останнє місце у групі разом з Словаччиною, Парагваєм і Новою Зеландією.

Але не лише через турнірну катастрофу я не визнаю те виконання гімну Італії видатним. У минулу неділю італійській запал не розійшовся з ділом. Він у кожному матчі надихав і підносив команду Манчіні. Її капітан пізніше розповість, як болісно вона пережила незбагненно швидкий удар Шоу, як гравці терпіли до перерви, де домовилися грати до кінця і тільки до перемоги.

Здавалося, звичні слова для драматичного фіналу, але К’єлліні віриш. Бо бачив його видатну гру разом з визнаним гравцем матчу Бонуччі. Леонардо теж був у складі згаданої команди Ліппі, тільки ще на других ролях. А нині наші коментатори насміхалися, що цим центрбекам на двох 70 років. І що, насмішники, відчули?! Обидва блискуче діяли не лише в обороні. А ще й закрутили веремію перед воротами Пікфорда, де безцінний гол-відповідь добув Леонардо.

А чого ж їх англійським колегам по амплуа духу не вистачило на стандартах? Тому ж Магуайру чи Стоунзу. Останній довів до видатної дурні тандем коментаторів Шалоти та Столярчука на тлі появи у кадрі ефектної вболівальниці англійців, ошелешеної їхньою черговою невдачею. Шукачі образів разом зарепетували: «Ось якби у Стоунза була така зачіска з гулькою, він би з м’ячем не розминувся…»

А без сміху, я більше задоволений остаточним покаранням Стерлінга. Звичайно, воно було б неможливим без судді Бьорна Кейперса, який на відміну від співвітчизника на матчі Данія – Англія, був незворушним. Рахіму не обломилося. Навіть коли у їдальні «Великого футболу» знайшли «чистий» пенальті. В епізоді, де видатний дайвінгіст сам завалив Бонуччі, засунувши йому ногу за ногу. Але ж може, чиста стерлядка!.. (Де я чув цей вираз? Неважливо).

Найбільшу ж насолоду приніс його рейд на вдачу до ближньої стійки, як у півфіналі з данцями. Та там однією зі звитяг ЄВРО залишиться небачений балетний номер К’єлліні. Джорджо повівся з провокатором як з порцеляновою вазою і видряпав ногою м’яч, наче рапірою. Браво!

Замість моралі. Молодим захисникам нашої збірної приклад італійців К’єлліні і Бонуччі безцінний. Навіть після нечуваних провалів до працьовитих приходить тріумф! Незважаючи, скільки років минуло, але якщо ти віриш у нього і наближаєш з усіх сил.

Дивишся на усмішку капітана збірної Італіі й знову віриш його словам: «Я щасливчик…»

А хто відчуває себе не так, має лупати скелю! Гарет Саутгейт вже пояснив, чому обрав таких виконавців-невдах на серію пенальті. Решфорд, Санчо і Сака запевнили його на тренуваннях у бездоганній вправності. Виправдався. Звичайно, про завчасну музику фанфар, що, як на мене, супроводжували збірну Англії протягом всього ЄВРО, у заключному слові наставника не йшлося.

А мене ще вразило звернення легендарного опорного «МЮ» Роя Кіна до Стерлінга. Цей дійсно палав на полі без залишку. Ірландець засудив Рахіма, що той закрився «дитиною» у вирішальній спробі в серії одинадцятиметрових і не визвався бити сам. Після поразки Доннаруммі у Букайо Сака сталася істерика.

Але ж Стерлінг не б’є пенальті, він їх малює.