– Спогади Чемпіонату світу 2006-ого, напевно залишаться у пам’яті назавжди. – Можливо комусь це здавалось, що це проста група, але зараз вони вже чинні чемпіони Європи – іспанці, тоді вони ще такими не були. Ми виконали завдання, вийшли з групи, переграли по пенальті збірну Швейцарії. Наш Сашко Шовковський творив чудеса. Від відбив усі пенальті. Вперше в історії чемпіонату світу він був голкіпер, який не пропустив жодного м’яча з пенальті.

– Так, серія з пенальті – цей матч у народі прозвали «валідольний». – Дивлячись на Олега Блохіна, якій був у непритомному стані, нюхаючи нашатир. Я думаю, що у кожного з нас тремтіли руки і ноги. Тому що вперше в історії Незалежної України ми потрапили в 1/4 частину ЧС, вперше ми відчули радість великих перемог.

– А ви піддаєтесь емоціям під час перегляду футбольних матчів? – Я повинен стримувати свої відчуття. Я можу внутрішньо вболівати за свою команду, зовнішні не демонструючи ніяким чином якісь речі, які будуть негативом у стосунках з моїми колегами.

– Попри популярність футболу, цікавість до гри мільйонів лишається на колишньому рівні. – З розпадом радянського союзу дещо змінилось в житті кожної української родини. Якщо раніше ми були свідомі, що у нас є «футбол, кіно та доміно», то зараз є дуже велика кількість привабливих речей, зокрема і для юнацтва.

– Україна ще до розпаду СРСР мала своє місце у світовому футболі? – Озираючись на десятки років назад, ми можемо констатувати, що Україна подарувала світу при ще до Незалежної Україні двох володарів «Золотого м’яча» – це Олег Блохін та Ігор Бєланов. Подарувала геніального тренера Валерія Лобановського. Подарувала низку команд, які були взірцем для європейського і світового футболу.

– Тобто планку, які підняли попередники треба тримати? – Так, планка країни ,витоки, історія футбольна, наші мрії і погляди на розвиток Українського футболу, мабуть, дає можливість сьогодні, заглядаючи у майбутнє, думати, що ми можемо грати ще краще.