«Пропозиція від київського «Динамо» надійшла після того, як я зіграв за молодіжну збірну Румунії у матчі з Польщею. Після цього поєдинку я поїхав до Києва і відразу підписав контракт (Чернат перейшов до київського «Динамо» з бухарестського «Динамо» у 2001 році, – прим.). Коли я приїхав до «Динамо», було відчуття, що я потрапив у інший світ. Тренувальна база з шістьма полями, два клубні автобуси, два літаки.

Але на початку мені було дуже важко без знання мови. Мені знадобилося близько півтора року, щоб почати нормально спілкуватися. Це був дуже важкий період. Я не знав мови, не мав друзів, Тібі (Тіберіу Гіоане, ще один румунський легіонер «Динамо», – прим.) приїхав до «Динамо» лише за півроку після мого трансферу. Я був один, багато розмовляв по телефону з рідними та друзями в Румунії.

Зарплата в київському «Динамо» була в сім разів більше, ніж та, що була у мене в бухарестському «Динамо». І її збільшували з року в рік. Не пам’ятаю, скільки саме мені платили – можливо, тому що найголовнішим для мене тоді було потрапити в цей клуб. Я багато чув про «Динамо», знав, що на той момент вони і московський «Спартак» 14 років поспіль грали у Лізі чемпіонів. А я хотів грати в Лізі чемпіонів. І я зіграв багато матчів у цьому турнірі.

Щодо варіантів продовження кар’єри, коли я виступав за «Динамо», то я знаю, що була пропозиція від «Баварії», знав тоді про інтерес «Аякса» й «Ювентуса». Але в «Динамо» сказали, що сума трансферу, яку за мене пропонують, занадто мала. Якщо продавати, то за великі гроші. «Мілан» спочатку пропонував за Шевченка 15 мільйонів доларів, а Лобановський сказав, що це занадто мало. І вони продали його за 25 мільйонів. Через півроку після його відходу я приїхав і застав момент, коли Каладзе продали в «Мілан» за 15 мільйонів доларів.

Розставання з «Динамо» почалося, коли головним тренером команди став Сьомін, російський тренер. Шість українців повинні були грати в чемпіонаті України. Сьомін поговорив зі мною і відразу сказав, що мені буде складно потрапляти до складу і краще пошукати варіанти в Європі. Президент «Динамо» не погоджувався на мій відхід, але я хотів грати. І тут надійшла пропозиція від «Хайдука» і я пішов до цього клубу в оренду на сезон. Коли повернувся в «Динамо», Сьомін все ще був у команді, тож я грав мало. І врешті-решт озвучив клубу свою позицію, що хочу змін після восьми років тут, і, зрештою, я перейшов у «Хайдук» вже на постійній основі (у 2009 році, – прим.). Вони дуже хотіли мене бачити у себе.

Лобановський? Він був дуже жорстким. Дисципліна для нього була понад усе. Якщо ти не виконував на полі його установки, то одразу сідав на лаву запасних.

Лобановський дуже рідко сміявся, здається, я бачив таке лише один раз. У нього був дуже хороший штаб, серед помічників були відомі імена: Кузнецов, Михайличенко, Дем’яненко. Він заздалегідь планував тренування, але сам на них не спускався. У нього була своя кімната нагорі, і він з балкона спостерігав за тренуваннями», – наводить слова Чернат Fanatik.