Київський «Арсенал» – це третя українська команда для грузина. Про свою кар’єру, українських дівчат та багато іншого Георгій Деметрадзе розповів в ексклюзивному інтерв’ю газеті «Український футбол».

ЛОБАНОВСЬКИЙ ПОЗА КОНКУРЕНЦІЄЮ – Я корінний тбілісець, – відразу ж перехопив ініціативу Георгій. З шести років почав грати в футбол, а далі, як звичайно, пішло-поїхало. Батьки дуже підтримували мене, допомагали постійно. Батько в мене, до речі, художник-реставратор.

– Більшість футболістів розповідають, що в дитинстві були не слухняними, постійно в дворі з м’ячем пропадали. Як було у вас? – Вдома був слухняним. Батько хоч і поділяв моє захоплення футболом, але вимагав дисципліни. Повинен зізнатися: школи це мало стосувалося. Там у мене був оперативний простір, і я дозволяв собі набагато більше, ніж удома. Любив, наприклад, підпалювати димові шашки.

– Однією з особливостей вашої манери гри є постійне намагання брати на себе ініціативу. В дитинстві ви теж були лідером за характером? – Скоріше так, ніж ні. Як тільки почав грати в футбол відразу став капітаном, і був ним, починаючи з шести років і аж до першого професійного клубу. Потім років у 16 чи 17 підписав контракт з «Динамо» Тбілісі, але в основу потрапити було важко, бо там тоді грав дійсно зірковий склад.

– Щось схоже з ситуацією в наших нинішніх грандів, коли місцеві вихованці або сидять на лаві запасних, або їдуть в оренду... – Так, мене теж віддали в оренду до «Кахеті», щоб, як кажуть, обріс м’ясом. А потім, коли я вже більш-менш сформувався як гравець, повернули до «Динамо», де я став найкращим бомбардиром і триразовим чемпіоном.

– А як ви опинилися саме в «Фейєноорді»? – Я добре відіграв сезон за тбіліське «Динамо», і мені подзвонив Дмитро Селюк, запропонувавши приїхати до Голландії. Там тоді Беєнхакер працював – сильний фахівець.

– Голландія – специфічна країна. Що вам там найбільше запам’яталося? – Та особливо нічого. Я ще молодий був, мені було дуже сумно одному в чужій країні. Не прижився я там. Побув півроку – і поїхав до Росії в «Аланію». Там була потужна команда, і в фінансовому плані, і тренер був сильний – Газзаєв.

– Як ви можете його охарактеризувати? – Дуже вимогливий і жорсткий під час гри та тренувань, але поза футболом – цілком нормальна людина, з якою можна не тільки про футбол поговорити.

– Ви також тренувалися під керівництвом Лобановського... – Та тут, навіть, нема чого порівнювати. Лобановський просто поза конкуренцією за усіма показниками. На теренах колишнього Радянського Союзу такої величини більше не було і ще не скоро з’явиться!

ІСПАНІЯ – НАЙОПТИМАЛЬНІШИЙ ЧЕМПІОНАТ ДЛЯ МЕНЕ

– Трансфер Деметрадзе з «Аланії» до київського «Динамо» став рекордним на той час. Не було зіркової хвороби? – Ні, я скромний (сміється). Важко було. Засмучувало мене й те, що прийшов у «Динамо» після Шеви і начебто повинен був грати, як він. А я граю так, як я можу. Сильна в нас команда була. Ми «Реал» в Мадриді возили, як дітлахів, і повинні були вигравати, але не забили пенальті й ще кілька моментів не реалізували.

– У вас теж з реалізацією були певні проблеми... – Я теж «молодець» (сміється). Забив три м’ячі в Лізі, а скільки моментів не реалізував! З одним лише «Русенборгом» – 5 чи 6. А з «Манчестером»! Пам’ятаєте той момент? Вся країна сміялася! Думав, що просто закочу м’яч, а в результаті не влучив у порожні ворота. Якби я забив – «МЮ» не вийшов би з групи, а виходив би «Андерлехт», але зараз згадуючи той момент, думаю: «Добре хоч Андерлехт не вийшов – «МЮ» все таки титулована команда. Ми ж «Андерлехт» у Києві просто знищили. Я ще два м’ячі забив. У мене тоді саме був день народження.

– Який гол запам’ятався найбільше в Лізі чемпіонів? – З «Байєрном», в падінні через себе. Шкода, що ми не вийшли з групи («Реал» переміг на виїзді «Русенборг»– прим.Авт.). Зараз «Динамо» втратило свої позиції в європейському футболі.

– Потім ви перейшли до «Реал Сосьєдаду». Як вам іспанський футбол? – Іспанія це, взагалі, найкращий чемпіонат для мене й найбільше підходить під мою манеру гри. Лобановський, пам’ятаю, ще сказав: «Якщо сподобається можеш там залишитися». Він розумів, що таке пограти в Іспанії. Атмосфера на матчах там просто неймовірна. Те, що я переживав, граючи за «Динамо» у ЛЧ, в Іспанії було щонеділі. Шкода, що з двох років, які я там провів, практично рік лікувався й відновлювався після операції на коліні.

– А спілкувалися з Карпіним, Хохловим? – Та в нас там був маленький Радянський Союз. Грав з Хохловим довго, потім підтягнулися Карпін з Янкаускасом.

– Мабуть, вам все-таки подобається в Україні, адже де б ви не грали, постійно повертаєтеся. Наступною зупинкою став для вас донецький «Металург». Чому команді з таким сильним складом так і не вдалося чогось досягти в Кубку УЄФА? – Так, склад у нас був сильний, але ж ви подивіться, хто нам випадав! «Парма», «Лаціо». Важко було грати з італійцями. За «Парму» тоді грали Джилардіно, Адріано, Брешіано. Вважаю, що виступили ми достойно.

– А чому зараз донецький «Металург» грає так погано? – Не знаю. Я не в команді. При мені сильний склад був, ми без проблем займали третє місце. Якби тих людей знову зібрати, то «Металург» займав би й зараз високі місця. Пригадуєте, там Яя Туре грав. Не остання людина в футболі, зараз він у «Барселоні».

ІЗ ЗАВАРОВИМ СПІЛКУВАТИСЯ ДУЖЕ ЛЕГКО

– До речі, до вашої нинішньої команди (київський «Арсенал». – Прим. авт.) перейшли декілька гравці з донецького «Металурга». Що ви можете про них сказати? – Тільки те, що вони індивідуально сильні, а далі все залежатиме лише від них.

– Як ви почуваєтесь у «Арсеналі»? Подобаються тренер, колектив? – Так, у нас добра атмосфера в колективі. До того ж на одного жартівника стало більше (сміється). Це я про Діму Парфьонова. А Олександр Анатолійович (Заваров – Прим. авт.) – гарна людина, хоча під час гри може й накричати, іноді жорсткий, але мені дуже легко з ним спілкуватися. Бо іноді трапляються такі тренери, з якими й говорити нема про що, – ходять собі, мовчать. Таким був Адріансе в «Металурзі».

– Вадим Рабинович постійно наголошує на тому, що гра команди повинна приносити задоволення. А для вас, що важливіше гра чи результат? – Зрозуміло, що ми граємо, в першу чергу, для глядачів, але й про результат не можна забувати. А шоу можна влаштувати завжди. Навіть після гри (сміється).

– Яка, на вашу думку, найкраща гра «Арсенала» в цьому сезоні? – Звичайно, проти «Закарпаття» (7:0). В цій грі в нас виходило все: і контроль м’яча, і пресинг, і голи.

– А що ви можете сказати про Селезньова? – Надзвичайно талановитий футболіст, і я впевнений, що на нього чекає велике майбутнє в футболі, в нього є для цього всі якості. Більше того, скажу, що, на мою думку, він найтехнічніший нападник нашого чемпіонату.

– Змінилася, якось гра «Арсенала» з появою Дмитра Парфьонова? – Безумовно! Ви самі, мабуть, помітили, що, коли Діма з’явився ми стали набагато менше пропускати. Та й людина він хороша – весела, жартує постійно.

ЗА СКЛАДОМ ГРАВЦІВ ГРУЗІЯ СИЛЬНІША ЗА УКРАЇНУ

– Коли розпався Радянський Союз ви були задоволені чи ні? – Звичайно будь-яка людина, та й взагалі живе створіння, прагне самостійності. Всі цього хотіли – грати саме під прапором Грузії.

– Якісь враження від перших років самостійності залишилися? – Коли розпався Радянський Союз Грузія була найбільш розвиненою й багатою країною з колишніх республік СРСР. Потім, звичайно, стало важко, але така ситуація була скрізь. Та вже років зо два, як Грузія стає на ноги, і прогрес видно неозброєним оком. У людей з’явилися гроші.

– А як ставитеся до президента Грузії Саакашвілі? – А як можна ставитися до людини, яка поставила країну на ноги? Звичайно, добре. Дехто його не любить за те, що він жорсткий, але він підняв країну. В Грузії по-іншому не можна. Раніше було все повністю зруйноване, всі крали й нікого за це не карали. Ми, грузини, такі – якщо нам дати свободу, простір для діяльності, то навіть Сталін з Берією не допоможуть (сміється).

– У Грузії сильна збірна за складом. Багато гравців виступають у Європі. Чому збірна ніяк не може продемонструвати відповідних результатів? – Важко сказати. Мабуть, недостатня сконцентрованість. Коли ми серйозно підходимо до матчу, нас дуже важко обіграти. Згадайте ту ж Шотландію. До цього вони двічі обіграли Францію, перемогли Україну, а ми їх вдома просто винесли. Та й поєдинки з українцями пригадайте. У Львові ми взагалі возили вас, як хотіли. Я вважаю, що за складом грузини сильніші, ніж Україна.

– До речі, про матч з Шотландією. Там на поле вийшли відразу три молоді футболісти... – Так, і одного з них, Левана Кенію, вже придбав «Шальке». Леван – сильний і перспективний гравець з великим майбутнім.

– А чому багато футболістів з Грузії грає саме в Німеччині. – Та в нас з німцями вже, можна сказати, бізнес (сміється). Коли перші гравці з Грузії поїхали грати до Німеччини й проявили себе добре, німці почали більше звертати увагу на нашу країну й приїздити сюди за місцевими талантами. Та й не тільки в Німеччині грузини грають. Одного року «Динамо» Тбілісі продало 14 футболістів за кордон, тобто разом з запасними. Уявляєте, наскільки велика кількість талановитих футболістів у Грузії. Кінкладзе он в Англії як грав!

НАЙКРАЩИХ ФУТБОЛІСТІВ СВІТУ ДВОЄ – МАРАДОНА ТА Я!

– Хто на вашу думку найсильніший футболіст усіх часів? – Марадона. Звичайно, королем футболу називають Пеле, та я вважаю, що в ті часи було набагато легше грати й забивати. Не було такої щільної опіки. А Марадона грав уже в, можна сказати, сучасному футболі, коли головне завдання – не пропустити. Спробував би Пеле зараз!

– А з сучасних хто найкращий? – З сучасних? (пауза). Я, звичайно (сміється). А якщо серйозно, то Кака. Радий, що бразилець, нарешті, отримав «Золотого м’яча» – він його справді заслужив.

– Ви конфліктна людина? – Та не те, щоб конфліктна, але нервовий. У грузинів це в крові. Якщо якась ситуація трапиться, то можу «виключити» будь-кого відразу (сміється).

– Ви згодні з тим що українські дівчата найгарніші? – Безперечно. Це просто аксіома. Тут нічого доводити не потрібно, достатньо лише вийти на вулицю і подивитися. Через це не можу ніяк одружитися. Шкода втрачати такі широкі можливості (сміється).

– Грузини по праву вважаються справжніми поціновувачами вина. Як у вас справи з цим засобом релаксації? – Алкогольних напоїв взагалі не вживаю. Навіть вина. Хіба, що якщо дуже попросять... Та й то півбокала, не більше.

– А хто з відомих актрис вам найбільше подобається? – Анджеліна Джолі, однозначно. Це мій ідеал жіночої зовнішності. Аби вона жила ближче, я міг би легко скласти конкуренцію Бреду Піту.

– Як ви любите проводити свій вільний час, окрім полювання за дічатами? – Люблю з друзями спілкуватися. На рибалку не ходжу. Просто збираємося з друзями і спілкуємось, сперечаємося з приводу політики, футболу. Яку тему оберемо.

– Читаєте книги? – Ні, на це я час не витрачаю. Іноді читаю газети.

– Хто ваш найкращий друг? – Каха (Каладзе – Прим. авт.), звичайно. Ми з ним ще з Тбілісі товаришуємо. До речі, цей Новий рік ми зустрічали разом в Тбілісі в ресторані, і саме Каха нас усіх зібрав.

– А хто ще з футболістів був? – Іашвілі, Кобіашвілі, Хізанешвілі. Ми, грузини, дуже дружні. Знаєте, як звучить девіз Грузії? «Сила в єдності».

Олександр ОЗІРНИЙ, Валерій ПРИГОДНИЦЬКИЙ.