Про те, як досвід і особисті якості Олександра Заварова допомагають українському уряду підготувати спортивну інфраструктуру до чемпіонату Європи, а також представити нашу роботу УЄФА, він розповів в ексклюзивному інтерв'ю кореспонденту Інформаційного центру «Україна-2012».

– Олександр Анатолійович, розкажіть детальніше про свої нові обов'язки. Чи багато часу забирає робота в оргкомітеті Євро-2012?

– Ось дам вам інтерв'ю, і одразу – на зустріч. Тільки причепурюсь, вдягну костюм з краваткою. Для мене одягу гірше немає: звичніше в джинсах або шортах навіть, але доводиться одягатися офіційно у службі. Зараз ми готуємо документи для УЄФА – я буду там, в штаб-квартирі, з 4-го по 7-е травня.

– Тобто ви ще й бюрократичні функції виконуєте?

– Ні, не бюрократичні. От ви мене питаєте, хто має представляти Україну на високому рівні – зрозуміло, що шановані люди. І я їду туди як шанована людина, вже не як друг Платіні, а як офіційна особа, яка має розповісти, що за 20 днів зроблено у нас в Україні до Чемпіонату Європи 2012-го року. У мене є три дні для того, щоб все представити в найкращому вигляді. Мені здається, що УЄФА має односторонню інформацію – мовляв, у нас все добре, все нормально – яку вони два роки слухали і дійшли висновку, що нам треба частіше зустрічатися.

Може, не дуже зручно буде звітувати перед інспекторами за кожні 20 днів, але це звичайна справа. Я ж не візьму на себе місію обманювати людину, яку особисто знаю 25 років, з яким дружу – я не маю права сказати йому неправду. Тому, думаю, чиновники зробили правильний вибір. Може, для декого я і незручний, але я кажу правду, попередньо обдумавши і переконавшись у тому, що це дійсно правда.

– А ви відповідаєте тільки за спортивну інфраструктуру?

– Так, тільки за спортивну інфраструктуру. Юридична частина мене не цікавить, фінансова – тим паче, тому що є фінансисти, організатори, інвестори, які цим займаються. Кожному своє. Я повинен брати участь у цьому процесі, як спортсмен.

– Розкажіть тоді, як досвідчений спортсмен, наскільки важливо під час великих футбольних турнірів те, що відбувається за межами поля – готель, харчування, тренувальна база і т.п.?

– Як відбувається підготовка до такого турніру: перед тим, як команда їде на змагання, на місце виїжджає група фахівців, щоб перевірити всі умови. Для чемпіонатів світу чи Європи – це вибір готелю (не в центрі, не біля дискотек) з тренувальними полями...

Я думаю, в Україні це все буде... Бо вже, напевно, з січня команди, які імовірно будуть брати участь в ЧЄ, будуть шукати собі зручні місця. Київ вже може запропонувати кілька таких куточків Англії чи Франції, не знаю, хто там буде – з якісним харчуванням, з цим проблем немає ніяких.

У гіршому варіанті, футболісти дегустують місцеву продукцію, як ми, коли їхали до Мексики, або як італійці в усі країни їдуть зі своїми макаронами і кухарями ...

– Чи є у нас в інших містах умови для тренувань збірних під час ЧЄ?

– Є хороші стадіони в Дніпропетровську, Запоріжжі, Маріуполі, які розглядаються як тренувальні бази. Ми теж завжди їздили-літали на ігри – тобто базувалися в одному місці, а грали в інших містах. Наприклад, якщо група в Донецьку, то резонно командам цієї групи розташуватися неподалік – у Запоріжжі, Маріуполі чи Луганську, хоча в останньому з інфраструктурою, як і раніше важко – висять ті сітки до цього часу, в які я ще забивав у 15 років, їм уже років 100, напевно. Хоча, я сподіваюся, все швидко налагодиться і вже з наступного сезону інфраструктура розростеться.

– Розкажіть, як у вас зав'язалася дружба з Платіні, адже разом ви не грали?

– Думаю, ми зблизилися завдяки схожості ігрових і людських якостей. Напевно, я в ньому бачу нормальну людину, з якою можна розмовляти, можна дружити, він не піжон, не «захмарна людина». І він, напевно, бачить у мені таку ж нормальну людину, з якою можна говорити, дружити, зустрічатися. Це найголовніше. Тим більше, він сам з передмістя Нансі, а я там грав, добре знаю його сім'ю, дружу з його батьком. Платіні не тільки прекрасний футболіст, але й порядна людина, якій, повторюся, говорити неправду немає жодного сенсу.

– Влада не зіпсувала Платіні?

– Я думаю, він став трохи серйознішим. Так у житті він дуже веселий хлопець. Але зараз посада зобов'язує. Він же не буде «дивакувати», займаючи таку посаду, адже він постійно на видноті. Великі завдання – велика відповідальність. Тобто сміятися зараз, до того ж за сформованої в Україні ситуації, не доводиться.

– А як ви оцінюєте діяльність Платіні в якості президента УЄФА? Наприклад, провівши реформу єврокубків, він надав більше шансів зіграти там командам з більш слабких чемпіонатів...

– По-перше, це популяризація футболу. По-друге, можливість для команд, які стали чемпіонами, заробити гроші і показати, що у всіх країнах повинна вестися боротьба за перше місце, тому що Ліга Чемпіонів – це фінансовий проект, який багато що дає клубам, які беруть участь у ньому.

І Ліга Європи, до якої спочатку ставилися не дуже серйозно, після реформування перетворюється на престижний турнір.

І ще одне: хоча я спочатку був противником того, щоб в Лізі Чемпіонів грали не тільки чемпіони своїх країн, але бувають такі випадки, коли команда сильна, але не може зайняти перше місце – як «Манчестер Юнайтед» і «Челсі» в Англії або «Динамо» і «Шахтар» в Україні – і без однієї з цих команд турнір втратить у видовищності, адже ми знаємо, що обидві команди класні.

– Євро-2102 – це останній чемпіонат континенту, до фінальної частини якого господарі потрапляють без відбору. Як ви думаєте, це нам на користь?

– Добре, що ми вже туди потрапили. Тепер все залежить від тренерів та керівників збірної – як зробити гарну конкурентоспроможну збірну. Тому що не завжди товариські матчі дають повну інформацію... Треба шукати дуже хороших спаринг-партнерів, світових грандів.

– Ви напевно знаєте, що з Аргентиною ми вже домовилися, а з Бразилією близькі до домовленості.

– Це добре. Але грати краще тут – буде ажіотаж, буде попит. Головне, щоб суперники приїхали сюди не клеїти дурня, а грати. Молодці, що домовляються з сильними збірними, це дуже важливо. Тому що якщо ти не граєш з хорошими супротивниками, то як зможеш проаналізувати свою гру?

– А ви б кого залучили в якості спаринг-партнера?

– Для України, я думаю, підійшли б Німеччина, Англія, Іспанія, Голландія, Франція. І треба швидше вирішувати це питання, тому що за цими командами багато хто ганяється, не тільки Україна.

– Згадайте, як у вас почалася міжнародна кар'єра. Це був юнацький чемпіонат світу в Японії. Перша висока нагорода, світове срібло...

– Я там був наймолодший – 18 років. І те, що я потрапив до збірної зі старшими хлопцями, говорить, напевно, про якості футболіста.

Враження які? Побачив світ... І що ще дуже важливо – грав проти самого Марадони. Він виступав у 79-му році за збірну Аргентини, а ми за збірну СРСР, і зустрілися у фіналі. Програли ми, але найголовніше, що отримали срібні медалі. Після цього, можна сказати, все пішло як слід, я змужнів як гравець.

Організація чемпіонату тоді була на високому рівні. Здивувало тепле ставлення до футболу в Японії.

Це не так, як зараз відбувається, припустимо, з «Арсеналом» – ходять десь, бовтаються... Були й поля, і бази, все було. Може, не ідеальні умови, не зовсім, скажімо, європейського рівня, але все, що потрібно, у нас було.

– Нещодавно на Євро-2009 українські юнаки підтвердили вашу славу і завоювали європейське золото. Ви стежили за перипетіями цього турніру?– Так, я стежив за ходом турніру – в основному, за результатами. Не завжди вдавалося дивитися ігри – іноді вони накладалися на тренування в «Арсеналі». Деякі хлопці запам'яталися... Але стан справ, який був тоді в моєму клубі, не дозволяв розмовляти з цими футболістами про те, щоб вони перейшли в нашу команду.

А взагалі скажу так: хлопці повинні запам'ятати виграний чемпіонат на все життя і, напевно, починати вже грати у Прем'єр-лізі.

– А кого з цих вчорашніх юніорів ви бачите в збірній в 2012-му році?

– Ну, це не мені вирішувати – тренери розберуться. Думаю, що у нас багато талановитих гравців. Конкретніше говорити не хочу, щоб когось не образити. Зі складу юнацької збірної СРСР 79-го року практично всі грали у вищій лізі, вигравали кубки та звання. І я хочу, щоб і ці молоді хлопці також заграли в національній збірній.

– А як ви формулювали собі мету в дорослому футболі?

– Скажу чесно: починаючи року з 74-75-го, я хотів перейти в київське «Динамо» – не знав, як це зробити, але хотів. І у мене це вийшло, напевно, тому що я добре грав. Звичайно, кожна людина хоче грати в найсильнішій команді. Патріотизм потрібен, але якщо хочеш вигравати чемпіонати та кубки, треба йти в потужний клуб – на той час це було «Динамо».

– А що для вас означає НСК «Олімпійський»?

– Це сто тисяч глядачів, які на нас постійно ходили! І не тільки на нас, і на попередні покоління. Це була вітрина всього українського футболу – як Москва була вітриною всього СРСР. Всі команди, які приїжджали сюди, проходили своєрідний іспит, порівнювали себе з нами, щоб зрозуміти, на якому вони перебувають рівні.

– А як щодо умов? Була необхідність щось покращити?

– Ні, ми раніше за патріотизм грали. Грошове питання існувало, звичайно, але щоб якогось рвацтва... – такого не було. Ми зовсім інші люди, зовсім в іншому світі виховувалися. І через це нам зараз трошки важкувато в нинішній ситуації – тому що завжди розраховуємо на порядність, на повагу до себе і оточуючих. А тепер усе змінилося, і особисто мені через це трошки складніше живеться.

– У 80-му, коли Київ приймав матчі Олімпіади, ви були присутні на стадіоні?

– Я дивився одну гру, Італія у когось, не пам'ятаю, на «Республіканському» 2:0 виграла. І таке покоління, як ваше, кричало: «Ох, італьяшки які молодці, ой-ой-ой!» (Сміється).

– А ви собі чітко уявляєте вже оновлений «Олімпійський»?

– Я бачив проект, який спочатку виграв тендер, тайванської фірми. Судячи з тієї презентації, це взагалі був би стадіон № 1 у Європі, напевно, також як і донецька арена. Але потім був прийнятий до виконання інший проект. Я думаю, і за ним стадіон буде нормальним, підкреслюю – нормальним. Однозначно, він же не може бути поганим, тому що йому потрібно буде приймати фінал чемпіонату Європи.

– «Олімпійський» – це не лише футбол, це цілий спортивний комплекс... Як радник з підготовки до Євро-2012, ви не забуваєте і про інші види спорту?

– От ми зараз на стадіоні «Динамо». Тут раніше було водне поло, команда, яка вигравала Лігу Чемпіонів, і плавання було, і легка атлетика. Зараз, на жаль, це все зникло. Я сподіваюся, що «Олімпійський» буде працювати не тільки для футболу, але і для багатьох видів спорту. Звичайно, як футболіст я волів би, щоб він був суто футбольним. Але центральний стадіон у Києві повинен належати всьому спорту. Тут можна буде проводити міжнародні чемпіонати, наприклад, з легкої атлетики, і навіть концерти. Тому що утримувати цей стадіон як пам'ятник – дуже дорого. На ньому повинні постійно відбуватися якісь події, щоб він міг окупатися.

– А що ви можете сказати про спортивну інфраструктуру вже зведеної до Євро-2012 «Донбас Арени»?

– Я думаю, що стадіон готовий до прийняття чемпіонату Європи. Тепер у Донецьку залишилося зробити все інше – готелі, дороги, аеропорт. Стадіон, це зрозуміло, це добре, але найголовніше – це інфраструктура міста. Я думаю, ще є час і на стадіоні виправити дрібні недоліки. Я нещодавно був на ньому ще раз і можу сказати, що стадіон готовий – хоч сьогодні давай чемпіонат Європи. І зони преси, і охорони, і віп-ложі... Усі на п'ять з плюсом.

Але стадіони це один аспект, якщо навалитися усім світом, то можна все зробити, немає питань. Але крім того чемпіонат – це розміщення людей, готелі вищого рівня, це дороги, те, що залишиться людям після чемпіонату Європи. Треба мислити так: приїдуть до нас 2-3-4-5 мільйонів уболівальників і побачать, що Україна – це солідна держава, і з українськими бізнесменами, представниками влади можна втілювати в життя певні проекти. Тоді ми заживемо, напевно, краще, ніж зараз.

– Україна розраховувала залучити багато інвестицій під Євро-2012. Як ви думаєте, це політична нестабільність відштовхнула багатьох потенційних партнерів?

– Звичайно, ця ситуація завадила. Політика ставилася на чільне місце. Кого ми бачили весь час по телевізору? Ні Борзова, ні Бубку ми не бачили – тільки політиків, які почали вже дратувати людей, набридати ім. Зараз у кого не запитай: «Чув, там хтось щось сказав», – так тобі скажуть: «Я вже нічого чути про політику не хочу».

Самозамилування чиновників найвищого рангу і нехлюйське ставлення до справи мого життя, до футболу... Привозили сюди групу чиновників з УЄФА і показували розбите каміння – все це дратувало.

Сподіваюсь, що зараз ситуація зміниться з приходом нових людей. Тому я й погодився в цьому брати участь – бачу, що люди цілеспрямовані, вони можуть зробити все, як слід, у найкоротші терміни. Чемпіонат Європи відбудеться в 2012-му, але треба, щоб вже до червня 2011-го на всіх стадіонах – і у Львові, і в Києві (а в Донецьку та Харкові вже грають) – пройшло кілька турів чемпіонату України. Для того, щоб відчути атмосферу, оцінити можливі недоробки, які можна буде ще виправити. Таке зобов'язання звучало і з трибуни, і в приватних бесідах з Платіні...

– Зараз формується своєрідний іміджевий клуб «Друзі Євро». Кого б ви включили до списку?

– Дивлячись що ставити за мету. Якщо суто спортивну, то, відповідно, це повинні бути футболісти, які своєю працею, своєю кар'єрою заслужили право працювати на найвищому рівні у спорті і, зокрема, футболі. Це і Бєланов, Блохін і, і всі-всі...

Ви знаєте, їх не бачать у нас, проте за кордоном вони не страждають від дефіциту уваги. Бубка, наприклад, з різних змагань «не вилазить», роз’їжджає як представник України. Я маю на увазі, що до подібної роботи мають залучатися люди, які поклали на вівтар спорту все своє життя. Підтягти їх у знаннях якихось юридичних чи фінансових аспектів – не проблема, адже на те і є помічники.

Я весь час говорив: раніше про Україну знали по «Динамо» Київ, Бубці, зараз за братами Кличко і Андрію Шевченку, а секретар обкому партії або президент в інформаційному просторі завжди знаходилися на других ролях.