ЗАВЕРШУЮЧИ ТЕМУ ЗБІРНОЇ

– Олеже Борисовичу, прокоментуйте роботу ваших колег у останніх на часі матчах національної команди з болгарами й естонцями. – Другу гру не прокоментую, бо не дивився – мені таке нецікаво. Що ж до першої, то її обслуговував мій хороший приятель – чех Павел Краловець, із яким я працював на юнацькій першості Європи 2007 року. Він – справжній професіонал, що й підтвердив п’ятничною роботою на стадіоні «Динамо»... А те, що хтось висловлював претензії до нього, то таке – жаліються лише слабкі люди. Це свого роду негласне «правило» футболу, котре виникло одразу з появою гри: якщо програв, отже, винні «зовнішні чинники», зокрема, «чоловік у чорному».

– Утім, є наставники – на зразок Мірчі Луческу – які звинувачують арбітрів у поразках із чисто психологічних міркувань: аби захистити своїх гравців. – Безумовно. Це його право. Напевно, така позиція – виправдана, хоча внаслідок неї страждають довколишні, переважно судді. Проте в нас професія така, що треба бути психологічно готовим незмінно опинятись у становищі крайнього...

Взагалі, якою є «формула» успішного арбітра? Отака: відмінна фізична готовність плюс бездоганне знання правил плюс чудова психологічна підготовка. Останній аспект – ключовий.

СПРАВИ НАШІ СУДДІВСЬКІ...

– Італієць П’єрлуїджі Колліна ось уже рік курирує український комітет арбітрів. Які наслідки цього? – Наслідки є, повірте. Просто більшість із них мають, скажемо так, прихований характер – інколи в дрібницях. Приклад: до приходу італійця ми – судді прем’єр-ліги! – за власні гроші купували форму, прапорці. Як ви вважаєте, це нормально?.. Сьогодні, на щастя, подібних речей уже немає.

А те, що багатьом здається, ніби нічого не змінилося... Розумієте, біда в тім, що Колліна – людина ізольована: він тут нікому не довіряє і йому не довіряють. Звідси й усі біди... Існує знамените висловлювання – якщо не помиляюсь, належить воно письменникові Борису Акуніну: «Якщо хочеш мати результат, мусиш обзавестися друзями. Якщо хочеш мати великий результат – мусиш обзавестися багатьма друзями». Так ось, у П’єрлуїджі немає «друзів» у нас, іншими словами – він не знайшов людей, які давали б йому об’єктивну інформацію про навколишній стан справ.

– Тю, може, це добре? Те, що він не зачеплений нашим футбольним лайном? Що він не хоче знатися на цьому? – Можливо, не хоче, можливо, не може. Але знатися треба, запевняю вас. Бути обізнаним у нюансах – необхідна умова виживання... Хоча мушу сказати, що питатимуть із Колліни по повній – у жодного керівника Комітету арбітрів не було таких повноважень, як у нього.

– Упродовж теми: циркулюють чутки, що П’єрлуїджі – то є «весільний генерал», а насправді всім керує «темний князь» – наш «незабутній» (сумнозвісний) Сергій Татулян... – Чув такі розмови, одначе я в них не вірю. Думаю, що таки італієць – найголовніший... Справді, Сергій Аршакович очолює відділ підготовки молодих кадрів, також на ньому лежить відповідальність за призначення делегатів, тобто він – із певного погляду – людина №2 у суддівському Комітеті. Проте ключовий момент тут – довіра з боку Григорія Суркіса: якщо він задоволений дуумвіратом Колліна – Татулян, отож усе на своїх місцях...

Повторюся: головне – аби на керівника покладалися, інакше будь ти хоч мегапрофесіонал, проте якщо у тебе відсутня підтримка-довіра, нічого не зробиш.

ЧОМУ МИ ТАКІ БЕЗКУЛЬТУРНІ?

– У нещодавньому (111 -му) номері нашої газети було опубліковано інтерв’ю з вами, де ви торкнулися надзвичайно актуальної теми – наявності-відсутності культури поведінки у футболі України. Там ви, зокрема, таврували наших уболівальників, які кричать на адресу арбітрів дуже непристойні фрази... – Було таке.

– Пропоную розвинути тему, водночас зачепивши, інший аспект: безкультур’я футболістів, а також ваших колег. Якось у Мавританському дворику НСК «Олімпійський» я наткнувся на київського суддю Ігоря Іщенка, котрий, розмовляючи зі своїми помічниками, вживав такі «метафори», що їх навіть у Леся Подерв’янського не знайдеш. – Мені здається, що в усьому винна наша система виховання: саме вона спричинила те, що 50% мешканців України матюкаються по чорному (в т.ч. на найвищому рівні – згадайте нашого другого Президента Леоніда Кучму), а інші 50% – намагаються протистояти цьому...

Це взагалі дуже складне питання. У нас же як: усі хочуть добре жити, але робити щось для цього здатен лише кожен третій – не більше... Ось, припустімо: всі навколо матюкаються, то й ти мусиш – бо інакше станеш білою вороною.

Я думаю, що тут лежать дуже глибинні мотиви. Пропоную свою версію... Для кожної влади – неважливо, чи йдеться про Україну, чи про Непал – головним фактором є утриматися при «годівничці», тобто завжди бути владою. А що для цього треба? Мати підконтрольний «електорат». А які люди підконтрольні – неосвічені, читай: безкультурні. Отут – корінь зла.

– Як із цим боротися? І чи треба – враховуючи безперспективність процесу боротьби? – Очевидно, підіймати рівень освіти.

– Є інша панацея. Якось один греко-католицький священник сказав мені: якщо кожен усвідомить, що матюк – то ім’я демона (згідно з християнською теологією), то ця людина, принаймні, задумається. – О, тут ми зайшли в такі «степи»!.. Хоча раціональне зерно в цьому є: я неодноразово переконувався, що в багатьох моментах єдиний порятунок – релігія. І віра.

ДИСКВАЛІФІКАЦІЯ, ЧИ БУЛА ПОМСТА?

– Кілька слів про болючу тему – наперед прошу вибачення. Існує думка, що ваше відлучення од футболу – це акт помсти: за те, що ви «посміли» стати організатором отого знаменитого листа вітчизняних арбітрів... – Переконаний: ніякої помсти не було. Моя дискваліфікація – збіг обставин.

Річ у тім, що я не був «зачинщиком», не я організовував те, що хтось обізвав «бунтом»... Ми ж (судді) усього-на-всього хотіли поговорити з керівництвом Федерації, пояснити, що нас оточує надто багато негативних факторів: і те, що в Україні арбітра можуть зняти з роботи будь-коли й без жодних пояснень; і те, що ми отримували смішні гроші; й те, що, як я вже сказав, нам доводилося купувати амуніцію за свій рахунок – ну й так далі, список можна продовжити.

– Проте у цій справі надто багато перверсій – як, припустімо, пояснити цей ланцюжок подій: ви підбурюєте колег по цеху на написання листа, відбувається Виконком ФФУ, де її керівник добряче «проходиться» по вас, за кілька місяців арбітр Орєхов уже судить лише першу лігу, а ще через півроку – дискваліфікація від УЄФА. Ну просто-таки випадковість на випадковості! – Знову ж таки: так усе збіглося... Моє вигнання зі спорту почалося з одного матчу за участі донецького «Шахтаря, після якого виконавчий директор Національної футбольної федерації Олександр Бандурко звернувся в експертну комісію з вимогою перевірити мою роботу на наявність помилок – і все закрутилося...

Через певний час я став арбітром першого ешелону. Чому? На підставі «закону»: з’ясувалося, що в мене надто низький рейтинг, аби обслуговувати матчі прем’єр-ліги. Причому в рейтингу, де я опинився на останньому – 12-му – місці, вище мене були люди, які не обслуговували ігри по кілька місяців – за станом здоров’я!.. А на Виконкомі ФФУ про це навіть не згадали б, якби екс-президент запорізького «Металурга» Віктор Межейко не поцікавився таким «парадоксом».

– Кажуть, що вас «підставили» букмекери... – Тут яка закономірність? Коли відбувається договірний матч, на нього різко зростають ставки у відповідних конторах. Але в моєму випадку офіційно не довели, що гра, яку я обслуговував, спричинила ажіотаж ставок!

– Виникає логічне запитання: ми звикли до того, що в нас усе непрозоро, закрито, незаконно. Проте «там», у Європі, має бути по-інакшому? Принаймні, в цьому впевнена більшість наших громадян. – Звісно, це – ілюзія. Можу упевнено сказати, що УЄФА є унікально закритою, непрозорою організацією. Повірте: якщо в них «згори» ухвалюється певне рішення, «низам» воно не пояснюється – їх ставлять перед фактом. І все.

– Ну, особисто в мене ніяких ілюзій давно немає – я там жив... – Отож... Візьмімо ще один «парадокс»: відповідно до правил Європейської асоціації, арбітр, на якого впала підозра в нечесних діях, продовжує працювати, а мене відлучили одразу, буквально з того дня, коли пролунали перші звинувачення...

Таке життя. Є Система, і ще не народилася людина, яка б її зламала... Так, її можна трохи видозмінювати – як на мене, згадуваний Колліна прагне зробити це. Однак навіть для мінімальної еволюції потрібні впливові соратники.

– До слова: порівняйте вітчизняний елітний дивізіон та першу лігу – рівень команд, поля, вболівальників, адміністративний тиск тощо. – Там дуже нецікаво. От нецікаво – і крапка. Мені ж нині пропонують обслуговувати ігри на першість Києва, зустрічі ветеранів, але я незмінно відмовляюся: не можу пересилити себе, не той це рівень.

ПРО НАЙГОЛОВНІШЕ В ЖИТТІ

– Ми зустрілися з вами у центрі Києва, після того, як ви відвели свою доньку в школу. Сім’я – опора №1? – Однозначно. У мене – чудова дружина, яка обіймає високу посаду в Національному університеті ім. Богомольця, та дві прекрасні донечки: старшій – 21 рік, вона навчається у Франції, в Сорбонні, а молодшій (якраз її я відвозив у «храм науки») виповнилося 15.

– У вас тепер багато вільного часу – на що його витрачаєте? Як ви щодо читання, слухання музики, відвідування театрів та кінотеатрів, написання мемуарів... – Насправді вільного часу в мене обмаль: нині я – домогосподарка, допомагаю дружині в хатніх справах. Треба ж речі в хімчистку відвозити, на ринок сходити, дитину на навчання провести і т.д., і т.п. Окрім того, я регулярно відвідую тренажерний зал, аби тримати себе у формі.

НА ЗАВЕРШЕННЯ: БУДЬМО ВІДПОВІДАЛЬНИМИ!

–  Футбольні історики й статистики вважають арбітрів людьми, скажімо так, не надто відповідальними: йдеться передовсім про укладання протоколів матчів, де «ваш брат» робить чимало помилок. – Ну, всі помиляються – ми ж люди. Можливо, я не зовсім правильно зрозумів запитання – це про які помилки ви говорите? Фактичні, орфографічні, синтаксичні, граматичні, фонетичні, морфологічні чи, може, каліграфічні?

– Я маю на увазі «неточності в деталях»: головним чином – у авторстві забитих м’ячів. Приміром, для одесита Віталія Годуляна не грає жодної ролі така «дрібниця», як визначення того, був гол чи автогол... – Припускаю, що таке траплялося колись, у дев’яностих, але нині ситуація змінилася – і в цьому плані теж. Тепер значно серйозніші вимоги до укладання протоколів, а ще ж є така людина, як Валентин Загоруйко, офіційний статистик ФФУ, котрий особисто перевіряє кожен документ і змушує моїх колег виправляти похибки.

Помалу-помалу, але ситуація покращується в усіх галузях.