Княже прощання Шевченка з «Динамо», перша розгромна перемога в фіналах Кубка України, 20-й кубковий трофей в історії нашого клубу – багатим на події виявився вирішальний матч розіграшу сезону 1998/99.

«Динамо» – футбольна Україна – 7:0

Півфінал Ліги чемпіонів, дострокове сьоме поспіль чемпіонство з 9-очковим відривом від найближчого переслідувача та здобутий вчетверте Кубок України – зоряний сезон 1998/99 київське «Динамо» завершило з чудовими показниками, а от кубковий фінал при більш як 70 тисячах уболівальників став ніби винагородою, «колом пошани», для третьої команди-зірки Лобановського. На той час на внутрішній арені не збиралося ще такої аудиторії (рекорд перевершено більш як на 20 тисяч), яка гучними оплесками та «мексиканською хвилею» супроводжувала яскравий і результативний фінал.

***

Цікаво!

У розіграші Кубка України 1998/99 київське «Динамо» виграло всі сім своїх матчів із загальним рахунком 22:4.

***

В 1/8 фіналу динамівці розправилися з друголіговим СК «Одеса» (4:2, 4:0), у чвертьфіналі переграли харківський «Металіст» (2:1, 3:0), у півфіналі – кропивницьку «Зірку» (5:1, 4:1). Кияни грали з запасом, а тому серед голеадорів команди – і основні, і резервісти, і навіть честолюбні дублери.

Зовсім інша ситуація – з «Карпатами». Львів’яни в сезоні 1998/99 всерйоз боролися за бронзові медалі, зібрали досвідчених гравців із дуже серйозним іменем на внутрішній арені. І хоча через фінансові негаразди та тренерську зміну львів’яни фінішували четвертими, а на п’єдестал зійшов «Кривбас», у фіналі Кубка України вони збиралися дати бій команді з четвірки найкращих на континенті.

До слова, у фінал Кубка України «леви» пробилися вперше за шість років, почергово перегравши маріупольський «Металург» (2:0, 2:3 в 1/8 фіналу), полтавську «Ворсклу» (3:0, 3:2 в 1/4 фіналу) та донецький «Шахтар» (1:0, 1:2 в 1/2 фіналу – в екстра-таймі рятівний виїзний гол записав на свій актив динамівський вихованець Мізін).

До речі, господарем фінального матчу, як і в фіналі річної давнини з ЦСКА, жереб визначив не динамівців.

Його прощальний поклон

Якщо хтось думає, що долю фіналу було вирішено ще до його початку, тут явна помилка – річ у тім, що «Карпати» в 90-х були одними з найбільш незручних суперників «Динамо». Навіть після повернення Лобановського львів’яни періодично відбирали очки у киян, обігрували їх в гостях і навіть завдали їм першої за час виступів у змаганнях Незалежної України немінімальної поразки.

Тим не менш, цього разу «зелено-білі» не змогли нав’язати суперництво «Динамо». Вже в дебюті матчу вони могли відкривати рахунок, але Гецко після скидки Паляниці опинився в офсайді й пробив повз ворота. За п’ять хвилин уже Реброву якоїсь миті не вистачило, щоб забивати з вигідної позиції.

Голи прийшли, і відразу два впродовж 18-19 хвилини. Спочатку, коли львів’янин Толочко розігрував штрафний, Белькевич здорово зіграв на перехопленні й пасом на хід запустив вперед Шевченка. Андрія збив Закотюк, і сам постраждалий взявся виконувати штрафний із точки, яку невдовзі назвуть його іменем. Сильний удар Шевченка зі стандарту змусив Стронцицького капітулювати, вперше й не востаннє – 0:1. Слідом – другий гол, не менш стрімко підготований. Лужний перехопив пас Євтушка та знайшов Шевченка, який відпасував на Белькевича. Валянцін прийняв, оцінив ситуацію й пробив повз воротаря – 0:2.

Подвійний удар розбив усі плани «Карпат», до того ж, тут же ледве не забив Ребров, але пройшовши двох, спинився на третьому. Слідом – ще одна неприємність. Пошкодження змусило Юрчишина замінювати основного захисника Чижевського вже на 24-й хвилині, що, ясна річ, відбилося на стрункості оборонних дій гостей-господарів. До перерви Стронцицький врятував після ударів із вбивчих позицій від Шевченка та Реброва. Перед перервою і Толочко міг внести в фінал інтригу, але зі штрафного оминув і стінку, і ворота.

Другий тайм нагадував уже побиття: за ударами в підсумку «Динамо» виграло 15:7, а за влучаннями в площину воріт – 9:5. Один за одним, пробивали Шевченко, Гусин, Ребров, Хацкевич. Інколи навіть поперечина підстраховувала Стронцицького. Аж поки Андрій Шевченко не забив свій другий у матчі м’яч – настільки неординарний для тодішнього вітчизняного футболу, що передача «Футбол від УТН» назве його «Голом сезону». Після кутового «Карпат» Шевченко підхопив м’яча на своїй половині поля, пройшов Мізіна, Закотюка, Бенья й завершив свій забіг метрів на 50 ударом точно в дальній кут – 0:3.

Могли б іще забивати Гусин, Шева та Кормильцев – останній знову струсонув поперечиною. Заради справедливості, були свої моменти й у львів’ян – чого варті підступні удари Гецка зі штрафного, та й момент у першому таймі, коли Іван претендував на пенальті в боротьбі з Головком. У підсумку – перша розгромна перемога в історії фіналів Кубка України та щемлива пісня барда Тризубого Стаса, цитата з якої винесена в наш заголовок.

***

Протокол

«Карпати» (Львів) – «Динамо» (Київ) – 0:3 (0:2)
Голи: 0:1 Шевченко (18), 0:2 Белькевич (19), 0:3 Шевченко (67).
«Карпати»: Стронцицький, Вовчук (Луцишин, 53), Євтушок, Чижевський (Вільчинський, 24), Беньо, Назаров (Ковалець, 62), Закотюк, Мізін, Толочко, Паляниця, Гецко. Головний тренер: Степан Юрчишин.
«Динамо»: Шовковський, Лужний, Ващук, Герасименко, Головко, Дмитрулін, Гусин, Хацкевич (Кормільцев, 80), Белькевич, Шевченко, Ребров (Серебренников, 79). Головний тренер: Валерій Лобановський.
Попередження: Ващук (40) – Закотюк (17), Мізін (68)

30 травня 1999 року. 17:00. Київ. НСК «Олімпійський». 71 000 глядачів. +26С. Сонячно

Суддя: В. Мельничук (Сімферополь).

***

Він пішов, але обіцяв повернутися

Динамівці мали що відзначати – велелюдне святкування на день Києва з трибун стадіону плавно перейшло на вечірні затишні вулички столиці. Вірилося в усе хороше – що не тільки звичні домашні трофеї, а й півфінал Ліги чемпіонів – це тільки початок чогось більшого.

***

Цікаво!

Здобутий наприкінці весни 1999-го трофей став 20-м кубком в історії «Динамо» (Київ). Сюди рахуємо 7 кубків УРСР, 9 кубків СРСР і 4 кубки України.

***

Невдовзі чутки про інтерес до Андрія Шевченка зі сторони одного з європейських грандів набули рис реальності. Хоча інтерес до супер-форварда «Динамо» (Київ) проявляли з десяток провідних клубів Старого Світу, а один із них – «Ювентус» – навіть пропонував на 5-10 мільйонів більшу суму, Шева був проданий саме в «Мілан», представники якого проявили системність, послідовність і порядність у перемовинах з керівництвом нашого клубу.

Княжний дубль Шевченка став його вишуканим прощанням із рідною публікою, з якою добрих років десять він відтепер буде бачитися суто в домашніх матчах національної збірної України. Проте він, один із найвидатніших вихованців нашого клубу, обіцяв повернутися й стримав своє слово. Вже за інших обставин, при інших тренерах і одноклубниках – ніби уособлюючи собою змінність і спадкоємність поколінь.