Звісно ж, Турянчику приділено чимало уваги на сторінках книги «Золота команда», створеної зусиллями авторів сайту «Футбольний клуб». Видання побачило світ до 90-річчя нашого найтитулованішого та найпопулярнішого клубу. Погортаємо сторінки книги перед тим, як приєднатися до привітань на адресу ювіляра.

ЗОЛОТИЙ ГОЛ (1961)

Обґрунтованість своїх претензій на чемпіонство команда Соловйова неодмінно повинна була підтвердити в матчі проти «Торпедо» в Москві.

Господарі спробували розгорнути наступ широким фронтом, підключаючи навіть крайніх захисників, що на ті часи вважалося сміливим тактичним рішенням. Динамівці, виступаючи без травмованих Войнова, Трояновського та Біби, зробили ставку на контратаки – в обороні постійно чатували не менше п’яти гравців. Моменти по черзі виникали біля обох воріт, але рахунок тримався. «Торпедо» завдало 22 ударів по цілі, гості – 11. Двічі був близький до успіху Воронін, один його удар прийняла на себе штанга, після другого захисники «Динамо» вигребли м’яч з лінії воріт. І все ж на 70-й хвилині торпедівці вийшли вперед – Метревелі скористався невпевненістю Макарова на виході.

Українцям терміново потрібно було щось робити. На поле замість захисника Ануфрієнка вийшов форвард Каштанов, який разом із партнерами кинувся на рішучий штурм чужих воріт. І за п’ять хвилин до завершення зустрічі гол – найважливіший у сезоні, що став, по суті, «золотим», – відбувся. Каштанов виклав м’яч Серебряникову, але після гарматного удару воротар господарів Анатолій Глухотко в красивому стрибку відбив м’яч на кутовий. Подача Лобановського, підставлена голова Серебряникова, акробатичні «ножиці» у виконанні Турянчика і – 1:1!

Ось як згадував про закінчення того поєдинку Олег Макаров у своїй книзі «Воротар».

«Всі розуміли, що означає нічия для нас і що – для торпедівців. Москвичі, природно, вболівали за своїх земляків. Але удар Турянчика був настільки ефектним, що весь стадіон аплодував йому...

Спливають останні хвилини. Знову автозаводці всією командою кинулися в наступ. Гол, хоч один гол! Він потрібен до зарізу. Без нього – кінець чемпіонату. Б’є Метревелі – мимо! Б’є Сергєєв – мимо! Б’є Гусаров – теж мимо! Остання хвилина. Іванов у слушній позиції. Я парирую удар. М’яч відлітає ліворуч. Там Сергєєв. Удар!..

Падаю... Розумію, що промахнувся... Гол?

Мимо!

Ми цілуємося. Не розбереш – чи то піт стікає щоками, чи сльози знемоги і радості».

Сергєєву, який у кульмінаційний момент не влучив у порожню «рамку», перепало на горіхи від «експерта» тижневика «Футбол». Редакційне завдання – фіксувати удари по воротах – той завершив таким абзацом: «Молодий торпедівець Олег Сергєєв активно провів матч, бив по воротах 6 разів, і жоден удар не досяг мети. Такі дії нападника пробачити не можна!»

Повчився б торпедівський форвард у Турянчика, чий ефектний гол ввів 103-тисячну московську аудиторію в ступор, а деяких журналістів – в оману. Скажімо, авторитетний столичний «Советский спорт» у звіті про матч спочатку приписав «золотий» м’яч Віктору Каневському.

Вихованець закарпатського футболу Турянчик став одним із головних героїв чемпіонського сезону, хоча дві третини його пропустив через гепатит. Як виняток, на офіційне прохання Федерації футболу УРСР, для Василя викарбують згодом золоту медаль окрім узаконених регламентом 13 (для нагородження тих, хто провів не менше половини матчів турніру). Гол у ворота автозаводців став найяскравішим епізодом за участю хавбека, котрий більше схилявся до оборони, але й свої прямі обов’язки виконував бездоганно, опиняючись у найпотрібніший час у найпотрібніших команді місцях.

ДРУГА МОЛОДІСТЬ (1967)

У протистоянні з «Торпедо», своєю колишньою командою, що на тому етапі борсалася в середині таблиці, Маслову треба було вирішити дві головні проблеми – нейтралізувати Едуарда Стрєльцова (за підсумками року його назвуть найкращим гравцем) і пробити Анзора Кавазашвілі (найкращий воротар сезону). Якщо з першим завданням упорався Сергій Круликовський, то виконати друге не вдавалося аж до 52-ї хвилини, доки не спрацювала «гармата» Василя Турянчика.

Знову він забив у найпотрібніший момент. Знову – ефектно, в самісіньку дев’ятку! Думка про те, що двома роками раніше цей майстер всерйоз роздумував повісити бутси на цвях, здавалася щонайменше безглуздістю...

«Звичайно, мені приємно тепер читати, як оглядачі пишуть: до Турянчика, мовляв, прийшла друга молодість, – зізнавався ветеран колективу кількома місяцями раніше, в інтерв’ю журналу «Україна», де читачам регулярно представляли найсильніших футболістів. – Але, повірте, сама вона не приходить. Хочеш якнайдовше залишитися в строю бійців – не шкодуй сил, тренуйся, забудь, що тобі вже не двадцять. Пам’ятай тільки одне: радості, які пережив, щастя, яке відчув, дала тобі твоя команда. І ти повинен зробити все, що в твоїх силах, заради її високої честі.

З прикрістю думаю, що мені вже тридцять один рік. Хто знає, скільки ще зможу бути корисний, своїй команді. Та докладу всіх сил, щоб відсунути час розлуки. На моєму особистому спортивному рахунку всього вже по два: двічі здобував срібні медалі, двічі – золоті, двічі – кубок. Тому, коли мене питають, про що я мрію, називаю цифру три. Але ж чи поталанить?..»

Гол у ворота «Торпедо» ще на крок приблизив Турянчика і його партнерів до омріяної трійки. Досвід і універсалізм пішли на користь і самому Василеві, й команді, коли Маслов пересунув гравця ближче до лінії півзахисту, зробивши його головною фігурою чергового сміливого експерименту.

«У другій половині сезону ми трохи змінили свою гру і ввели «вільного» захисника, – розкривав згодом карти тренер. – Систему з п’ятьма захисниками часто застосовують за кордоном. П’ятого «вільного» іноді називають чистильником, маючи на увазі характер його дій. У нас цей вільний – попереду, він перший бере на себе атакуючу хвилю суперника, першим починає контратаки. Це стало саме тією новинкою, яка потрібна була, щоб успішно довести чемпіонат до кінця».

Символічно, що саме Турянчик поставив гольову крапку в зустрічі з «Нафтовиком», після якої кияни повернулися на перший рядок таблиці. Набравши шалений темп, вони продовжували вражаючу фінішну серію...

У НОВІЙ РОЛІ (1968)

Маслов наполягав на тому, що клуб, який ставить перед собою високі цілі, повинен постійно вдосконалюватися, підвищуючи власні стандарти і пропонуючи новинки конкурентам.

«Про команду-чемпіона кажуть, що вона є «еталоном» нашого футболу, – розмірковував наставник. – Ми серйозно дбаємо про те, щоб не стояти на місці у своєму розвитку. Нам допомагають копітка праця, творчість усього колективу. Минулого сезону, наприклад, ми дещо запізнилися з перебудовою тактики, що спричинило певні труднощі. В середині сезону довелося вирішувати питання про виведення з команди Біби. Він на той час не відповідав новим вимогам, оскільки система, що її ми використовували раніше, обернулася проти нас. Саме тоді ми побачили в новій ролі Турянчика. Він уже виконував роль не «диспетчера», як казали про Бібу, а гравця, який коригував дії партнерів».

…Перше місце «Динамо» повернуло собі після нелегкої, вистражданої, вольової перемоги над «Шахтарем». Вона стала своєрідною компенсацією за програш у кубковому матчі, який відбувся за чотири дні до того. Тоді все вирішив ранній гол Валерія Яремченка. В грі першості переможний м’яч записав на свій рахунок також гравець донецького клубу, але єдиний точний удар Олександра Поллака в складі «оранжево-чорних» – головою, у верхній кут! – прийшовся... по власних воротах.

А головним героєм зустрічі став Василь Турянчик. Знову згадавши часи, коли він грав інсайда, ветеран двома влучними ударами головою оформив свій єдиний гольовий «дубль» у формі «Динамо». Ось які рядки присвятив тоді капітанові спецкор «Спортивної газети» Леонід Каневський: «У складі киян його поява (в кубковому матчі він не виступав) і зцементувала оборону, і допомогла гравцям середньої лінії в оволодінні ключовими позиціями в центрі поля, а втручання в дії нападу принесло два голи. Перед нами був футболіст-універсал, гравець, про яких зараз мріють усі тренери».

«У чемпіонів усі беруть участь в атаках, усі націлені на ворота, і нічого незвичайного немає в тому, що голи забив такий універсальний, досвідчений гравець оборони і півзахисту, як Турянчик, – розвивав тему «Вечірній Київ». – А той, хто добре знайомий з бойовим літописом чемпіонів, додасть: Василь не раз виручав свою команду і забивав вирішальні голи.

«Патріарх» команди, як жартома звуть Турянчика товариші, завжди готовий віддати всього себе заради успіху рідного колективу. Він справжній футбольний гросмейстер, і саме його технічна майстерність, універсальність і витривалість підказали тренерам нову тактичну ідею, нове амплуа «хвилеріза». Коли наступає «Динамо», Турянчик стає четвертим півзахисником, коли ж атакує суперник, Василь – третій, висунутий уперед, центральний захисник.

Запам’ятайте суботні голи капітана, адже саме вони вивели динамівців у лідери чемпіонату після тривалої гонки за «Спартаком». І зовсім не виключено, що восени ми знову згадаємо донецький матч і назвемо удари Турянчика золотими».

***

Так воно й сталося. «Динамо» втретє поспіль святкувало чемпіонство. Для динамівського ветерана то була четверта золота нагорода. В його активі також два жетони за перемоги в Кубку СРСР і ще три срібні медалі. Та, вочевидь, найціннішим надбанням Василя Юрійовича є любов і шана вболівальників кількох поколінь.

Наші вітання одному із зачинателів переможних традицій київського «Динамо». Із ювілеєм, Капітане! 

Ювілейне подарункове видання «Золота команда» ви можете придбати ТУТ