Вихованець «Динамо», форвард «Жирони» і збірної України Владислав Ванат дав інтерв’ю «вЗбірній». Пропонуємо вашій увазі текстову редакцію матеріалу.

– Владиславе, розпочнемо з клубних справ. Два голи в Ла Лізі – як оцінюєш дебют у «Жироні»?
– В цілому непогано. Почали набирати очки, все нормально.

– Якось не дуже емоційно реагуєш.
– Та я не знаю, просто такий неемоційний хлопець у житті. Але нормально, далі – більше.

– Ти прийшов у клуб, де вже був яскравий український слід. Циганков – у складі, Довбик – залишив хорошу пам’ять. Це додаткова відповідальність чи мотивація?
– Ні, ніякого тиску. Грав, перейшов в іншу команду – і все. Для мене це не має значення.

– Але, можливо, хочеться теж досягти такого рівня результативності, як Артем?
– Це все більше для журналістів. Я бачу, всі пишуть «Ванат-Довбик», «Довбик-Ванат». Але я не звертаю уваги.

– Як тебе зустріли в новій команді?
– Дуже добре. Всі привітні, справжні професіонали – від тренерів до персоналу.

– Хто найбільше вразив на тренуваннях?
– Напевно, Унахі – дуже сильний гравець. Також Вітсель, Лемар, Блінд, Стуані – усі досвідчені, допомагають мені.

– Чим тренувальний процес у «Жироні» відрізняється від «Динамо»?
– Тут багато тактики, пересувань. Якщо до гри два дні, тренування може тривати 20 хвилин – просто квадрати й відновлення. Багато роботи в залі, багато відновлення.

– По навантаженнях важче?
– Ні, не важче, просто інтенсивніше.

– Як просувається вивчення іспанської?
– Ще не почав. Планую після збірної знайти викладача.

– Де зараз живеш?
– У квартирі, але хотів у будинок. Все було зайнято, тому живу «на валізах».

– Вже впізнають на вулицях?
– Так, підходять фотографуватися. Але в Києві теж саме було, не новина.

– Що найважче в адаптації?
– Нічого. Люди привітні, їжа смачна, поля гарні, база чудова. Вболівальники підтримують, на відміну від деяких українських – не тиснуть.

– Тепер ти приїжджаєш у збірну не з УПЛ, а з Ла Ліги. Відчуваєш різницю?
– Не сказав би. Єдине – дорога коротша: у мене п’ять годин, а хлопцям з України – по двадцять.

– У збірній твоїм конкурентом вважають Довбика. Які у вас стосунки?
– Нормальні. Ми гарно спілкуємось. Він навіть допомагав мені з житлом у Жироні.

– Можливий тандем Ванат-Довбик у нападі?
– Це вже питання до тренерів. Ми не вирішуємо, хто грає.

– У чому, на твою думку, суперсила збірної України?
– У колективі. Якщо ми разом – буде результат.

– Твоя футбольна мрія зі збірною?
– Вийти на чемпіонат світу.

– Який матч у збірній найкращий, а який найважчий?
– Найкращий – проти Чехії, коли забив дебютний гол. Найважчий – проти Бельгії, коли програли 0:3.

– Читаєш критику?
– Ні. Для чого? Я і сам знаю, коли зіграв добре, а коли – ні.

– Психолог потрібний?
– Мені – ні. Це індивідуально. Комусь треба, комусь ні.

– Після переходу стало більше дзвінків із проханнями про квитки?
– Так, багато. Дзвонять знайомі, просять футболки, квитки… Треба міняти номер (посміхається). Я люблю спокій.