Український захисник англійського «Евертона» Віталій Миколенко дав інтерв’ю Віктору Вацку в програмі «Вацко Live».

– Радий бачити! Ти завжди такий сонцесяйний, усміхнений, одразу позитивний настрій. Коли розказують про збірну: «От Миколенко приїхав», відразу атмосфера міняється, налагоджується. Чому бути сумним?
– Я вас теж радий бачити. Чого бути сумним? Тим паче, якщо ви говорите про збірну, то там завжди весело, там завжди приємно знаходитись, і це завжди хороші позитивні емоції, коли я згадую про збірну. Тому завжди посміхаюсь там.

– Ти фактично чотири роки живеш і граєш в Англії. Без двох місяців. Твоя країна, до всього звик, до всього адаптувався, порядок?
– Мабуть, так. Останній оцей рік, коли донька народилась, то я, мабуть, коли став у статусі батька, переосмислив багато чого. Трошки спокійніше став відноситись до своєї професії. І, мабуть, більше адаптувався в команді. Я себе відчуваю своїм, я відчуваю себе в тому костяку команди. Тому, мабуть, уже прийшов час сказати, що я точно адаптувався.

– Ти три з половиною сезони в «Евертоні» грав під 19-м номером, а перед цим сезоном замінив його на 16-й. Чим для тебе 16-й номер особливий?
– Я нікому цю історію не казав, чому в мене взагалі 16-й номер. Коли я прийшов у «Динамо» в 11 років, був такий тренер Віктор Йосифович Кащей. Я хотів собі 10-й номер, і я запам’ятав цю фразу. Він каже: «Віталік, ти не маєш гнатись за номером. Ти повинен грати під тим номером, під яким ти граєш, і щоб потім за цим номером усі гнались». Ну, в мене нема такої задачі, щоб усі гнались за 16-м, але мені запам’яталось те, що от в тебе є твій номер. Якось я звик до цього 16-го номера з 11 років. Ну, і ще те, що в мене Instagram був Mykola16, не хотілось міняти на 19.

– Два роки тому ти казав, що не можеш почуватися лідером в команді через недостатньо добру англійську мову. Як в тебе зараз з англійською?
– Рівень такий, що я можу жартувати. Це такі не дуже довгі речення, але я в контексті можу зловити жарт, сказати щось. Я можу говорити про майже будь-які теми в роздягальні. Я не люблю, я не та людина, яка буде щось кричати там, підтримувати. Але найбільше, що я не люблю – це сваритись англійською мовою. Мені дуже важко висловити свою думку ще й у негативному настрої. Розмовна англійська на доволі нормальному рівні.

– Ти Девіда Моєса, з його шотландським акцентом, повністю розумієш?
– Це, напевно, вже коли ти людину кожен день чуєш, чуєш, про що він говорить, з якою інтонацією, які слова він використовує. Я його все розумію. І я не сказав би, що в нього дуже важка англійська.

– Ти здивувався, коли почув інтерв’ю Моєса, де він сказав, що вважає тебе найсильнішою ланкою в обороні «Евертона»?
– Якщо чесно, мені Саня Караваєв скинув, і я здивувався. Я так розумію, це він давав інтерв’ю нашій спільноті, так? Мабуть, тому він так і сказав, щоб українців трохи підтримати. Ну, моя суб’єктивна думка не сходиться з його словами, тому що я не впевнений, що я найкращий захисник за останні роки. Є дуже хороші захисники у нас і зараз, і були. Але я думаю, що я один із тих сильних захисників, які були за останні роки.

– Ти граєш у найсильнішій лізі світу. Хто для тебе найважчий суперник один в один?
– Савіньйо. Мабуть, ще Кудус. Це ті гравці, які, знаєте, коли ти програєш, вони тебе прокидують, ти вбиваєш їх (сміється), уже сам лежиш на землі, а вони встають і далі біжать. Це захисники зрозуміють, що я маю на увазі. Коли ти вбиваєш, хочеш червону картку заробити, але щоб не було атаки, а він встає і далі біжить. Це найнеприємніше. По ефективності, то це, мабуть, Сака і Салах.

– Влітку наступного року в тебе контракт з «Евертоном» закінчується. Наскільки цей факт займає твої думки?
– Я не знаю, де ви таке читаєте (про те, що не хочу вступати в перемовини). Це не цілковита брехня, тому що ми ще просто не спілкувались за це. Я знаю, що мій агент буде спілкуватися з представниками «Евертона». Я за це навіть не думаю, тому що я граю за цей клуб, мені подобається. Я кайфую тут. І це найголовніше. Моїй сім’ї тут комфортно жити.

– Були інсайди про інтерес «Наполі» та «Інтера», пропозиції в 30 мільйонів євро. Ти щось знаєш про це?
– Я знаю, що були контакти з іншими клубами цього літа, але це, мабуть, не «Наполі» було. Як бачите, я в «Евертоні». Я знаю те, що «Евертон» не розглядав цю пропозицію навіть всерйоз. І я, в принципі, теж не розглядав. Я далі граю і, повторюсь, кайфую, і все мене задовольняє.

– Твій рівень англійської високий, коли ти можеш жартувати. Але Моєс сказав, що тобі треба покращити гру у фінальній третині. Чому в «Евертоні» ти став менш атакувальним, ніж у «Динамо»?
– Ви ж підняли всю статистику: скільки «Динамо» забило за 130 ігор і скільки «Евертон» забив. Це геть різні клуби! Три сезони ми майже завжди були в зоні вильоту. І там трошки було, у більшості ігор, не до атаки. Ось вам і пояснення. Коли прийшов теперішній тренер, ми, на мою думку, почали грати в більш ефективний і хороший футбол.

– Ти згоден з тренером щодо необхідності додати в атаці?
– Я згоден з головним тренером, що мені треба в фінальній частині прибавити набагато, тому що три роки я майже не атакував, а зараз треба робити різницю в атаці. Мені треба віддавати ідеальну передачу, хорошу передачу, щоб ми забивали голи. Я над цим повністю працюю. У мене багато мітингів з Лейтоном Бейнсом з приводу моєї гри в атаці.

– Переходячи до збірної. Чи згоден ти з тезою, що нинішнє покоління – це найсильніше покоління в історії збірної України?
– Я вважаю, що це не те, що неправда, а неправильно. Це було сказано авансом. І це ж не ми казали – ні футболісти, ні головний тренер. Це якось штучно було зроблено. Як Мудрик перейшов у «Челсі», багато футболістів грає в Європі – і в моменті ми стали різко найкращим поколінням. Хоча збірна не показувала суперових результатів.

– Ти якось сказав, що не згоден із 80% вибору вболівальниками левів матчу. Хто тоді «Леви» збірної? Три системоутворюючі гравці, без яких ця збірна неможлива (про себе не можна). Візьмемо тих, хто був на останньому зборі.
– Малиновський, Матвієнко. Це стовідсотково. І, мабуть, Бущан або Забарний.

– Бущан – парадокс. Він не має ігрової практики, але кажуть, що для атмосфери він просто топ.
– Це важливо, знаходити баланс. Не всі ж будуть грати в збірній. І люди, які приїжджають і не грають, вони доповнюють збірну цим духом, цим позитивом. Це не менш важливо. Це неодноразово показував Андрій Ярмоленко. Він та людина, яка завжди могла сказати в роздягальню, міг там трошки нашкварити всім, і це завжди допомагало.

– Чи є у вас у голові математика перед вирішальними матчами кваліфікації чемпіонату світу? Що перемога над Францією може не допомогти, якщо потім програти Ісландії?
– Мені, в принципі, все одно. Ти приїжджаєш у збірну, в тебе є два матчі, ти маєш викласти всі сили. Неважливо, який рахунок. Треба до останньої хвилини боротися. Головний тренер сказав на прес-конференції: «Не треба боятися програти, треба боятися не зробити достатньо для перемоги». Я намагаюся слідувати цим словам.

– На твій погляд, ця збірна України гідна виступати на чемпіонаті світу 2026 року?
– Так. Ну, там же ж 48 команд буде (сміється). Звісно, гідна. Але, якщо ми не вийдемо, ми не гідні вийти. Якщо ми вийдемо, то ми гідні вийти. Це дуже просто.

– Що скажеш про рівень чемпіонату України?
– Звісно, впав рівень. Це сто відсотків і тільки через війну, тому що легіонери не їдуть, футбол слабший став. Це дуже важко. Але, дай Бог, як війна закінчиться, він швидко підніметься. Просто зараз дуже важко через логістику. Ти спиш у поїзді, а твій суперник (наприклад, з «Крістал Пелес») летить 2,5 години чартером. Це дуже важко.

– Як ти думаєш, хто буде чемпіоном України?
– (Сміється.) Я реаліст. Якщо «Динамо» буде так агресивно грати і добре грати в обороні, як проти «Кривбаса», то вони виграють чемпіонат. У них дуже сильна, хороша команда. У «Шахтаря», наприклад, мені здається, їм не вистачає того досвіду, який є у «Динамо». Подивимось.