Перший тур змагань у нашій групі, що приніс, на думку багатьох, сенсації в обох матчах, геть заплутав ситуацію в таблиці. На фініші могло статися так, що всі чотири збірні здобудуть по 4 очки, й тоді, на жаль для нас, команда Сергія Реброва пакувала б валізи через гіршу різницю м’ячів.

Отже, завдання на дуель із Бельгією було гранично простим – обігравати фаворита й не озиратися на результат паралельної гри, учасників якої нічия цілком влаштовувала.

Та просто сказати, а зробити – куди важче. На цю місію тренерський штаб українців відрядив дещо несподіваний склад – із трьома центральними захисниками (для Сватка вихід на поле став дебютом на турнірі) та двома форвардами. Зінченко поступився місцем на лівому фланзі оборони Миколенку, котрий нарешті оклигав від травми (але вже на початку другої половини гри попросив заміну). Натомість через пошкодження не зміг допомогти партнерам Мудрик.

Практично від самого старту бельгійці прибрали м’яч під свій контроль, уже на сьомій хвилині створивши момент для Лукаку. Відгукнувшись на пас де Брейне, той ривком залишив позаду Сватка з Миколенком, але не зміг як слід пробити – Трубін зафіксував кулю.

На тлі територіальної переваги суперники не так уже й часто турбували нашого голкіпера. Принаймні за підсумками півгодини боротьби рахунок по точних ударах був рівний – 1:1. Шкода, але двічі в перспективних атаках «буксував» Довбик. По горобцях вгатив Судаков, а другу спробу за кілька хвилин йому завадили оформити захисники.

Упродовж кількох хвилин, поки у Франкфурті словаки вели в рахунку, Україна посідала третю сходинку. Але гол Румунії знову пригвоздив нашу команду до дна таблиці. Та залишалися ще 45 хвилин, і гра синьо-жовтих до перерви моментами вселяла стриманий оптимізм. На думку поважних експертів цей тайм узагалі став для українців найкращим із п’яти проведених у Німеччині.

Із таймом шостим, м’яко кажучи, все склалося не так, як нам би хотілося. Особливо – в атаці, де за 20 хвилин до фінального свистка вперше з’явився Ванат. Довбик, найактивніший попереду, вигриз м’яч у двох захисників, але не перехитрував Фаса. Ще через хвилину удар форварда «Жирони» заблокував оборонець. Але цього було замало, адже румуни зі словаками, здавалося, остаточно погодилися на мирову.

Останнім козирем Реброва стал Ярмоленко, отримавши близько чверті години ігрового часу. Ех, як же ж красиво та символічно було б, якби саме ветеран вирішив долю цієї битви, впритул наблизившись до свого тезка Шевченка в історичному реєстрі снайперів збірної. Але ближчими до успіху були Малиновський, закрутивши м’яч у ворота безпосередньо від прапорця, та Степаненко, підключившись на розіграш другого кутового. Під гарматний постріл того-таки Малиновського на 88-й хвилині мужньо підставився Кастань. І, нарешті, Судаков, протаранивши чужу оборону по центру, пробив відверто слабко та прямо в руки воротареві.

Отже, не поступившись одному з лідерів світового футболу ні за грою, ні в рахунку, набравши очок більше, ніж матимуть деякі учасники 1/8 фіналу, українська збірна залишає гостинну Німеччину. Правильно кажуть: початок – півсправи. У нас він, на жаль, вийшов катастрофічним, і виправити ситуацію також не судилося. Попереду – аналіз, робота над помилками. І – нові турнірні завдання...

УКРАЇНА – БЕЛЬГІЯ 0:0
Україна: Трубін, Миколенко (Зінченко, 58), Матвієнко, Сваток (Ярмоленко, 81), Забарний, Тимчик, Судаков, Бражко (Степаненко, 70), Шапаренко (Малиновський, 70), Довбик, Яремчук (Ванат, 70).
Бельгія: Кастельс, Кастань, Теат, Фас, Вертонген, Тілеманс (Мангаля, 62), Онана, де Брейне, Троссар (Карраско, 62), Лукаку (Опенда, 90), Доку (Бакайоко, 77).
Арбітр – Тейлор (Англія).
Попередження: Фас (43), Довбик (69).
Штутгарт. Стадіон «Мерседес-Бенц-Арена».