Для синьо-жовтих матч на «МХП-Арені» у Штутгарті стане 315-м в історичному реєстрі. Для Червоних дияволів, як називають бельгійців у футбольному світі і навіть вже закріпили цю назву на офіційній емблемі, -- 841-м (373 перемоги, 176 нічиїх, 291 поразка, різниця м’ячів 1510 – 1306).

Протягом останнього десятиліття Бельгія – одна з найповажніших збірних планети. У поточному рейтингу ФІФА вона третя, а ще недавно упродовж чотирьох років очолювала його. 2018-го бельгійці стали бронзовими призерами чемпіонату світу. Нагадували про себе й раніше. 1986 року, приміром, увійшли до четвірки кращих на мундіалі.

У фінальній частині європейської першості виступають усьоме (24 матчі: 12 перемог, 2 нічиї, 10 поразок, м’ячі 33 – 29). І теж побували у призерах: 1972 року – третіми, а 1980-го – другими.

Стосунки. Незважаючи на те, що збірна України з Бельгією ще не грала, українським футболістам минулих, радянських часів, ця команда була добре знайома. У 1970 році в груповому турнірі чемпіонату світу на славетному стадіоні «Ацтека» бельгійців було добряче побито (4:1) за участю київських динамівців Мунтяна, Хмельницького і Бишовця (три голи в активі наших земляків).

Але найпам’ятнішим є двобій, і знову у Мексиці, на мундіалі 1986 року, коли в 1/8-й фіналу у драматичному поєдинку з додатковим часом підопічні Валерія Лобановського поступилися – 3:4. Три голи тоді забив Бєланов, що відіграло значну роль у присудженні йому «Золотого м’яча». А в складі радянської збірної динамівці превалювали – 10 гравців.

Тренери. Наставником бельгійських дияволів тоді був славнозвісний Гі Тіс – певно, найвідоміший з місцевих фахівців, котрий двічі очолював свою національну команду і двічі виводив її у призери великих міжнародних форумів.

Були й інші поважні спеціалісти – Раймон Гуталс, Констант Ванден Сток, Поль Ван Хімст, Марк Вільмотс.

У новітній ері найбільшого визнання досяг іспанець Роберто Мартінес, котрий був біля керма збірної Бельгії понад шість років, а наразі веде португальців. П’ятірка ж керманичів за кількістю проведених матчів така:

Гі Тіс                101       45        24        32        (1976 – 1989, 1990 – 1991)
Роберто Мартінес 80  56        13        11        (2016 – 2022)
Констант Ванден Сток 68        28        11        29        (1958 – 1968)
Марк Вільмотс            49        33        8          8          (2012 – 2016)
Раймон Гуталс            44        25        8          11        (1968 – 1976)

На Євро-2024 головним тренером збірної Бельгії є 38-річний італієць з німецьким паспортом Доменіко Тедеско, котрий 2016 року з відзнакою закінчив славнозвісну академію Хеннеса Вайсвайлера, а згодом зробив собі ім’я в «Шальке-04» та «Лейпцігу» -- з молодих та ранніх.

Під орудою Тедеско дияволи провели вже 18 матчів (11 перемог), а першої поразки зазнали від словаків на старті поточної першості континенту (0:1).

Капітани. Ватажком сьогоднішньої збірної Бельгії є її найкращий футболіст Кевін Де Брейне, з яким за авторитетом, певно, може тягатися лише Ромело Лукаку. Та й то сумнівно. Адже воротар Тібо Куртуа, якого наставник «Реала» Карло Анчелотті вважає неперевершеним, іншої думки.

Куртуа сподівався, що саме він стане заступником Де Брейне, коли той за якихось причин залишатиметься поза грою. Однак Тедеско вирішив по-своєму, призначивши віце-капітаном Лукаку.

Куртуа образився, між тренером і голкіпером пробіг чорний кіт. Принаймні, така одна з основних версій, чому класний вартовий відмовився грати за збірну. І тепер останній рубіж – найслабша ланка суперника українців. Ну, хотілося б так думати.

І Де Брейне (12 капітанських матчів), і Лукаку (10) поки далеко до тих, хто сформував першу п’ятірку (у другому стовпчику загальна кількість проведених за збірну поєдинків):

Еден Азар                   59        126       2015 – 2022
Ян Кулеманс    51        96        1984 – 1991
Жозеф Жюріон           41        64        1960 – 1967
Венсан Компані           38        89        2010 – 2017
Поль Ван Хімст           37        81        1968 – 1974

Український слід. Якщо не рахувати країну-агресорку, то Бельгія найпривабливіша в Європі для вітчизняних майстрів шкіряного м’яча – десять українських збірників захищали або захищають кольори бельгійських клубів (по дев’ять – Німеччини, Англії й Іспанії). Хоча, скоріше, найдоступніша.

Першим 1996 року проторував шлях до Брюсселю вихованець тернопільської «Ниви» Олег Ящук. Талановитий нападник пограв за юнацькі та молодіжну збірні України, одержував виклики до національної, але численні травми завадили йому у ній дебютувати. Хоча за «Андерлехт» (119 матчів, 31 гол) і «Серкль Брюгге» (146 матчів, 43 голи) пограв добряче.

Слідом за Ящуком потягнулися й інші десятеро, загальний список котрих за кількістю матчів за національну команду України в якості представників бельгійських клубів такий:

Роман Яремчук                                   37 матчів         «Гент» (29), «Брюгге» (8)
Руслан Малиновський             19                    «Генк»
Едуард Соболь                                  16                    «Брюгге»
Євген Макаренко                     11        «Андерлехт» (1), «Кортрейк» (10)
  Сергій Серебренников          9          «Брюгге» (8), «Шарлеруа» (1)
Богдан Михайличенко             6          «Андерлехт»
Сергій Сидорчук                                  6          «Вестерло»
Роман Безус                           5          «Гент»
Ігор Пластун                           4          «Гент»
Олександр Яковенко               1          «Вестерло»