Колишній хавбек «Динамо» і збірної України Віталій Косовський згадав матчі проти збірної Північної Ірландії у відбірковому циклі ЧС-1998.

– Віталію Владиславовичу, з якими думками чекаєте суботнього матчу у Белфасті? Особливо зважаючи на те, наскільки впевнено Північна Ірландія розібралася з командою Мальдери в першому матчі. Колись, ще у ваші часи, таких проблем ми не мали…
– Ой, особисті спогади в мене дуже приємні. Але це, як то кажуть, було давно і неправда (усміхається). Північна Ірландія була тоді і залишається досі силовою командою дуже високого рівня. Вони підковані тактично, а фізично – тим паче. Нас чекає гра, у якій ніхто не відступить, не прибере голову чи ногу. Буде багато боротьби.

Хочеться вірити у нашу збірну – що ми їх переграємо, не поступимось у боротьбі. Ніякої мови про недооцінку бути вже не може. Мало часу, щоб підготуватись, але хлопці докладуть максимальних зусиль для досягнення результату. Побачимо гарний змістовний футбол, де буде і боротьба, і тактичні компоненти. Взаєморозуміння хочеться побачити. Щоб це була дійсно дружна команда на футбольному полі.

– Поразка 0:3 у жовтні стала повним шоком. Нашої команди не було тоді на полі. Зараз ви згадали про взаєморозуміння…
– Ви знаєте, не хочеться говорити про недооцінку з боку гравців. Не хочеться говорити, що вони не хотіли, але ми можемо таке припускати. Бувають такі матчі, які програються. Десь, можливо, була якась ейфорія після переможного поєдинку в Угорщині. Це неприпустимо.

Ви – гравці національної збірної, тут не може бути ніякої недооцінки. Проте виникли фактори, які посприяли такому результату. Стався ряд помилок в обороні, а дрібниць у футболі, як відомо, не буває. Дуже не хочеться, щоб такі матчі повторювались, адже уболівальникам боляче, коли нас так переграють. На боці суперника була відчутна перевага.

– На листопадові поєдинки викликані всі найкращі, чи, можливо, вам когось бракує? Багато розмов про Костенка, Калюжного, Луніна, Ярмоленка…
– Хочеться відповісти банальною фразою, що рішення ухвалює тренерський штаб і йому видніше. Можливо, Ярмоленко не в тонусі зараз, але мені б хотілося, щоб Андрій був у збірній. І не просто був, а й допомагав. Усі розповідають, що при ньому дуже гарна роздягальня – не тільки у Динамо, а й у національній команді. А чому би ні? Звісно, він уже ветеран, але з таким стажем можна вийти та зіграти просто на досвіді.

– І не лише зіграти, а й побити рекорд Шевченка!
– Так! Ви читаєте мої думки (усміхається). Про це можемо говорити не одну годину. Між рядків будемо читати. Ми це все розуміємо. Я натякнув, а ви здогадалися.

– Квітень 1997-го. Північна Ірландія приїжджає на НСК Олімпійський і ви забиваєте їй свій дебютний гол за національну збірну. Пам’ятаєте деталі того епізоду?
– Звісно! І не тільки пам’ятаю, а й багато разів переглядав відео. Так сталося, що прийняв м’яч перед штрафним майданчиком під робочу ліву ногу. Швидко ухвалив рішення, що потрібно завершувати атаку, і класно, в дальній куточок, полетіла ця «стріла». Казали, що там «дев’ятка», але якщо придивитися, то трохи нижче. Відчував велику радість, було дуже приємно – це ж перший гол за національну збірну.

 Пригадується також, що то був надзвичайно важкий матч. Рахунок 1:0 – небезпечний, до того ж гості швидко зрівняли рахунок з пенальті. Ну а другий наш гол забив Шевченко, який вийшов віч-на-віч з воротарем. Такий робочий м’яч ціною травми. Завдяки цьому голу ми й здобули перемогу.

– Дуже важке поле було – весняна класика 90-х.
– Та трави практично не було видно! Лише де-не-де, такими зеленими плямами. Що було – те було. Але ми виявилися готовими до різних умов. Поле ж однакове для обох команд. Хочеться, щоб і тепер нашій збірній нічого не завадило. підібралася гарна команда, а в мене були прекрасні друзі.