Іван Ярмолюк, молодший брат півзахисника Брентфорда та збірної України Єгора Ярмолюка, розповів «Футбол 24» про свій шлях в академії Кривбаса та мрію зіграти в топ-клубі АПЛ.

– Іване, ти в академії Кривбасу з 2024 року. Що в цій системі стало для тебе найбільшою відмінністю від попереднього етапу?
– Загалом можу сказати, що рівень і сам тренувальний процес у футбольній академії Кривбас – вищі. Але 2025 рік для мене вийшов дуже складним: за цей час я переніс три травми й майже пів року не грав у футбол. Лише зараз почав відновлюватися і приблизно за два тижні маю повернутися до тренувань у загальній групі. Тому через цей період я ще не так багато попрацював саме в системі Кривбасу.

– У цьому сезоні ти провів 9 матчів і забив 3 голи. Щось із цього періоду вважаєш своїм особистим кроком уперед?
– Так, у цьому сезоні я забив три голи. Вважаю, що це для мене не дуже хороший результат – міг більше. Тому, мабуть, неправильно говорити про крок уперед. Але, щоб забивати більше, я буду ще наполегливіше тренуватися, віддаватися на полі та приносити команді перемоги.

– У тебе є приклад старшого брата, який уже грає в АПЛ. Що з його шляху для тебе зараз найцінніше?
– Для мене найцінніше – брати з нього приклад: як він тренується, як готується до матчів, який у нього режим. Брат завжди підказує, що робити на полі та як поводитися у футбольному житті.

– Можеш озвучити якусь останню пораду, яку запам’ятав від нього?
– Остання порада була, коли в мене сталася ця важка травма. Він сказав мені не здаватися, продовжувати вірити в себе, повертатися на поле, набирати форму, забивати якомога більше м’ячів, грати краще та приносити команді перемоги.

– Чи був момент, коли історія Єгора додала віри в те, що великі цілі у футболі – реальні?
– Не було якогось одного конкретного моменту. Єгор – дуже талановитий гравець, і він мене справді надихає. Я хочу брати з нього приклад і стати таким же професіоналом, як він.

– Можливо, Єгор ділився з тобою своїм секретом успіху – як він до цього дійшов?
– Віддаватися на 100% на тренуваннях і в матчах, вірити в себе, продовжувати грати й прогресувати на полі. А ще – ніколи не хвилюватися, коли виходиш на поле.

– Ти – нападник, тоді як Єгор реалізував себе у півзахисті. Як ти прийшов саме до цієї позиції? Чи були етапи, коли пробував себе в інших ролях на полі?
– З перших кроків у футболі я забивав дуже багато голів, і тренер одразу поставив мене на позицію нападника. Так і залишилося – я став нападником.

– Про що ви найчастіше говорите з братом, коли мова заходить про футбол?
– Говоримо про все: про тактику, психологію та побут професійного гравця. І про те, що коли стаєш дорослішим, маєш свідомо переходити на новий рівень футболу – не дитячий, а вже більш професійний і зрілий.

– Як часто вам вдається бачитися наживо, зважаючи на різні країни та графіки? Коли це було востаннє?
– Десь два рази на рік. Востаннє Єгор приїжджав влітку, і ми бачилися приблизно два тижні. Тоді гарно провели час. У мене була травма, ми відновлювалися разом, тренувалися й прагнули стати кращими версіями себе. Дуже за ним сумую.

– Якою була твоя реакція на перший гол Єгора в Прем’єр-лізі за Брентфорд?
– Я дуже емоційно відреагував. Хотілося, щоб він нарешті забив свій дебютний гол – і ця мрія збулася. Я щиро радів за свого брата.

– Якими були твої перші слова, коли ти йому подзвонив чи написав після цього гола?
– Я написав йому, що він – великий молодець, що я вірю в нього, і що це його дебютний гол. А далі, думаю, все буде тільки краще і краще.

– Чи спілкувалися ви після того матчу про футбол і про те, що далі для нього і для тебе?
– Так, спілкувалися. Він казав, що буде прагнути забивати ще більше голів і віддавати гольові передачі.

– А для тебе?
– Для мене зараз головне – відновитися, почати тренуватися з основною групою, грати матчі, забивати якомога більше голів і приносити команді перемоги.

– Наскільки тобі важливо, щоб тебе сприймали не лише через прізвище, а через гру і власний прогрес?
– Для мене це важливо, тому що я маю грати сам і відповідати за себе сам. Хочу доводити, що я добре граю у футбол і можу забивати багато голів на користь команді.

– Як Єгор оцінює твою гру сьогодні? На що він найчастіше звертає увагу?
– Єгор оцінює мене добре, завжди підтримує і вірить у мене. Каже, щоб я більше йшов уперед, краще ставив корпус і частіше відкривався у вільні зони.

– Що для тебе означає йти власним шляхом у футболі поруч із таким сильним прикладом у родині?
– Для мене це велика честь, що в мене такий брат. Я прагну стати таким, як він, і хочу, щоб у майбутньому ми грали разом в одній команді та приносили їй перемоги.

– У якій команді, якщо не секрет, ти хотів би колись грати разом?
– Хотів би грати в команді з топ-трійки АПЛ – наприклад, Арсенал, Челсі або Ліверпуль.

– Чи є футболісти, за грою яких ти стежиш особливо уважно і з яких береш приклад?
– Так, я стежу за своїм братом і беру приклад із нього. Але в мене є ще один фаворит – Кіліан Мбаппе. Він грає на тій самій позиції, що й я, і я багато в чому орієнтуюся на нього.

– У чому саме ти береш із нього приклад?
– У тому, в якій він фізичній формі, як багато забиває, як знаходить вільні зони, відкривається й створює небезпечні атаки.

– Яку якість ти хотів би розвинути в собі найбільше в найближчі роки?
– Мені важливо розвинути фізику й техніку у футбольній академії Кривбас. Хочу більш вміло знаходити вільні зони, а отже – забивати якомога більше голів.