Захисник збірної України Олександр Романчук поділився емоціями від дебютного виклику до національної команди.

– Як відчуття?
– Класно, якщо чесно. Приємно дуже побачити всіх хлопців і відчути цю атмосферу збірної. Це те, до чого ти йшов усе життя. І от воно зараз тут, сьогодні. Тому, звісно, тільки позитивні емоції. Набрався такого натхнення і будемо працювати далі.

– Дивись, сьогодні перший день у збірній, але від виклику пройшло вже більше двох тижнів. Скільки днів ти себе відчуваєш уже гравцем збірної? Від виклику чи зараз?
– Ні, чесно, не відчував себе гравцем збірної і навіть, напевно, зараз не можу ще до кінця усвідомити, що я дійсно гравець збірної України. Але тут немає нічого такого. Думаю, що вже зіграємо першу гру і прийде це відчуття, що я дійсно футболіст і гравець збірної України.

– Ви сьогодні вже перший матч зіграли через сітку. Хто виграв – твоя команда чи ні?
– Так. Перша перемога в збірній уже відбулася.

– І як воно – грати зі збірниками в цю історію?
– Та ні, я їм можу ще фору дати. Я жартую. Прикольно, що ми пожартували, посміялися, отримали задоволення, показали свою техніку трошки і все.

– Ну давай так. У Румунії ти виграв усе, що міг. Чи очікував ти після такого тріумфу в клубному футболі, що цей виклик прийде? Чи це стало несподіванкою, коли ти дізнався, що тебе кличуть до збірної?
– Це була несподіванка. Звісно, я розумів, що перебуваю в такій сфері, де за мною можуть дивитися й аналізувати мене як гравця. У той момент я був сконцентрований. Був дуже щільний графік: і Кубок, і чемпіонат. Кожна гра була як фінал. Тому тоді був зосереджений на команді і якось навіть забув трохи, що зараз мають оголосити список.

Коли побачив повідомлення в телефоні від менеджера команди, то подумав: «Серйозно? Вау». Він написав, щоб я йому передзвонив. Я, звісно, передзвонив. Як уже казав, навіть не пішов митися, бо це було відразу після тренування. Тільки зійшов з поля, побачив телефон і одразу набрав, бо подумав: можливо, потім буде пізно, щоб не передумали.

Ми поспілкувалися, мені сказали, що планують викликати мене. Це ще не була офіційна інформація, але ймовірність була дуже великою. Треба було надіслати документи, і я одразу почав кричати, радіти. Ніхто на базі не розумів, що сталося. Отак.

– Видав якісь високі децибели?
– Не дуже, але так, у себе. Не хотів там усіх лякати, але був щиро дуже радий.

– У збірній кого знаєш? Уже бачив, що ти з лікарем знайомий. Тому що ви з одного міста – Коломия. Хто ще тут є?
– З двома масажистами знайомий. З одним зустрічалися у ФК «Львів», з другим – нещодавно в «Кривбасі». З адміністратором команди знайомий, вірніше, разом працювали у збірній U-21.

Потім із хлопців багато кого знаю. З багатьма зустрічався на полі. А так, щоб знати добре, то от хлопців із «Динамо» – усіх знаємо. Раніше грали разом, а зараз просто згадуємо ті дні і жартуємо.

– Після цього втягувального, доволі розслабленого тренування ти вже відчуваєш, що став своїм у команді? Чи ще треба щось пройти? І що саме, якщо так?
– Скажу так: з мого досвіду, коли я змінюю команду, то приходжу і відразу починається чемпіонат. Я прийшов у «Кривбас» – через тиждень уже офіційна гра. Потім перейшов у «Крайову» – теж через тиждень матч.

Мій досвід навчив мене досить швидко адаптуватися до команди. І це, напевно, допоможе мені тут. Не можу сказати, що вже повністю адаптувався і відчуваю себе своїм, але хлопці прийняли тепло. Жартуємо, спілкуємося, щось питають про румунський футбол і вітають із тим, що я виграв.

Тому думаю, що цей стовідсотковий ефект адаптації відчую вже найближчими днями.

– Із тренером уже було спілкування? Бачу, ви хвилин п’ять прогулювалися, була якась розмова один на один, так би мовити.
– Так, ми вже спілкувалися з тренером. Поки що нехай це залишиться між нами. Були певні індивідуальні питання, як я почуваюся. Тактичні деталі розкривати не буду.