Донецький «Шахтар» офіційно оголосив про підписання захисника «Динамо» Олександра Караваєва. 34-річний футболіст переходить в донецький клуб на правах вільного агента. Контракт з гравцем розрахований до 30 червня 2028 року.

Караваєв – вихованець «Шахтаря», але не грав за першу команду гірників. Виступав за «Севастополь», «Зорю» і «Фенербахче». Останні сім років провів у «Динамо». З киянами двічі став чемпіоном України, тричі виграв Кубок і двічі взяв Суперкубок України.

Це перше інтерв’ю Олександра після переходу в «Шахтар». Футболіст розповів Ірині Козюпі з Tribuna.com про деталі свого трансферу, чому прийняв пропозицію гірників і як прощався з «Динамо».

«Хочу сказати велике дякую всім вболівальникам «Динамо»

– Це ваше перше інтерв’ю, як гравця «Шахтаря». Поділіться емоціями від переходу.
– Ще не до кінця усвідомлюю, що я гравець «Шахтаря», бо це реально все нелегко. Впевнений, що багато хто розуміє. Я грав сім років в «Динамо», а тут переходжу в «Шахтар», і для когось це може бути дивиною. Хтось дуже схвильований або може в декого інші емоції. Але я чув від багатьох вболівальників вже після виходу цієї новини слова підтримки. Багато хто це розуміє.

Я в жодному разі не чекаю, що всі мають сприйняти моє рішення, погодитись з ним чи казати, що це правильно або неправильно. Але я зробив цей вибір після довгих днів роздумів, і на це були причини.

Цей етап кар’єри дуже емоційний, тому що ти розумієш, що пів року або рік тому, чи ще багато років тому, цього майже не можна було уявити. Але трапився такий збіг обставин – і все вилилося саме в такий перехід.

Хочу скористатися цією нагодою. По-перше, це, звісно, сказати велике дякую всім вболівальникам «Динамо». Вони завжди рухали нас вперед. Ти розумієш, за який клуб граєш. Від тебе постійно вимагають тільки перемог. Ми не все вигравали – у нас були поразки і невдачі, але вболівальники завжди поряд, підтримують на стадіонах в гарні і погані матчі. Тому за це їм велике дякую.

А ще велике дякую і низький уклін нашим фанатам, які воюють за нас і дають можливість грати. Вони захищають нас від ворога і вболівають за нас. Тому дякую їм особисто.

Хочеться сказати дякую всім, тому що за сім років було дуже багато людей поряд, особливо футболістів, з якими я грав. Без них не було б всіх цих досягнень, трофеїв і перемог. З деякими я спілкувався до «Динамо», і в «Динамо», і далі ми спілкуємося. У нас залишились дуже теплі стосунки.

Не хочу когось виокремлювати, тому що це буде якось не дуже коректно. Плюс дуже багато імен та прізвищ треба називати. Але все одно це завжди залишиться зі мною в пам’яті. Всім футболістам, з якими я грав, кажу також велике дякую.

Завжди хотів, щоб вболівальники та медіа помічали, що велику роботу виконують не тільки футболісти, тренерський штаб і керівництво, а ще персонал, який постійно з футболістами, і робить все для того, щоб гравцям було комфортно. Вони готують нас до кожного тренування і кожного матчу.

Це наш медичний департамент – лікарі, фізіотерапевти, масажисти, які ніколи не відмовлялись і завжди виконували свою роботу в будь-який час. От реально в будь-який час. Бувало, що ми поверталися з виїзду, а це вже ніч або під ранок. Через кілька годин вони вже готові відновлювати і виконувати свою роботу. Це дуже сильно – велика їм вдячність.

Так само велика подяка адміністраторам, які постійно готують для нас форму і бутси. Це наше головне спорядження для тренувань і для ігор. І все це завжди в комфортному доступі. Особливо приємно, коли є така турбота про футболістів.

Також хочеться висловити подяку всім працівникам бази, всіх офісів у клубі. Вони завжди допомагають у всіх питаннях, коли ти звертаєшся, і якісно роблять свою роботу. Після цих семи років у мене залишаються такі гарні і позитивні спогади, тому що мене оточували професійні, добрі і гарні люди.

Звісно, хочеться сказати велике дякую Ігорю Михайловичу та Григорію Михайловичу Суркісам. Я бачив за ці роки, як вони вкладають душу саме в «Динамо», як вони переживають за клуб, мотивують футболістів. Тому їм також велике дякую за те, що роблять для «Динамо».

І також хотів сказати дякую всім тренерам, з якими працював всі ці роки. Їх було багато. Особливо хочеться відзначити Олександра Хацкевича – він запросив мене в «Динамо» та наполягав, щоб я перейшов із «Зорі» в Київ. Тоді був Олексій Михайличенко з Вадимом Євтушенком. Також був гарний період.

А потім стався, можна сказати, трішки переворот в розумінні футболу, коли прийшов Мірча Луческу. Містер додав команді жагу до перемог, навчив як правильно треба перемагати і вигравати ігри, а найважливіше – трофеї. Він дав цю віру в себе, що можна будь-які вершини підкорити, якщо все правильно робити.

Тому велике дякую всім тренерам – кожен зробив свій внесок в розвиток мене, як футболіста у цьому клубі.

«Я жодного разу не сперечався, чому я не граю»

– У пресі було чимало інсайдів про ваш перехід. Можете поділитися деталями, як ви отримали пропозицію від «Шахтаря» і як це сприйняли в «Динамо»?
– На мене вийшов «Шахтар» з пропозицією – і я одразу повідомив «Динамо». І тоді гірники також звернулися в «Динамо».

Потім я сказав особисто та відкрито керівництву, що є ось таке запрошення – саме на два роки від «Шахтаря». Що вони бачать мене в команді і я їх можу підсилити. І після цього «Динамо» повідомило, що мене підпишуть на зборах на один рік, але пропозиція про продовження прозвучала тільки у травні.

І коли ми поїхали на збори, а згодом почався чемпіонат, то я побачив, що я вже третій на своїй позиції. І для себе зробив висновок, що тренерський штаб на мене не розраховує. Це було видно, адже я не зіграв у перших 5 чи 6 матчах чемпіонату. Тільки одного разу з «Поліссям», і то вимушено зліва в захисті.

Так, я можу зіграти на будь-які позиції, якщо цього потребує ситуація. Але тут було інше. Мені ніхто нічого не казав – що від мене потребують, на якій позиції я маю приносити користь. Як, наприклад, це було при тому ж містері Луческу. Він зі мною майже кожного дня розмовляв і казав, що від мене треба, хоча я не грав. Але він постійно приходив і казав, що я йому потрібен як гравець, який виходить на заміну і робить результат.

Я його почув, бо це головний тренер. Це його такі ціль і бачення команди, і ти не можеш з цим сперечатись. Тут я також жодного разу не сперечався, чому не граю. Не був невдоволений, жодного разу це не казав, бо я професійний гравець.

Я виконую свою роботу кожного дня – виходжу на кожне тренування, готуюсь на кожну гру і просто чекаю свого шансу. Але для мене, як для досвідченого футболіста, показником стало те, що не було спілкування та не було якихось цілей від мене, як гравця, що я можу дати для команди.

– Чи була взагалі якась розмова з Ігорем Костюком?
– Ні, розмов не було. Всі просто можуть подивитись на ці пів року, починаючи зі зборів і закінчуючи останнім матчем чемпіонату України: скільки часу, на яких позиціях і коли я зіграв, після яких ситуацій, які були в команді.

Я почав грати вже в травні у важливих матчах, коли стались певні події з гравцями, які також грають на моїй позиції. А з головним тренером в мене не було жодної розмови аж до травня. Не знаю, чому так.

Коли почали виходити новини про «Шахтар», то почалися розмови, і я сказав, що прийняв рішення і не буду продовжувати контракт з «Динамо». Тоді зі мною вже почав розмовляти головний тренер, але я йому повідомив, що прийняв таке рішення, тому що зі мною не було діалогу – я не грав і зрозумів, що я не потрібен.

Не хочеться вдаватися в деталі, але факт є факт.

«Я кожному сказав у вічі, що прийняв таке рішення»

– Чи складно було повідомити про своє рішення команді і фанатам?
– Дуже складно, тому що я така чуттєва людина. Я все розумію, що це не просто так. Я не міг вчинити якось підло, а хотів все відкрито сказати від себе, щоб почули саме від мене.

І, звісно, коли прощався з командою, то важко було підібрати слова. Але сказав, як є. Також висловив своє відношення до кожного з гравців та команди в цілому. Сказав, що прийняв рішення, а у кожного є своє бачення і думка.

Я не можу їх змінити і кожен має право розцінювати мій вибір, як вважає за потрібне. Не буду нікого засуджувати або казати, що це неправильно чи він не правий. Я кожному сказав у вічі, що прийняв таке рішення.

– Якою була реакція футболістів? Чула, що команда поставилася з розумінням до вашого рішення.
– Я б хотів все розказати, але це також буде не дуже коректно щодо кожного гравця. Хлопці грають за «Динамо», а я вже буду виступати за «Шахтар». Хочу, щоб це залишилось між нами, тому що це більш особисте.

– А як відреагували фанати?
– Це також особисте. Але скажу одну річ – я був дуже приємно здивований в хорошому сенсі. Мені їхні слова були дуже приємні саме з погляду людяності.

– Ще був момент після матчу проти «Кудрівки», коли Григорій Суркіс спілкувався з вами біля стадіону. Якщо не секрет, про що була розмова?
– Це була розмова дуже досвідченої людини, яка провела дуже багато років у футболі і знає його, як і зсередини, так і ззовні, з гравцем, який провів багато років в «Динамо» і зіграв там багато матчів.

Це були слова, щоб я ще краще подумав за свій вибір. Можливо, зробив якісь поправки. Тобто були настанови, що, можливо, це неправильний вибір, а може правильний – і тільки час все покаже.

Завжди кажу, що вдячний Ігорю Михайловичу і Григорію Михайловичу. Хоча бачу, що вони були неприємно здивовані, що я зробив такий вибір. Але я також пояснив свою позицію як гравця, чому я зробив такий вибір.

Маю надію, що мене зрозуміли, тому що я висловлювався саме як гравець. І в мене жодної образи до клубу, до тренерського штабу не було і не буде.

«Ще не думав про матчі з «Динамо», але це буде важко в емоційному плані»

– Ви дуже грамотно підійшли до прощання з «Динамо». З кимось радилися чи самі вирішили так діяти?
– Я б не сказав, що я дуже продумана людина або з кимось працював. Тільки зараз, після вашого питання, зробив легкий аналіз. Це був поклик душі і серця. Реально серце мені підказало, що треба саме так зробити. Як би важко не було, якою б не була гірка правда, але це краще, ніж солодка брехня. Тому краще сказати все у вічі, ніж потім ходити і опускати голову, що ти десь збрехав. Тому розумів, що це треба зробити.

Я бачив, як вболівальники ставляться до «Динамо». Це не просто клуб для них. Це, можна навіть сказати, як сенс життя – вболівати саме за «Динамо». Тому я розумів, що просто так безслідно це не може пройти.

І це був поклик душі – поділитися саме з фанатами.

– Пригадую, коли Ярмоленко перейшов у «Вест Гем», то йому було складно показати молоточки на презентації через асоціації з «Шахтарем». А фанати «Мілана» критикували Шевченка за те, що дуже швидко почав цілувати емблему «Челсі». Чи думали ви про ці моменти?
– Як казав, я з великою повагою ставлюся до «Динамо» і до фанатів клубу. Також хочу, щоб мене зрозуміли і в «Шахтарі», і вболівальники гірників. Не може воно бути просто ось так. У мене є повага як до одного клубу, так і до іншого.

Це, звісно, буде важко, і як воно буде сприйматися. Мене друзі підколювали, що я грав у різних клубах і всюди емблеми цілував. І це реально було так: ще в академії «Шахтаря» це робив, потім був у «Зорі», у «Фенербахче» недовго і в «Динамо».

Для мене це як вияв поваги і шани до клубу, бо на даному етапі я граю за нього. Ніхто нічого не казав, коли я цілував емблему «Зорі», а потім цілував емблему «Динамо».

– Вже думали про зустріч з «Динамо» в Класичному?
– Ще не думав про матчі з «Динамо», але буде важко в емоційному плані. Якби там не звучало, для мене, швидше за все, буде дружнє Класичне. Тобто без брудних ігор. Та я і не такий гравець. Але все одно, коли переходиш оцю білу лінію і ступаєш на футбольне поле, то там вже друзів у тебе нема.

Звісно, кожен грає за свій клуб і результат. Кожен хоче виграти, бо всі ми спортсмени і граємо заради перемог. Якщо не будеш хотіти виграти, то ти не професійний спортсмен. Тому буде дуже цікаво, а емоційно важко.

– Як ставитеся до висловлювань колишніх гравців «Динамо», які коментують ваш перехід. Наприклад, Артем Мілевський висловився критично.
– У кожного є своя думка і кожен може її висловлювати. Якщо це не ображає мене як особистість і як людину, то там немає нічого образливого. Це думка Артема. Я його поважаю як футболіста і як людину, бо ми знаємо один одного особисто.

Розумію, що це будуть робити, тому що в кожного є своя думка. Але скажу, що мені сподобалось, як сказав Олександр Алієв. Він подивився на це саме з боку футболіста. Ми з ним не спілкувались, але він все правильно зрозумів.

«Я пройшов всі етапи академії «Шахтаря», але не зіграв жодного офіційного матчу за гірників»

– Чи спілкувалися ви вже з Тураном?
– Так, були розмови і спілкування. Тренер розповів, що він від мене хоче та як мене бачить. Враження від спілкування позитивні. Не так давно Арда ще був гравцем. Помітно, що він дуже футбольна людина і живе футболом. Буде приємно попрацювати з такою легендою футболу.

З командою ще не бачився. Всі збираються 30 червня – і вже тоді буде знайомство з усіма.

– Ваш трансфер ще особливий тим, що ви повертаєтесь у клуб, де починали займатися футболом.
– Так, я пройшов всі етапи академії. Був ще у «Шахтарі-3», в дублі, потім знову у «Шахтарі-3», потім знову в дублі. До 19 років я знаходився у структурі гірників. Потім ще до 23 чи 24 років був на контракті з «Шахтарем». Їздив один раз на збори, коли ще працював Містер, але тоді не вдалося закріпитися. Потім ми з посмішкою це згадували з Луческу.

Я завжди казав, що ходив в оренди, тому що хотів грати, і саме через оренди потрапив у «Зорю». А звідти отримав виклик до національної збірної і пограв в єврокубках. Потім перейшов у «Динамо». Так вийшло, що Містер прийшов у «Динамо» і ми з ним виграли всі трофеї.

Але так, я жодного офіційного матчу не зіграв за «Шахтар». Тепер доля склалася так, що повертаюся в «Шахтар». Мені здається, що для футболіста – це дуже цікава історія і шлях. Звісно, якби мені хтось сказав це 10-15 чи п’ять років тому, то я б відповів, що таке неможливо.

– Власне, багато вболівальників «Шахтаря» так і пишуть у коментарях, що ви повертаєтесь в рідний клуб. Якої зустрічі очікуєте від фанатів на матчах?
– Буде дуже цікаво – прийму будь-яку їхню позицію. Впевнений, що дуже багато адекватних фанатів зрозуміють ситуацію. Можна навести приклад, коли я переходив у «Динамо».

Так, я не переходив з «Шахтаря» в «Динамо» напряму, але приходив як вихованець донецького клубу. І про це також писали, але не дуже багато. Саме від вболівальників «Шахтаря» я не бачив великого негативу. Ніхто не писав, що я зрадник чи ще щось. Навпаки, казали, що це моя кар’єра.

Зараз так само. Не бачу якоїсь злоби. Впевнений і вірю, що багато вболівальників, як «Динамо», так і «Шахтаря», сприймуть перехід, як чисто спортивний. У футболістів кар’єра не дуже довга. Мені вже багато років кажуть, що треба закінчувати, бо я вже старий.

Але сприймаю це з посмішкою і позитивом. Якщо подивитись останні три-чотири роки, коли мені вже виповнилось 30, то в мене тільки все найкраще було у плані результативності та ігор.

Це моя кар’єра, моє життя і моє здоров’я. Я розумію, що роблю. А тут в такому віці команда, яка буде грати в Лізі чемпіонів, розраховує на мене на два роки. Це ще більш приємно, що саме так все складається.

«Поспілкувались на фіналі Кубку з Мальдерою. Тільки позитивні враження»

– Ми якраз недавно записували інтерв’ю з Олександром Андрієвським. Відчувається, що тема віку теж тригерна для нього. Чому в Україні таке ставлення до 30-річних футболістів?
– Не хочу вдаватись у подробиці, тому що у кожного вболівальника своя думка. Але візьмемо останніх пів року в «Динамо». На початку року Буяльський і Ярмоленко також не завжди грали у складі. Але, коли вони виходили на поле, ви самі все бачили, який був результат. І з «Кривбасом», і з «Шахтарем», і тою ж «Кудрівкою» в останньому матчі УПЛ, а також у фіналі Кубку. Всі бачать.

Як після цього можна казати, що досвідчені гравці, яким вже за 30, десь там не добігають і щось не роблять. У кожного гравця на кожне тренування і на кожну гру є датчики GPS. Відкрию таку маленьку таємницю. Хоча може це і не таємниця. Якщо подивитись на кожне тренування навіть за останні пів року, то Віталій Буяльський завжди один з перших по пробігу. Він набагато більше бігає за інших. І в грі так само.

Але кажуть, що він вже не молодий і не встигає. Цифри кажуть інше – як результативність, так і пробіг. Тому це один з прикладів. Плюс є приклад тієї ж Італії. Там у командах грають футболісти, яким 36, 37 і 38 років. Для мене головне – показувати результат.

Якщо показуєш результат, фізична активність не падає, а тримається на рівні, то це показник, що гравець готовий виконувати завдання, які йому ставить тренерський штаб. А Саню Андрієвського знаю особисто дуже багато років. Ми з ним дружимо і спілкуємось постійно. Впевнений, що він ще пограє як мінімум п’ять-шість років. І буде ще кандидатом в збірну.

– Якщо говорити про збірну, то ви вже працювали з Мальдерою. Які враження залишились від роботи з італійцем, коли він був помічником Шевченка?
– Ми з ним перетиналися і поспілкувались на фіналі Кубку. Тільки позитивні враження. Пам’ятаю, як він працював у збірній. Зараз по інтерв’ю хлопців та по спілкуванню з ними бачу, що все підтверджується і стає ще краще, тому що він приїхав більш досвідчений.

Мальдера попрацював з дуже сильним головним тренером. Плюс був у дуже якісних командах і в гарних лігах. Хочеться, щоб в нього все вийшло в збірній. Впевнений, так обов’язково і буде.

– Не говорили з ним про виклик у збірну?
– У мене так не працює, щоб я прийшов і сказав: «Ой, а чого ви мене не викликаєте, а можете викликати». Ні, звісно, ні. Завжди казав, що все тільки через працю.

Повертаюсь до свого прикладу. Півтора року я не викликався у збірну перед чемпіонатом Європи. Потім я собі поставив ціль, що хочу повернутись до збірної. Але це треба тільки через клуб, через ігрову практику і результативність. Так вийшло, що минулої осені я зіграв на дуже на хорошому рівні – забив багато голів і віддав гольових асистів. Мене викликали – і я зіграв свій 50-й матч у збірній.

Тому завжди, коли чогось бажаєш, треба цього захотіти, докласти багато зусиль і все обов’язково збудеться. Я завжди буду готовий. Все можливо, якщо ти будеш відповідати тому рівню, який потрібен збірній.

«Написали, що Караваєв відписався в інстаграмі від «Динамо», а «Динамо» від нього. Всі вже давно знають, що мене немає в цій соціальній мережі»

– Ви та людина, яка не має сторінки в інстаграмі і не веде соцмережі. Чому прийняли таке рішення?
– Пам’ятаю, що одного разу створив сторінку в інстаграмі у 19, 20 чи 21 рік, бо так всі робили. Але я не така публічна людина і не люблю виставляти особисте життя. Не було в мене бажання це робити – і я якось все закинув.

Потім знову створив сторінку, коли перейшов в «Фенербахче». У клубу велика фанатська аудиторія – це було потрібно для піару. Я також за цим покликом тоді створив профіль. Ця сторінка була зі мною у «Зорі», але нічого там особливо не виставляв. А потім зовсім закинув і видалив.

Не було реально сильного бажання, щоб її якось розвивати і створювати контент. Не знаю. Поки це було не моє. Хоча мені постійно всі друзі казали, що можна було зібрати хорошу аудиторію, коли я почав постійно грати за збірну і перейшов у «Динамо». І медійна складова зараз важлива у нашому світі. Але є гравці, кому це личить, і хто це розвиває. У мене такої тяги або бажання немає.

Мені кажуть, що хтось веде мою сторінку в інстаграмі. По-перше, всі вже давно знають, що мене немає в цій соціальній мережі. Плюс, коли у мене була сторінка, то вона мала синю галочку і була офіційною. Хто уважний, той розуміє. Хто неуважний, ну, вибачайте.

Буквально два тижні як написали, що Караваєв відписався в інстаграмі від «Динамо», а «Динамо» від нього. Читаю – і в мене такий самий сміх був як у вас. Було дуже смішно. З іншого боку, не розумію видання або людей, хто це публікує в тг-каналах чи на сайтах, не перевіряючи інформації. Мене немає в інстаграмі. Розумію, для чого це робиться – щоб просто роздути якийсь скандал.