Інтерв'ю «Футбол 24» з Андрієм Цуріковим, віце-капітаном Колоса – клуб із Ковалівки демонструє чудову серію на дистанції «весна-літо».

– При всіх тренерах, з якими ти працював у Колосі, команда завжди мала боєздатний склад: футболісти з досвідом УПЛ, серйозна конкуренція. Але в турнірній таблиці Колос усе одно опинявся нижче очікувань. Є у гравців пояснення цьому?
– Напевно, десь бракувало деталей. Можливо, коротка лавка запасних впливала. Зараз ситуація інша – з’явилися якісні легіонери, прийшли сильні наші хлопці. Склад став більш згуртованим та укомплектованим, ніж раніше.

– Команду довго називали «автобусною», мовляв, вона грає виключно від оборони. Наскільки справедливим був цей імідж?
– Я не зовсім згоден. У нас була не найкраща домашня статистика, і матчі вдома часто ставали болючою темою. Але сказати, що ми грали лише від оборони – несправедливо.

– Коли ти прийшов у команду, стиль Колоса вже називали оборонним. Яким ти запам’ятав той період?
– Це був час непростої адаптації. В один момент прийшло багато футболістів, і нам бракувало зіграності. Ми грали у досить вертикальний футбол. Думаю, що десь не віддали від себе достатньо, аби показати кращий результат.

– Є якийсь матч, який найбільше запам’ятався з того періоду?
– Напевно, ключовою для мене стала перша домашня гра, у якій я забив Чорноморцю. Чомусь одразу виникає асоціація саме з цим матчем.

– У 2024 році Вишняк пішов із тренерської посади, став віце-президентом клубу і більше занурився у роботу в структурі. Як оцінюєш його вплив? Чи відчувалася комунікація між керівництвом і гравцями?
– Якщо говорити про Вишняка, то він уже давно не працює безпосередньо з командою. Коли він тільки пішов, до кінця не було зрозуміло, яку саме роль займає. Тому й сказати, що ми відчули його вплив, не можу.

– Після цього команду очолив Поздєєв. Його прихід був неоднозначним: він прийшов із структури клубу, з U-19. Як реагували футболісти, зважаючи на його досвід роботи з молодіжними командами? Наскільки він мав авторитет?
– Ми, як футболісти, у будь-якому випадку повинні виходити на поле і виконувати свою роботу, незалежно від вимог чи імені тренера. Ми намагалися робити все, що він нас просив. Віддавали максимум. Але результат – на табло.

– Тоді була гучна історія: говорили, що певні футболісти налаштовували команду проти нього, когось відправляли в дубль. Як ти бачив цю ситуацію зсередини? Наскільки це правда?
– Ми вже обговорювали це вздовж і впоперек. Чесно, не хочеться знову підіймати цю тему. Тоді ми витратили надто багато часу й емоцій – і від цього постраждала команда. У цілому й результат також.

– Тобто результат постраждав саме через це? Чи були ще проблеми у стилі гри, мотивації?
– Думаю, і через це теж. Ситуація вплинула на результат. Але ми це пережили. І хай воно залишиться на совісті тих, хто був причетний.

– З приходом Костишина Колос ожив і почав показувати якісніший футбол. Це швидко позначилося на результатах. Що саме він змінив у грі та психології команди?
– У першу чергу, весь тренерський штаб виявився дуже вимогливим. Ми відчули це з першого ж тренування: зовсім інші вимоги, яких раніше не було. Для багатьох це стало стресом. Але згодом ми зрозуміли, що це працює. Додалася динаміка, інтенсивність у тренувальному процесі. Це відобразилося й на іграх: ми стали командою і почали показувати результат.

– Можеш конкретніше розповісти про тренувальний підхід? Над чим більше працюєте? Який футбол він хоче вам прищепити?
– У першу чергу – командний дух. Ми маємо бути не набором індивідуальностей, а згуртованою командою. Від цього йдуть усі інші моменти: динаміка, пристрасть у тренуваннях і матчах. Ми маємо битися один за одного. Це стало ключовим. Для штабу важливо, щоб ми відчували себе родиною.

– Це здається очевидним: команда має бути командою. Але я бачила, що у вас були зустрічі разом із сім’ями. Це теж частина підходу Костишина?
– Так, це деталі, але з них складається цілісна картина. Якщо ми в роздягальні родина, то й наші сім’ї також мають спілкуватися. Це додає довіри, близькості. З маленьких пазлів складається велике ціле: родина і результат.

– Який матч після його повернення став символом змін?
– У всіх у пам’яті залишився матч із Шахтарем. Ми показали велику силу проти гранда. Не пам’ятаю, щоб Шахтарю забивали чотири. Ця гра закарбувалася в пам’яті, і ми зрозуміли: можемо досягти багато, якщо рухатимемось у правильному напрямку.

– Чи може команда претендувати на високі місця цього сезону? Які цілі поставило керівництво?
– Ми не літаємо в хмарах, рухаємося від гри до гри. Завдання – посісти кращу позицію, ніж у минулому році. Великі цілі перед нами не ставили. Найголовніше – побудувати боєздатний колектив. Для цього в нас є все. Є якісні легіонери, які ще й чудові люди. Це рідкість. Ми довіряємо один одному й сподіваємося, що результати тішитимуть і тренерський штаб, і керівництво.

– Ти згадав легіонерів. Наскільки добре у вас із ними в плані комунікації?
– Звісно, їм у нашому середовищі не так просто, як у європейських командах. Але вони чудово влилися в колектив. Ми поважаємо один одного, маємо повне взаєморозуміння. Ті, хто володіють англійською, підтримують контакт. Вони дуже доброзичливі хлопці, атмосфера чудова. Я щиро не можу натішитись цим. І якби прийшли нові легіонери, хотілося б, щоб вони були з таким самим характером і настроєм.

– Якщо я не помиляюся, Костишин говорив, що більшість ваших легіонерів мешкали саме в районі, де були прильоти.
– Так, вони фактично потрапили під обстріл. Хлопці були шоковані. Самі казали, що то був, мабуть, найгірший день у їхньому житті. Але вже наступного дня вони вийшли на поле й провели фантастичний матч. Це викликає лише повагу.

– Ти сказав, що перед командою немає глобальних завдань. А між собою ви обговорювали можливість потрапити в єврокубки?
– Думаю, кожен футболіст мріє про великі досягнення. Але ми справді намагаємося це не обговорювати. Виходимо на кожен матч, як на останній. А вже наприкінці сезону подивимось, де будемо.

– Після повернення Костишина твоя роль, як капітана, змінилася?
– Тренер завжди радиться з капітанським складом. Є капітан і двоє віце-капітанів. Він часто звертається до нас. Остаточне рішення ухвалює він, але нам приємно, що нас залучають.

– Ти раніше час від часу був капітаном, а зараз постійно виходиш із пов’язкою. Як приймалося це рішення?
– Капітаном залишається Бондаренко. Просто він випав на певний час через травму, тому довелось заміняти. Віце-капітани – я та Бурда.

– Якщо говорити про твої особисті цілі – у тебе вони лише командні, чи є й індивідуальні?
– Я вже у такому віці, коли не маю великих індивідуальних амбіцій. Хочу, щоб команда виступала добре й посідала високі позиції. Якщо обирати між власними досягненнями і командними – завжди віддам перевагу командним.

– Після завершення кар’єри ти плануєш залишитися у футболі?
– Так, хочу. Це може бути тренерська робота, посада спортивного директора чи менеджера. Але рішення прийматиму ближче до завершення кар’єри. Агентська діяльність мене цікавить менше. Я маю бажання працювати з командою.

– А фізично як почуваєшся? Скільки ще готовий віддати футболу?
– Якщо чесно, навіть не думаю про завершення. У мене й думок таких немає, бо працюю більше за молодих, виконую бігову роботу інтенсивніше, ніж будь-хто з молодших. Тому не відчуваю свій вік. Так, мені вже 32, скоро буде 33, але це не критично. Зараз футбольний вік виріс, гравці професійніше ставляться до себе. Хотів би задуматися про завершення ближче до 40. А поки насолоджуюся грою, маю сили і хочу ще додавати.

– Якщо пофантазувати, яким ти бачиш свій ідеальний матч у футболці Колоса?
– Хотілося б, щоб це була гра з назвою «Фінал». Заповнений стадіон, шалена атмосфера та приємний рахунок на табло.

– Підтримка в Ковалівці справді вражає, чи не так?
– Так, ми дуже вдячні нашим уболівальникам. У нас невелике село, але приїжджає багато людей із Києва та сусідніх населених пунктів. Приїжджають і родини футболістів. Атмосфера особлива й душевна. Хочеться, щоб наш стадіон у Ковалівці ще більше розширився.