– Коуч, вітаємо Вас в червоно-білій родині. Але сьогодні ми поговоримо не лише про «Кривбас», а й про Ваш великий та цікавий футбольний шлях. Це інтерв’ю спрямоване на те, щоб поближче познайомити криворізьких вболівальників з Вами. Перше питання доволі обширне, але важливе: що для Патріка ван Леувена футбол?
– Для мене футбол – це командна гра. Не один гравець, а 11 на полі та 11 на лавці запасних. Ми маємо працювати разом, адже це командна робота. Організація, індивідуальні якості, атака, захист, інтенсивність – це також важливо. У моїй філософії футболу гра є головною, тому тактика, індивідуальна робота в атаці та обороні – все це спрямоване на розвиток команди, будь то у форматі 11 на 11 чи в спрощених вправах. Все завжди спрямовано на розвиток команди.

– У Вас чималий досвід роботи в якості головного тренера. За ці роки Ви сто відсотків зрозуміли, що для Вас означає бути головним тренером?
– Останні роки, бути головним тренером – це велика підготовка: ти маєш бути готовим під певні завдання, під окремих гравців. Під атаку та захист і це мені подобається. Поєднувати підготовку з розвитком команди. Готувати команду не просто до матчів, але й до сильних суперників, у тому числі міжнародних. Це мене захоплює.

– Ваша футбольна кар’єра – це шлях від гравця до тренера, яким він був?
– Щодо моєї футбольної кар’єри, я повинен сказати, що почав грати у Німеччині. Мій батько був там у армії і я грав у команді для нідерландських дітей. Потім ми повернулись до Нідерландів і я почав грати в місцевому клубі «Зутермер». Це команда мого міста. Я почав грати за U-19 протягом двох років, потім резерв, далі – професійний футбол у «Спарті» Роттердам, а потім два роки в другому дивізіоні – «Хелмонд Спорт» де грав ще два роки.

Через травму і паралельне навчання на тренера, я вирішив завершити кар’єру. Мій друг, який працював тоді у «Фейєноорді», до речі зараз він є асистентом Артети в «Арсеналі» – Альберт Стейвенберг , запросив мене до Академії клубу. Там я почав тренерську кар’єру з U-11 і кожного року були нові випробування: брав старші вікові групи. Далі – «Спарта» Роттердам.

Ще під час навчання я мав досвід в аматорському клубі і в «Спарті», де місяць виконував обов’язки тренера, який хворів. Після 9,5 років у «Фейєноорді» переїхав в Україну в «Шахтар». Після цього був Казахстан. Три сезони, а потім я провів довгий час у Ізраїлі в «Маккабі» Тель-Авів, де дебютував у якості головного тренера. Там все і почалося. Згодом повернувся в Україну: «Зоря» Луганськ, «Шахтар», «Металіст» і ось зараз «Кривбас».

– Ви маєте великий досвід роботи з молоддю. Працювали і тренером і керівником академії. Як цей досвід допомагає зараз в роботі головного тренера?
– Після ігрової кар'єри я почав тренувати дітей. Це фантастичний досвід, адже вони люблять футбол. У цьому ентузіазмі вони не бачать помилок тренера, а тренер у свою чергу може починати спокійно навчатися. Кожного року – нова вікова група, нові виклики, ти занурюєшся у організаційні моменти команд та Академії. Я керував Академіями і клубами, але зрозумів, що хочу зосередитись не на 12-15 командах, а на одній – і на кар’єрі головного тренера.

– Впевнені, що цей досвід буде важливим в роботі в нашому клубі. Розвиток молоді є одним з пріоритетних напрямків напрямів роботи та філософії клубу. Але на скільки важливий баланс молоді та досвіду?
– Дуже важливо мати в команді досвідчених гравців, адже вони допомагають тренеру – закладають основу того, як ми хочемо грати: це і формація, і стиль гри. Молоді ж гравці завжди додають енергії та ентузіазму, які потрібно правильно спрямовувати. І цим займається не лише тренерський штаб – тренер також покладається на досвідчених гравців, щоб ті допомагали молодим стати справжніми професіоналами. Для мене це завжди було ключовим – і в особистому плані, і в роботі: інтегрувати молодих футболістів у професійні команди та давати їм шанс на довгу кар'єру в професійному футболі.

– Зазвичай вболівальники бояться буд-яких змін і сприймають їх з тривогою. Щоб ви хотіли сказати криворізьким фанам?
– Таке трапляється в будь-якій країні. Кожен клуб має свою культуру, сформовану попередніми тренерами. Але, я вважаю, що для клубу корисно мати нове обличчя, новий голос у роздягальні. Це допомагає рухатися далі, розвиватися і додавати нову цінність. Дехто переконаний, що в нашому клубі залишається тільки молодь. І ставка буде виключно на неї. Але я говорив із президентом та генеральним директором – у команді залишилось багато талановитих і кваліфікованих гравців. Крім того, планується підсилення – нові футболісти, які зроблять команду сильнішою і допоможуть зберегти рівень минулих сезонів.

– Але при цьому Ви не боїтесь довіряти молоді, талановитим випускникам Академії?
– Якщо в команді є талановита молодь, її треба розвивати. Це означає залучати на тренування, на ігри – ще з передсезонки. І тоді – довіряти їм в офіційних матчах, давати проявляти себе.

– Попереду багато роботи та довгий шлях. Звичайно на ньому будуть труднощі та ймовірна критика. Чи готові ви сприймати її та яке Ваше ставлення до неї в цілому.
– В першу чергу в мене є власні критики, які завжди поруч – це помічники-тренера. Вони не просто обрані для того, щоб подорожувати зі мною чи бути поряд. Їхня роль – підштовхувати мене і самих себе до того, щоб давати максимум команді. Тому, так, щодня є певна критика – обговорення футболу, тренувань, чи були вони сьогодні корисними для гравців, чи ні.

Так само я дивлюсь і на критику вболівальників та людей навколо команди – це означає, що вони живуть клубом, живуть життям фаната «Кривбаса» на повну. І це дуже важливо – щоб люди були залучені до команди, до нашої філософії. І так само – до молодих гравців, адже саме вони приходять з нашої Академії.

– В футбольних колах про Вас кажуть, що ви доволі жорсткий і вимогливий тренер. Погоджуєтесь з цим?
– Так, і це те, що я щоденно вимагаю від себе. Бути готовим та зарядженим на 100%. І це саме я вимагаю від гравців. Для мене кожне тренування не повинно відрізнятися від гри. Така ж енергія, така ж інтенсивність. Це мій підхід. Якщо все добре організовано, гравці зможуть показати свій максимум.

– Якщо говорити про філософію сучасного успішного клубу. Якою вона повинна бути?
– Я думаю, що минулого сезону команда вже показала: вона грає не лише як єдине ціле, а й демонструє індивідуальні якості кожного гравця. І саме це і є сучасний футбол. Це не тільки про індивідуальність – це командна робота, це інтенсивність у грі, правильна енергія на тренуваннях і прагнення викладатися щодня на максимум, щодня ставати хоча б на один відсоток кращим. Якщо ти це робиш – ти прогресуєш як футболіст. І наприкінці року це означає, що ти дуже сильно виріс. А це, своєю чергою, або подовжує твою кар’єру, або дає тобі яскравий старт у професійному футболі.

– Відроджений клуб «Кривбас» – це клуб з п’ятирічною новою історією з певними досягненнями та своєю філософією. Яким ви зараз бачите ФК «Кривбас»?
– Організований клуб, з правильними людьми. Багато молодих та заряджених фахівців, які готові рухати «Кривбас» уперед. Хороша інфраструктура, тренувальні поля, стадіон, де можуть збиратися вболівальники. І, сподіваємось, вже скоро ситуація в Україні покращиться – і ми зможемо заповнити стадіон, щоб усі могли насолоджуватись грою команди.

– ФК «Кривбас» цінує та поважає усю історію криворізького футболу. Що Вам відомо про досягнення червоно-білих?
– Якщо подивитись на історію клубу, видно, що він раніше грав у Європі. Це означає, що «Кривбас» був гарним раніше і зараз знову стає сильним. Минулого сезону «Кривбас» грав у єврокубках – це важливо, і показує, що українські команди мають потенціал, а футболісти – якість.

– Чи слідкували ви за матчами «Кривбаса» в єврокубках?
– Так, минулого сезону команда грала в Севільї, і в підсумку червоно-білі зустрілися з командою, яка дійшла до фіналу, «Бетісом» – це вже про багато що говорить. Я відвідував «Бетіс», тож добре знаю, наскільки ця команда сильна. І якщо ти можеш грати проти таких суперників – це серйозний крок вперед у розвитку.

Якщо згадати історію, то матч «Кривбаса» проти «Парми» відбувся ще на початку моєї тренерської кар’єри. Вона почалася у 1996-1997 роках, а вже в 1999-му «Кривбас» грав із «Пармою». Так, пройшло багато часу, але «Кривбас» знову повернувся на футбольну мапу – як клуб, що бере участь у міжнародних матчах. І це саме те, що мені подобалось упродовж останніх років – брати участь у єврокубках зі своїми командами. Тож одна з наших цілей – постійно виходити на такий рівень, грати в серйозних матчах, що розвивають як гравців, так і клуб загалом.

– Ви четвертий тренер червоно-білих в новітній історії. До цього в клубі теж були відомі фахівці. Кого з ваших попередників, які були у керма «Кривбасу» ви знаєте?
– З Вернидубом я, звичайно, знайомий давно, ще коли працював у «Шахтарі». Потім ми знову зустрілися, коли він був тренером «Кривбаса», а я – тренером «Зорі». Він завжди нагадує мені про хороші речі, які зробив з командою, завжди стимулює мене до нових викликів. Ще один тренер, якого я знаю зі спільного навчання на Pro License – Юрій Максимов. Він також відома особистість, і під час курсу він дуже цікавився тим, що ми робимо в Академії.

Таран – добре відомий тренер і улюбленець вболівальників «Кривбаса», тому теж знайомий мені з тих часів. Один з бувших гравців в минулому році працював тренером там, де не тільки Вернидуб а і я був головним – луганська «Зоря». Це Бартулович. Думаю всі ви його добре знаєте.

– Впевнені, що без перебільшення для Вас Україна стала другою домівкою. Наскільки вже добре знаєте наш футбол, наших людей?
– Звичайно, коли я почав працювати в Україні у 2006 році, це була зовсім інша країна. Більшість часу я проводив на сході, у тому регіоні, що зараз окупований, а другу частину – у Києві та Львові. Спочатку я зустрічав багато юнаків із різних регіонів, дітей, які незважаючи на усі труднощі ідуть до своєї цілі. Зараз я бачу багатьох вже як професійних гравців, які пройшли через Академії, в тому числі де я працював. Захоплююсь українцями як у футболі, так і в цілому.

– Ви бували в нашому місті в якості головного тренера та керівника академії одного з українських клубів. Що Вам відомо про Кривий Ріг та його мешканців?
– Звісно, я знаю, що це найдовше місто в Україні. Я був тут у 2010 році, коли відкривав Академію, працюючи в іншому клубі, тож я добре знаю місто з тих часів, коли починав розвивати молодіжний футбол. Зараз знаю, що це місто, сильних та сміливих людей. У клуба віддані вболівальники, справжні патріоти, багато з яких нині захищають Україну, щоб ми мали можливість грати, розвивати футбол та й просто жити. Ми, як тренери і гравці, це дуже це цінуємо, бо маємо змогу робити свою роботу і дарувати людям радість навіть у ці складні часи. А ще, це місто, звідки родом президент України. Здається, президент Володимир Зеленський – великий фанат команди.

– Якщо говорити про умови, які зроблені для розвитку футболу в місті, як ви оцінюєте інфраструктуру клубу та академії?
– Як тренер ти завжди сподіваєшся на хороші поля для тренувань, на можливості розвивати гравців як на полі, так і поза ним. І це саме те, що я побачив, коли мені показали інфраструктуру. Нам потрібні хороші тренувальні бази, можливості для гравців покращуватися, відпочивати та готуватися до важливих матчів і звичайно досягати великих успіхів із командою. Особливо це важливо для молодіжного футболу, адже багато дітей грають у футбол і хочуть це робити регулярно. Тож приєднуйтесь до нас, щоб створити міцну основу для молодіжного футболу та майбутніх гравців основної команди.

– Для Вас починається новий етап Вашої кар’єри. Попереду нові виклики та нові випробування. Ви професійна та амбітна людина, тому ми впевнені у Вас є ціль, яку ви ставите перед собою. Яка, Ваша мета у керма червоно-білих?
– Я хочу, щоб команда грала у гарний, атакуючий футбол. Вважаю, що в складі «Кривбаса» є талановиті гравці, яких ми разом із тренерським штабом хочемо розвивати та досягати довгострокового успіху з командою.

– У нашого клубу є слоган: «Кривбас – це ми». А що Ви вкладаєте у ці слова?
– Це не просто слоган для команди чи клубу – це також і для міста, і всього регіону в ці складні часи. Тільки разом ми здолаємо будь-які труднощі. Це про взаємопідтримку; про те, що футбол об’єднує всіх нас, дає змогу разом отримувати задоволення від гри, підтримувати регіон, граючи у футбол з великим ентузіазмом. Дарувати людям радість Ми не тільки дивимось вперед, а й рухаємось вперед, і тільки вгору, разом із командою, бо «Кривбас» – це ми.