Яскравий політик очолив Харківську обласну федерацію футболу, а його багаторічного помічника та соратника, нинішнього мера Харкова, Геннадія Кернеса призначили в обласній федерації першим заступником.

«СВОЮ КАНДИДАТУРУ ЗАПРОПОНУВАВ САМ»

– Михайле Марковичу, обрання головою обласної ФФ було для вас очікуваним або несподіваним, і чи були готові до такої непростої громадської роботи?
– Це не могло бути для мене несподіванкою, оскільки написав заяву з пропозицією розглянути мою кандидатуру на цю посаду. Отож моє рішення було зваженим, обдуманим, і, ухвалюючи його, чітко розумів, навіщо це роблю і що хочу реалізувати в разі обрання на цю посаду.

– Були впевнені в перемозі?
– На цю посаду було двоє кандидатів. Окрім мене, ще претендував Володимир Миколайович Бабаєв, який очолював Харківську ОФФ 12 років. Його авторитет у грі мільйонів – дуже високий, він багато хорошого й корисного зробив для обласного футболу, тому, звичайно ж, якби підтримали його кандидатуру. думаю, що харківський футбол од цього теж не втратив. Однак, мабуть, приходить час деяких змін, і Володимир Миколайович, беручи самовідвід і знімаючи свою кандидатуру, сказав, що настав час новим людям реалізовувати нові ідеї.

– Сподіваєтеся, що «нова молода кров» оновить життя обласної федерації футболу?
– Так. Але «нова молода кров» буде дуже сильно розбавлена досвідченими фахівцями. Той же Володимир Миколайович погодився й надалі працювати в обласній федерації на посаді першого заступника голови. Це дасть нам можливість зберегти спадкоємність і все хороше, що було, поєднати з тими можливостями, які є в нової команди, щоб розвиток футболу супроводжувався відновленням старої та створенням нової інфраструктури.

– Багато хто відзначав вашу активність на посаді голови обласного відділення Національного олімпійського комітету. Чи означає це, що футболу – іншій вашій громадській діяльності – тепер приділятиметься більше уваги, порівняно з іншими видами спорту?
– Зауважу, що вже тривалий час я є першим віце-президентом Всеукраїнської федерації гольфу, але це не перешкодило мені займатися іншими видами спорту, очолюючи регіональне відділення Національного олімпійського комітету. Тому я би не протиставляв ці речі. Олімпійський рух – це одне, розвиток футболу – зовсім інше, тим паче, що футбол – наймасовіший вид спорту.

«МЕТАЛІСТУ» НЕ ЗРАДЖУЮ З 1982-го»

– Як відомо, всі дорослі захоплення йдуть із дитинства. Чи приділяли футболу увагу, час і бажання змалечку?
– Як і більшість моїх однолітків, у дитинстві був спортивним поліглотом, але найбільше, звичайно ж, ми грали у футбол, причому робили це за першої-ліпшої нагоди – на шкільних перервах, у дворі будинку, де мешкав, і не лише влітку, а й зимою. Пізніше, коли служив у армії, дуже часто за наявності вільного часу організовували футбольні матчі між солдатами, і офіцери із задоволенням долучалися. У футбол грав і після армії, коли вже працював, але останні три роки перестав. Травма коліна – якби не вона, грав би й досі.

– Відомо, що ви є затятим уболівальником «Металіста», який останнім часом демонструє чудові результати. Це теж із дитинства?
– За харківську команду почав уболівати 1982-го року, коли вона, після тривалої перерви, повернулася до вищої ліги, тож відтоді їй ніколи не зраджую. Ані коли «Металіст» «валився» при чехарді тренерів, ані коли вилетів до першої ліги, ні тим більше зараз, коли «Металіст» входить до числа найкращих футбольних клубів Європи.

– Під час підготовки чотирьох українських міст до проведення Євро-2012 у Харкові все було організовано й проведено на досить високому рівні. Чи означає це, що той темп, який був узятий, зберігатиметься? Мається на увазі підготовка й відкриття спортивних об’єктів, робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл, підтримка дитячої команди «Металіст».
– Зараз можна стверджувати, що Євро-2012 для міст-господарів був подарунком долі. Звичайно, довелося дуже багато попрацювати над тим, аби із запасного міста Харків перетворився на основний, але ті зусилля, які були на це витрачені, варті того. Адже сьогодні маємо більше, ніж мали б, якби не Євро-2012 – і в плані спортивної інфраструктури, й в плані міської, та й взагалі в плані розуміння європейських стандартів якості життя.

Говоримо, що хочемо до Європи. Але для одних Європа – це магазини й ресторани, для інших – музеї й архітектура, для когось – просто прагнення потрапити туди хоч раз. Але насправді нас приваблюють в Європі стандарти, які полегшують людині життя. Це стосується й свобод людей, і якості життя. Так ось: частину якісного європейського життя ми відчули тут під час Євро-2012, коли побачили, наскільки швидко можемо змінювати власну країну, які позитивні моменти це дає, скільки переваг ми отримуємо.

Звичайно ж, ми розвиватимемося. Темпи розвитку залежатимуть од багатьох чинників, але те, що вдосконалюватимемо спортивну інфраструктуру – це однозначно. Євро закінчилося, а ми продовжуємо будувати нові футбольні поля зі штучним покриттям і робитимемо це наступного року наростаючими темпами.

«ЯРОСЛАВСЬКОМУ ОРЕНДА СТАДІОНУ ПРАКТИЧНО НІЧОГО НЕ КОШТУЄ»

– Євро-2012 подарувало Харкову чудовий стадіон, про який, напевне, вболівальники футболу, зокрема й харківського «Металіста», могли би тільки мріяти. Власне, тут створені всі умови для того, щоби на ньому проводити матчі і національної збірної України. Як ви оцінюєте таку перспективу?
– Я – «за» обома руками, хоча вже маємо досвід матчів збірної України. Рішення ухвалюватиме, звичайно ж, Федерація футболу України, але харківський стадіон повністю готовий забезпечити комфортні умови підготовки й проведення матчів найвищого рівня – чи то товариських, чи в рамках відбіркового циклу до чемпіонату світу. Тому не бачу жодних проблем, аби частину матчів збірна України проводила й в Харкові.

– Чи означає це, що на новій посаді – керівника обласної федерації футболу – лобіюватимете інтереси Харкова в цьому сенсі?
– Тут важлива не посада. Для мене обласна федерація футболу – це передусім можливість створити кращі умови для заняття футболом дітям аматорам ветеранам, розвивати жіночий, пляжний футбол, міні-футбол, умови для створення гри у футбол людей з обмеженими фізичними можливостями. Ось перелік тих завдань, які для мене пріоритетні. А гра збірної України в Харкові – це, звичайно ж, престиж нашого міста, це історія нашого стадіону, тому що всі матчі збірної відкладаються в пам’яті, тож, повертаючись на десять, двадцять, п’ятдесят років тому, згадуючи ту чи іншу гру, того чи іншого футболіста, звичайно ж, згадуєш стадіон і підтримку, скільки було глядачів і яка була атмосфера. Думаю, тут навіть більше, ніж якісь лобістські кроки з мого боку як губернатора Харківської області.

– «Металіст» нинішнього рівня подарував місту Олександр Ярославський. Як на сьогодні в обласної адміністрації складаються стосунки з цим меценатом, власником клубу? Адже все-таки стадіон – це структура Харківської ОДА.
– Стосунки в мене, як у керівника області, з усіма – абсолютно рівні, робочі, я б охарактеризував як ділові. Тому будь-які питання, які цікавлять футбольний клуб «Металіст», вирішуються в робочому порядку.

– Домашня арена «Металіста» – це обласний спортивний комплекс, який перебуває на балансі Харківської ОДА. Чи могли би озвучити цифри – яка собівартість утримання стадіону на проведення одного матчу чемпіонату України, матчу Ліги Європи? Мається на увазі оренда, витрати на комунальні послуги, електроенергію тощо. Чи йде ваша організація, в зв’язку з тим, що футбольний клуб працює на позитивний імідж регіону, на знижки щодо сплати оренди стадіону, в яку суму в середньому обходиться оренда ОСК для харківського клубу на місяць/рік?
– Обласний спортивний комплекс «Металіст» й справді перебуває на балансі Харківської обласної ради. Це комунальна власність територіальної громади. Перед чемпіонатом Європи сесія Харківської обласної ради передала в оперативне управління Харківської ОДА цей стадіон. Ми ж, у свою чергу, передали його в управління футбольному клубу «Металіст». Чемпіонат завершився, й ми поки що не відміняли договір, який діє досі. Стадіоном керує футбольний клуб «Металіст» і обласне комунальне підприємство КП ОСК «Металіст». Виходячи з цього, зауважу, що «Металісту» практично нічого не коштує оренда цього стадіону. Усі засоби від продажу квитків, від розміщення торгових точок, від реклами, що є на стадіоні, – все це працює для того, щоб понизити фінансове навантаження на ФК щодо оренди або щодо управління цим підприємством. Тому харківський клуб сьогодні перебуває в унікальних умовах, порівняно з іншими футбольними клубами, коли йому практично нічого не варто, в плані оренди, тренуватися й грати на ОСК «Металіст».

«СТОРОЖЕНКО – АВТОРИТЕТ? Я ЦЕ НЕ КОМЕНТУЮ»

– Свого часу одним із заступників Олександра Ярославського, потім президентом футбольного клубу «Харків» був, а нині є президентом прем’єр-ліги Віталій Данілов. Які у вас стосунки з цим функціонером, чи доводилося вам раніше спілкуватися з ним, чим вам запам’ятався?
– У мене з усіма людьми в місті Харкові нормальні, ділові стосунки. Не хочу нікому давати жодної характеристики й оцінок. Вважаю це, щонайменше, некоректно.

Данілов – футбольний функціонер, і якщо його переобирають не один раз керувати прем’єр-лігою, значить, він заслуговує на довіру як фахівець. Я у футболі – функціонер-початківець, тому давати нікому жодних оцінок не хочу.

– Невже? А в історії із судовими позовами російського бізнесмена Костянтина Григоришина проти братів Григорія та Ігоря Суркісів щодо київського «Динамо» 2005 року неодноразово говорилося про те, що інтереси в судових інстанціях столичного клубу як народний депутат представляли саме ви. Не могли би відкрити завісу таємниці: в чому тоді була суть конфлікту, чим усе завершилося? Наскільки претензії Григоришина відносно своєї частини акцій у ФК «Динамо» були обґрунтованими?
– Судячи з питань, які цікавить шановане видання, футбол для вас – це більше, ніж гра, футбол – це політика. Зазначу, що жодних завіс відкривати не буду, тому що володію тією інформацією, яка відома багатьом іншим людям. Із братами Суркісами хотіли звести рахунки їхні політичні опоненти. Для цього вони використовували будь-які можливості. Не гребували для задоволення особистих амбіцій і спробами втоптати в бруд і ім’я загальновідомого футбольного клубу. Тому те, що було, було брудною й неохайною політикою. Я, як народний депутат, свідомо допомагав Ігорю Михайловичу та Григорію Михайловичу відстояти своє законне право на володіння цим футбольним клубом.

– Тривалий час ви співпрацювали з братами Суркісами. Наскільки у вас склалося враження про них як про людей, які справді займаються футболом професіонально, сприяють розвитку футболу не лише в окремо взятому клубі, а в цілому в країні? Яка справді їхня роль у проведенні Євро-2012 в Україні?
– Роль Григорія Михайловича Суркіса в тому, що Україна отримала право на проведення Євро-2012, величезна й визначальна. На той момент завдяки його наполегливості, його патріотичній позиції та любові до українського футболу сталося, здавалося б, неможливе. Керуючи ФФУ, Григорій Суркіс зробив дуже багато для розвитку вітчизняного футболу. Ставлюся до нього з глибокою повагою. Хоча питання задано про співпрацю з ним... У мене ніколи не було з ним співпраці: не було загального бізнесу, якоїсь спільної власності. Ми свого часу були разом в одній парламентській фракції. Уся наша співпраця полягала в тому, що я, як мер, а він, як президент ФФУ робили все для того, щоби Харків отримав право на проведення матчів Євро-2012. У нас це вийшло, зокрема й завдяки його підтримці, а головне – вірі в наші сили.

– Чи означає це, що Суркіс безпосередньо допомагав Харкову отримати право приймати Євро-2012?
– Так само, як і Одесі, Дніпропетровську, Львову, Києву і Донецьку. Ми скористалися своїм шансом, а хтось – ні. Після цього проти Суркіса розгорнули брудну кампанію, звинувачуючи його в нібито особистій зацікавленості в тому, що Харків хоче «отримати» Євро-2012. Але замість цього тим, хто займався такою кампанією, треба було не балачки розводити, а робити конкретні справи: будувати стадіони, дороги, сучасні повітряні ворота.

– Так чи інакше, вам на новій посаді доведеться спілкуватися з тими людьми, які багато років працюють у футболі й мають у ньому авторитет. Для Харківської області – це така особа, як Сергій Стороженко. Що ви можете сказати про цю людину?
– Я не згоден із подібною характеристикою цієї людини у вашому запитанні, тож говорити про нього не хочу.

– Сьогодні до Верховної Ради прийшли люди, які мають пряме відношення до футболу: Сергій Куніцин – із «Таврія», Ігор Палиця – з «Волині», Володимир Бойко – з «Іллічівця», Борис Колесников – із «Шахтаря», Євген Геллер – із «Зорі», Костянтин Жеваго – з «Ворскли», Нестор Шуфрич – із «Говерли» та інші. Чи знаєте ви цих людей через призму футболу? Наскільки вам хотілося би співпрацювати з ними в плані розвитку футболу, зокрема в Харківській області?
– Три чверті прізвищ людей, які звучать у питанні, й раніше були у Верховній Раді та в активній політиці. Тому для мене ніхто не є там новачком або невідомою мені людиною. Із футбольних же питань я не стикався з ними ніколи, за винятком тих випадків, коли як уболівальник «Металіста» зустрічався з ними на стадіонах.

Для мене футбол – це вид спорту, а не політика. Йому я вирішив присвятити частину свого вільного часу в плані організації його на аматорському рівні і на рівні дитячо-юнацького футболу. Тому мені байдуже, який політик куди увійшов, хто є президентом якого клубу. Мене це взагалі не цікавить.

Якщо на ниві футболу вони допоможуть нам розвивати ті напрями, за які відповідаю, буду радий. У мене у футболі немає ні політичних, ні інших пристрастей. Ось ми про Данилова згадали. Він – член «Батьківщини», але для мене він професіональний футбольний функціонер. Так через те, що ми в різних партіях, мені з ним не вітатися? Я ніколи не змішуватиму футбол із політичною діяльністю. Це все одно, що не давати розвиватися тим футболістам, які підтримують інші політичні партії, окрім тієї, до якої входжу я. Це безглуздо.

«У ДОГОВІРНИЙ МАТЧ «МЕТАЛІСТА» – НЕ ВІРЮ»

– Будучи депутатом Верховної Ради, ви неодноразово входили в тимчасові слідчі комісії з питань боротьби з корупцією серед високопоставлених осіб. Сьогодні дуже актуальним питанням для українського футболу є система договірних матчів. Як вважаєте, наскільки цей факт є присутнім в українському футболі і як ви ставитеся до того скандалу, який виник через нібито договірний матч «Металіста» з «Карпатами»?
– Договірні матчі просто вбивають сенс спорту. Які спортивні принципи, конкуренція, тренерські ідеї або майстерність футболістів можуть змагатися з нечесним суддівством чи закулісними іграми? Щодо арбітражу, наприклад, то навіть якщо в команді буде один Горяїнов і десять Мессі, ми все одно програємо команді першої ліги, якщо суддя буде «заряджений» на підтримку саме першолігового клубу. Тому з цим треба боротися. Але ми не унікальна країна в цьому плані. Час од часу виникають корупційні скандали у Франції, Італії, Греції та інших європейських країнах. Тому тут, напевне, треба об’єднувати зусилля всім для того, щоби виробляти певні правила покарання тих, хто буде спійманий на нечесній грі.

І карати треба не арбітрів. Судді самі не ходять і не просять, щоб їм дали гроші за «правильне суддівство». Вони просто іноді не можуть встояти перед тими пропозиціями, які їм робляться.

Карати потрібно й власників клубу, й тих футбольних функціонерів, які виходять із такими пропозиціями. Щодо нібито договірного матчу «Карпат» із «Металістом», то я не вірю, що це могло бути. Харків’яни того сезону й так були на голову вищі, ніж «Карпати». Ця перемога була не визначальною, не вирішальною для нас. Вона була дуже емоційною, тому що це завжди був наш принциповий суперник, як і «Дніпро». Не вірю. Я дуже щиро сподіваюся, що рішення, яке прийме Лозаннський арбітражний суд, буде на користь невинності харківського «Металіста».

«ХОЧЕТЕ ПОДАТКОВИХ ПІЛЬГ? ТОДІ ЦЕ НЕ МЕЦЕНАТСТВО»

– Яка доля стадіонів «Динамо» та «ХТЗ», де грали «Геліос» та резервні команди «Металіста»?
– Стадіон «Динамо» має бути переданий до комунальної власності міста Харкова. Що стосується стадіону «ХТЗ» – усьому свій час. Якщо порахувати витрати на будівництво 100 полів зі штучним покриттям, які закриють проблеми левової частки районів і міст Харківської області, чи фінансування капітального ремонту стадіону «ХТЗ», який буде класним, сучасним, але буде один, то, звичайно ж, я віддам перевагу сотні футбольним полям в області. У місті є, де грати. Прийде час, буде відремонтована й ця споруда. Усе банально просто – все залежить від економічних можливостей. Є бажання відремонтувати великі спортивні об’єкти, які знаходяться в місті Харкові, відтак усьому свій час. Надто багато засобів було витрачено областю й містом на реконструкцію стадіону «Металіст». Тому треба взяти певний перепочинок. Ми повернемося до стадіону «ХТЗ», і пройде час, пишатимемося цією футбольною ареною.

– На сьогодні будь-яка справа не обходиться без меценатства. Як вважаєте, меценати повинні отримувати пільги в оподаткуванні?
– Я вважаю, що – ні. Меценатство – це не щось в обмін на щось. Це стан душі й бажання людини частину своїх власних коштів витратити на що-небудь для інших. А якщо бізнесмен за це отримуватиме податкові преференції, то це вже не меценатство. Це вже певний вид діяльності. Тому я противник цього. Краще Верховній Раді ухвалювати такі закони, які дозволять бізнесу почуватися комфортніше в нашій країні й платити більше податків, а не ховатися від них, не платити зарплату в конвертах. Тоді з’являться гроші в бюджетах, які можна буде спрямувати й на ті речі, куди їх витрачають меценати.

– Вашим першим заступником обраний Геннадій Адольфович Кернес. Які обов’язки будуть на нього покладені, як будуть розділені повноваження?
– Геннадій Кернес – перший заступник голови Харківської обласної федерації футболу, тому частина обов’язків із розвитку обласного футболу, звичайно, буде покладена й на нього.

Із часом, сподіваюся, його кандидатура буде підтримана на посаду керівника міської федерації футболу. Робимо це осмислено й усвідомлено, тому що хочу, щоб у всіх, хто так чи інакше відповідає за розвиток футболу в нашому регіоні, було чітке розуміння, що відповідальність за кінцевий результат узяли на себе перші особи області й міста. Вимоги до всіх будуть особливі. І залишаться в нашій команді тільки ті, хто зможе витримувати той темп, яким йдемо до наміченої мети.