Украина

Калейдоскоп

Ретро. Як «Динамо» Лобановського стало чемпіоном України з... міні-футболу

Здобувши титул під склепінням київського Палацу спорту, біло-сині невдовзі вибили з Кубку чемпіонів «Баварію».

2022-01-24 13:34

Темою однієї з попередніх наших ретроспектив стала участь київського «Динамо» в турнірі з міні-футболу в Мюнхені. Саме з середини 1980-х років Валерій Лобановський почав використовувати змагання під склепінням спортивних палаців як один із елементів передсезонної підготовки команди.

Швидкоплинні турніри дозволяли футболістам «переключитися» на емоційну хвилю під час рутини зимових зборів, зриваючи свою порцію овацій ущерть заповнених трибун. Клуб же таким чином поповнював валютну скарбничку, а подекуди – й доробок трофеїв.  

Десятьма роками раніше подібні «бліци», напрочуд популярні в Західній Європі, намагалися вкоренити й у Радянському Союзі. Та спроби «прописати» м’яч у хокейній коробці так і лишилися забавкою. Втім, одного разу кияни таки взяли участь в експерименті, рівно 45 років тому ставши першими чемпіонами України з міні-футболу.

АВСТРІЙСЬКИЙ МЛИНЕЦЬ ДЛЯ ПЕРШОПРОХІДЦІВ

Спочатку – трішки передісторії. Київська «пулька» змагань на приз тижневика «Неделя», яку прийняв наприкінці січня 1977 року Палац спорту, для основного складу «Динамо» стала вже другим випробуванням у цьому «іграшковому» футболі. Перший досвід датується лютим 1972-го – також, до речі, ювілей, вартий уваги. Адже й на міні-полі наші біло-сині зажили слави першовідкривачів серед клубів СРСР.

Підопічних Олександра Севідова, чинних чемпіонів Союзу, запросили на Stadthallenturniere Wien – традиційні змагання, що проводилися в австрійській столиці з 1959 року. Немовби на тодішнього наставника збірної Австрії Йозефа Аргауера справила таке враження двостороння гра бразильців у залі, побачена під час світової першості в Швеції, що тренер наполіг на відтворенні паркетного футболу й у себе на батьківщині. Саме австрійці й вважаються родоначальниками цього виду в Старому Світі.

Як правило, за титул переможця віденського турніру сперечалися чотири-п’ять місцевих колективів (родзинка – вічне дербі між «Рапідом» і «Аустрією»), іноді склад учасників розбавляли іноземними клубами.

Різдвяні змагання 1971-го переконливо виграла «Баварія», з Беккенбауером, Мюллером, Майєром та іншими зірками. А за півтора місяці на паркеті «Штадтхалле» гостювало вже київське «Динамо». Згодом Севідов позитивно оцінить цей досвід, хоча й зазначить, що попервах важкувато було призвичаїтися до цього «своєрідного спортивного коктейлю з футболу, хокею, баскетболу та... більярду».

undefined
? Третє лютого 1972 р. Віденський «Рапід» перемагає наше «Динамо» з рахунком 5:1. За Володимира МУНТЯНА та його партнерів одноклубники двічі помстяться на великому полі, в чвертьфіналі Кубку кубків навесні 1986-го...

Слова наставника яскраво ілюструє початок дебютного поєдинку киян: уже на 8-й хвилині «Аустрія» вела в рахунку – 2:0. Цікаво, що перший гол – в активі Рідля, котрий відзначився й у матчі Кубку чемпіонів проти «Динамо» восени 1969-го. Тоді на стадіоні «Пратер» гості відповіли на цей м’яч голами Серебряникова й Мунтяна, а вдома здобули ще більш переконливу перемогу – 3:1.

У залі сценарій повторився: пропустивши своє, динамівці швидко оговталися й у підсумку розтрощили суперника – 6:2. Двічі відзначився Бишовець, по разу – Хмельницький, Фоменко, Даценко та Пузач. Крім них, у грі взяли участь Рудаков, Соснихін, Решко, Мунтян, Колотов і Матвієнко.

Попри досягнення Пузача, котрий із сімома голами стане найкращим снайпером турніру, «Динамо» фінішувало тільки четвертим. Українці виграли у «Вінер Шпортклубу» (6:4, голи – Бишовець, Пузач-5), але поступилися «Вієнні» (3:4, Колотов, Мунтян, Пузач) та «Рапіду» (1:5, Матвієнко).

Найсильнішого удару по новачках завдала «хокейна зброя» господарів – уміле використання бортів майданчика. Натомість дуже сподобалася видовищність міні-футболу, його постійно високий темп.

У ХОКЕЙНІЙ КОРОБЦІ – КРАЩЕ ЗА ХОКЕЇСТІВ

Узимку 1977-го головним питанням порядку денного для київського «Динамо», очолюваного Валерієм Лобановським, була підготовка до чвертьфіналу Кубку чемпіонів. Жеребкування 11 січня звело біло-синіх із мюнхенською «Баварією», що володіла почесним трофеєм уже три роки поспіль.

І згода на участь у турнірі на призи «Недели» бойовим складом на цьому тлі стала для багатьох повною несподіванкою. У попередньому сезоні міні-футбольну повинність під прапором «Динамо» відбували дублери, адже основа зосередилася на підготовці до єврокубкових випробувань та обох головних турнірів збірної СРСР – чемпіонату Європи й Олімпіади. На жаль, жоден із трьох фронтів тріумфу не приніс. На Лобановського з Олегом Базилевичем, які працювали в тандемі, обрушилася лавина нищівної критики. Не обійшлося без конфлікту в команді та кадрових оргвисновків.

Можливо, саме серед цих факторів слід шукати причини того, що Валерій Васильович вирішив задіяти в міні-футбольних баталіях основну обойму. Забігаючи наперед, зазначу, що в Кубку чемпіонів «Динамо» зупинилося за крок від фіналу, а восени – здобуло чергове «золото» союзної першості. Тож зимовий турнір у Палаці спорту перешкодою для плідної підготовки не став.

Зате, як виявилося, перетворився на справжній подарунок для вболівальників!

«А все-таки приятно идти не на хоккей, а на футбол и слышать знаменитую фразу: «Нет ли лишнего билетика?» – так розпочав свій репортаж про подію спецкор тижневика «Футбол–Хоккей» Олександр Горбунов. – Перед киевским Дворцом спорта, в котором все украинские команды высшей лиги проводили турнир по мини-футболу, вопрос этот задавался три вечера из четырех: когда играли динамовцы.

Зрители имели возможность увидеть «вблизи» шесть команд высшей лиги, услышать знакомый стук мяча, познакомиться с изменениями в составах, полюбоваться техническим совершенством отдельных наших лучших футболистов, попереживать за исход матчей. Что еще нужно футбольному зрителю, тем более что не было серости и скуки, которая так надоела минувшей осенью?»

undefined
? 30 січня 1977 р. Фінал київського турніру з міні-футболу. По воротах «Карпат» завдає удару капітан динамівців Віктор КОЛОТОВ

У своєму матеріалі журналіст, що з часом його пов’яжуть тісні та плідні стосунки з Валерієм Лобановським, не обійшов проблем і суперечок довкола зимової міні-футбольної практики: певні труднощі з логістикою та розміщенням учасників, тонкощі тренувального процесу й особливо – адаптація до штучного покриття в тих, хто вже встиг втягнутися в підготовчий процес на звичних полях.

«В потенциале это игра повышенного травматизма, – продовжував О.Горбунов. – И речь идет не только о том, что в мини-футболе часты столкновения из-за ограничения площади, но и о том, что покрытие «поля» (в Киеве, во всяком случае) не годится для игры – доски, чуть прикрытые сверху пластиком. Конечно, падение на досках может привести к серьезной травме. Говорится это для того, чтобы в будущем четче продумывались все организационные мероприятия, связанные с турнирами. Покрытие площадки – тоже организация. И совсем не в наших интересах, если футболисты будут выходить из строя, не начав сезона».

Та як би там було, київський турнір визнали цілком успішним, принаймні в плані гостроти боротьби та інтриги. Змагання почалися у двох підгрупах. «Динамо» виграло у своїй трійці, перемігши «Чорноморець» (5:3) і «Дніпро» (9:3).

«Динамовцы весело смотрелись, особенно тогда, когда на площадке появились прилетевшие из Италии игроки сборной, – констатував О.Горбунов. – Все они (кроме Блохина, получившего в Италии травму) вышли на игру с «Днепром» в первой пятерке (Коньков, Колотов, Буряк, Онищенко, а также Решко) и устроили самую настоящую карусель у ворот днепропетровцев, забив семь мячей из девяти. Виталий Хмельницкий, бывший форвард «Динамо», предположил: «Катались бы они на коньках, да клюшки им в руки, пришлось бы туго пятерке Петрова». Ведущие игроки «Динамо» использовали в игре огромное количество приемов из «макси-футбола» и ловко приноровились к тому, что характерно только для маленькой площадки (например, «стенка» с бортиком)».

А ЯКБИ ШАРІЯ ВИПУСТИЛИ НА «БАВАРІЮ»!..

У головному фіналі суперником господарів стали «Карпати». Львів’янам чільне місце дісталося більш важко – за рахунок мінімальних виграшів у «Шахтаря» та «Зорі» (обидва рази – 5:4). Не менш напружено, як і годиться, пройшов вирішальний поєдинок. Ось як переповів його перебіг читачам «Вечірнього Києва» К.Михайленко (цим псевдонімом підписувався Михайло Каганович, рідний племінник одіозного радянського керівника, колишнього генсека більшовицької партії України).  

«Початок гри склався на користь динамівців: після ударів Буряка та Слободяна (він замінив у першій п’ятірці Онищенка) господарі майданчика повели – 2:0. Але ця невдача не збентежила гостей. Львів’яни атакували не менш гостро і до перерви зрівняли рахунок. У другому таймі відзначається Колотов, але Бондаренко сильним ударом відновлює рівновагу. На влучний удар Слободяна відповідає голом Сафронов. Потім Дубровний виводить «Карпати» вперед, і тепер уже динамівцям доводиться наздоганяти суперників. Команду виручає її капітан: під час метушні біля воріт львів’ян Колотов посилає м’яч у сітку. При рахунку 5:5 лунає фінальний свисток.

Кому ж дістанеться приз? Арбітр матчу, суддя всесоюзної категорії К.Вихров, запрошує футболістів розв’язати цю суперечку за допомогою пенальті. Рудаков і Швойницький по черзі демонструють свою воротарську майстерність. У львів’ян чітко реалізують восьмиметрові Бондаренко, Савка і Кікоть, а от Броварському і Данилюку не вдається влучити в ціль. У динамівців теж добиваються успіху лише троє гравців – Буряк, Слободян і Мунтян, а Конькова і Колотова спіткала невдача. Отже, загальний рахунок – 8:8. Призначається нова серія пенальті. Рудаков блискуче парирує удар Гірника. Динамівці мають шанси вийти вперед, але Ковальов б’є мимо. Слідом за ним промахується Дубровний. Переможну крапку ставить Шарій – 9:8 на користь “Динамо”».

Отже, кого вважати головним героєм перемоги динамівців? Володимира Онищенка, котрий із чотирма голами розділив лаври найкращого снайпера з одеситом Погорєловим? Чи, може, дублера Івана Шарія, що не схибив у вирішальний момент? Досвідчених Леоніда Буряка, Анатолія Конькова, Володимира Мунтяна та Віктора Колотова, які через кілька тижнів разом із партнерами посунуть «Баварію» з її чемпіонського трону? Або ж Петра Слободяна, чий гол у ворота мюнхенців став переможним?

undefined
? 16 березня 1977 р. Захисники «Баварії» намагаються стримати прорив Петра СЛОБОДЯНА

В Олександра Горбунова була своя версія: «Одного футболиста мне хотелось бы выделить. Евгения Рудакова – вратаря киевского «Динамо». Ему исполнилось в этом году 35 лет, но его футбольной молодости должен был позавидовать любой молодой вратарь, выступавший на турнире. Евгений блестяще парировал массу опасных мячей, когда надо было, смело играл на выходах (хотя мини-футбол практически не предполагает таких действий), умно начинал каждую атаку команды. Хочется пожелать Рудакову сохранить эту форму и юношеский пыл надолго, а в более обозримом будущем – на этот сезон, который начнется для его команды сложнейшими играми с “Баварией”».

Рудаков також став одним із героїв чвертьфінального протистояння Кубку чемпіонів. Як і Віктор Колотов – динамівський капітан, що отримав головний приз турніру, зійшовши на найвищий щабель п’єдесталу разом із... шестикласником Сергієм Репою. Матчам клубів еліти передували зустрічі дитячих команд – своєрідної зимової першості міста. Переможцем стала команда Радянського району, обігравши в фіналі дарницьких однолітків.

До речі, саме з юнацьких змагань і «виросли» міні-футбольні турніри, проіснувавши в СРСР кілька зим. До боротьби за призи «Недели» долучалися клуби та збірні країн «соціалістичного табору». Подейкували навіть, що ведуться перемовини з нью-йоркським «Космосом», де тоді виступав славетний Пеле!

«Мини-футбол стал не просто зимней забавой: он помогает тренерам и футболистам разносторонне готовиться к сезону, проверять свою реакцию и сообразительность, оттачивать технику, способствует быстрой акклиматизации новичков, является прекрасной эмоциональной разрядкой, – випромінювали оптимізм автори програмки, виданої до київського турніру 1977 року. – Мини-футбол помогает раньше обычного встретиться игрокам лицом к лицу со зрителями, что очень важно в психологическом плане. Ну, а для болельщиков еще одна встреча с любимыми игроками – только в радость».

Та щось не склалося з «Космосом». І сам міні-футбольний процес досить швидко згорнули. Існує версія – щоб не створювати конкуренцію хокею, не відбирати в його поціновувачів порцію радості, яка мала пропагандистський присмак. Звісно ж, не без зусиль тодішнього головного начальника Управління хокею Спорткомітету СРСР В’ячеслава Колоскова. Ось і доводилося нашим зіркам шкіряного м’яча опановувати «суміжний» вид на паркеті Угорщини, Австрії, Німеччини...

«Динамо» на Mercedes-Benz Cup у Штутгарті (січень 1990). Київський майстер-клас для дортмундської «Боруссії» та «Штутгарта»

footclub.com.ua