Форвард рівненського «Вереса» Михайло Сергійчук розповів, у якій країні сам футболіст хотів би продовжити наш чемпіонат і чим сам займається у воєнний час.

– Михайле, де вас застала війна?
– Ми були у Львові, готувалися до матчу із «Ворсклою». Вранці прокинулися, я зайшов у групу в месенджері, побачив, що написали о дев'ятій виїзд до Рівного.

– Наразі футболісти «Вереса» підтримують форму самостійно?
– У нас більшість роз'їхалася, дехто у Рівному лишився.

– Чи складно вам вирішилося пожертвувати тренуваннями і піти в тероборону?
– Я не в теробороні. Я в іншій структурі.

– Військовій структурі?
– Ну майже. Це поки що не офіційно.

– Чи планує «Верес» виступати наступного сезону? Чи є ризик зникнення клубу?
– Чесно, це не до мене буде питання. Ми майже не комунікуємо зараз із керівництвом. Все, що вони там в інтернеті кажуть, думаю, вони краще знають. Я навіть не знаю.

Думаю, що «Верес» буде 100%, як команда, а от у якому вигляді... Чи буде чемпіонат взагалі?

– Якщо «Верес» припинить існування, то ви вже думали про клуб, де продовжите кар'єру?
– Не думав ще, але якщо ми матимемо футбол, то й так доведеться думати. У багатьох контракти закінчуються [контракт Сергійчука з «Вересом» закінчується 30 червня] і доведеться вже думати.

Зараз найголовніше – це війна, щоб вона якнайшвидше закінчилася. Потім уже думатимемо про футбол.

– Президент клубу Іван Надєїн раніше казав, що вважає за краще дограти чемпіонат України у західних областях. Як ви дивитеся на місце проведення наступного сезону УПЛ?
– З тих чуток, що ходять, я розумію, що це буде за кордоном. Моя думка – треба грати в Україні, але футболісти також мають розуміти, що це небезпечно. У такому разі кожен має відповідати сам за себе.

Я б зіграв тут, тому що в такий період піти на футбол і відволіктися. Для людей це якесь мінімальне розвантаження. Нашим людям це теж потрібне. Зміна обстановки, емоції, виплеснути це все… Це також дуже важливо.

– І найцікавіше питання для всіх українців: як ви вважаєте, коли закінчиться війна?
– Таке цікаве запитання. Хотілося б, щоб хоч сьогодні вона закінчилася, але на жаль, не знаю зовсім… Дай Боже, щоб якнайшвидше.