– Мироне Богдановичу, щиро перепрошую, що й наша газета приєдналася до когорти тих, хто вам жити не дає: останні кілька тижнів, після оформлення путівки в Лігу чемпіонів, ви особливо популярні…
– Так, і дзвонять багато, й з телебачення турбують, і з інших міст приїжджають… Усім я потрібен, усі чогось хочуть… Але я нормально то сприймаю: така моя робота, доля, якщо хочете… За кілька турів до завершення чемпіонату, як ви знаєте, взяв мораторій на спілкування зі ЗМІ, проте після «розговівся», бо усвідомлюю: людям потрібна інформація, вони хочуть знати якомога більше про тих, заради кого йдуть на стадіон і витрачають гроші. Отож не варто вибачатися, у вас же професія така – бути наче дятли, безперервно стукати дзьобом в одне й теж місце.

– Тоді – до справи! Проясніть, будь ласка, ситуацію теперішню й майбутню: наразі команда вже у відпустці, правильно? Коли збираєтеся?
– Справді, вже певний час усі футболісти, крім тих, кого національні збірні викликали, відпочивають. А виходимо з відпустки 17 червня: зустрічаємось у Харкові, де матимемо перший тренувальний збір. Наступний же, в Австрії, почнеться 1 липня.

– 17 червня – чи не зашвидко? Чи не замало відпочиваєте?
– Замало, та ми ж вибору не маємо! Що можемо вдіяти, коли до сезону треба готуватися? Наступний чемпіонат розпочнеться вже на початку липня, часу обмаль. Уже зараз знаю, що підготовка буде не зовсім повноцінною, тож і доведеться окремі моменти підтягувати впродовж стартових турів.

– Трохи зміню тему: організація під назвою «Лозаннський спортивний арбітражний суд» знову перенесла своє рішення всім відомої справи. Вас це ще не дістало?
– Узагалі не розумію, навіщо цю ситуацію розкрутили? Ну, тобто знаю – один шанований чоловік хотів допекти «Металісту»… Хоча загалом це мене не обходить – я тренер, отож займаюся своїм.

– Як на мене, найгірше – невизначеність… Часом, не цікавилися, чи не існує тут правила ануляції справи за строком давності, адже п’ять років минуло?
– Ні, не цікавився: я ж вам кажу, що все це мене не обходить. У нас є штат юристів, вони цим ділом займаються, проте мене в нього не дуже посвячують. Та й я сам не особливо прагну.

– Про приємніше: президент харківського ФК оголосив, що наприкінці року «жовто-сині» матимуть, нарешті, довгоочікуваний музей…
– Переконаний, що то дуже потрібна й правильна ініціатива. Мусимо знати свою історію, а вона в «Металіста» непересічна.

– Щодо конкретики: коли точно відкриють установу, якою вона буде, з якими експонатами? Зрештою, яке місце виділять вам? Має ж бути найпочесніше.
– Та я, щиро кажучи, не знаю… Повідомили, мовляв, до завершення 2013-го – більше нічого мені не відомо. Проте, знаючи нашого президента, можу передбачити, що все буде зроблено на рівні, не сумніваюсь у цьому… А щодо мене… цікаво буде глянути!

– Ви промовилися про чинного керманича «Металіста», а про колишнього часто згадуєте? Із Ярославським сім років ішли до мети, а з Курченком досягли її за лічені місяці…
– Я їм обом дуже вдячний, а більше нічого сказати.