В останні дні зими були дограні два матчі, які в тому числі і через атаки з боку РФ, не були своєчасно проведені восени. А вже у п’ятницю, 3 березня, стартував повноцінний 16-й тур.
 
ВІД «ДНІПРА» ДО «ДНІПРА-1»

Оглядач Михайло Цирук справедливо зазначає, що нинішня чемпіонська інтрига робить розіграш УПЛ-2022/23 особливим. Адже вперше з 2014 року, коли конкуренцію «Динамо» та «Шахтарю» нав’язував «Дніпро», ми маємо претендента на чемпіонство не з числа визнаних грандів.
 
«І ось за 9 років за перемогу в національному чемпіонаті бореться вже «Дніпро-1». І його шанси на успіх у цій боротьбі виглядають цілком реальними з кількох причин: відсутність зіркового складу у головних конкурентів, «Шахтаря» та «Динамо», втрата цими конкурентами своїх лідерів, тоді як клуб із Дніпра зберіг свій головний актив – форварда збірної України Артема Довбика.

По підбору гравців дніпряни не надто поступаються в класі більш іменитим конкурентам. Крім того, повірити у можливий успіх «Дніпра-1» змушує чудово проведена перша частина сезону, де були впевнено обіграні як «Шахтар», так і «Динамо». І що найважливіше, було вкрай мало непотрібних втрат очок з командами рівнем нижче» (Хsport.ua, 27.02.23), – підкреслює автор, і з ним важко не погодитись. Навіть попри те, що на вихідних дніпряни таки дозволили «Шахтарю» наздогнати себе. Попереду – ще багато матчів, і трапитись може будь що.

Знову таки беручи до уваги нинішню ситуацію, треба прийняти той факт, що, скоріше за все, цього сезону не стартуватиме розіграш національного кубку. Вперше за роки незалежності. Принаймні, так, посилаючись на власні джерела, стверджує журналіст Михайло Співаковський.

В ефірі програми «ТаТоТаке» він зауважив, що більшість клубів УПЛ та ПФЛ проголосували проти проведення турніру. Гранди проти зайвого навантаження, інших не влаштовує регламент змагань:

«Був запропонований шлях УПЛ та Першої ліги. Посів хотіли зробити на момент старту чемпіонату. Тоді «Кривбас», який зараз іде восьмим, мав бути посіяним 15-м чи 16-м. Вони не погодились. Деякі клуби не захотіли, щоб перші чотири команди сіяли вже до 1/4 фіналу» (Fanday.net, 01.03.23).

Що ж, минулого року війна завадила завершенню кубкового турніру, а тепер, схоже, не дозволить навіть його розпочати. Нехай так. Залишається сконцентруватися на чемпіонаті, цінність якого наразі лише зростає.

Напередодні старту другої частини сезону група «1+1 медіа» повідомила про повернення українського футболу на її ресурси. Мова про ТВ-канали «2+2» і УНІАН, а також спортивний Digital-проєкт FootballHub, які придбали права на трансляцію матчів «Динамо», «Дніпра-1», «Зорі», «Металіста» та «Руха». При цьому FootballHub пропонує глядачам не тільки прямі репортажі з поєдинків, але й перед- та післяматчеві ефіри з коментарями гравців і тренерів.

Подібні заходи точно не завадили б компанії Setanta Sports, яка володіє правами на показ домашніх матчів решти учасників УПЛ. Власне сама Прем’єр-ліга або навіть УАФ цілком могли б виступити з подібними ініціативами, аби спробувати підігріти інтерес уболівальників до власного футбольного продукту. Хто як не вони мають дбати про популяризацію гри на українських теренах? На жаль, від наших футбольних чиновників – жодних ноу-хау.

«УПЛ повертається. І все якось буденно. Нема глобального інтересу до турніру. Ніхто ніде про це не каже, не пише, не показує. Що УПЛ, що Меморіал Макарова чи зимовий кубок ПФЛ… Просування, розігрів уболівальника – однаково, відсутнє. Де наші визначні футбольні бізнесмени? Де там продавці телевізійних прав за 100–500 тисяч мільйонів? Де там ті, хто кричав: «А ось у Туреччині клуби одержують за права! У Польщі одержують права, а в нас за копійки продають!»?

Усе? Забули? Не потрібно вам більше? Скільки разів ви збиралися під час паузи у чемпіонаті та промовляли ваші майбутні дії?» (Dynamomania.com, 27.02.23), – резонно запитує відомий коментатор Віктор Вацко. У відповідь, як то кажуть, тиша…

ПІДСЛІПУВАТА ФЕМІДА

Прикро, але і перший повноцінний тур 2023 року, попри результативні, непередбачувані та сповнені інтриги матчі, запам’ятається перш за все цілою низкою дивних суддівських рішень. Рішень, які вплинули на кінцеві рахунки і змусили знову говорити щонайменше про невідповідність арбітрів наявним вимогам. Між тим, за підготовку цих арбітрів цілком і повністю несе відповідальність національна федерація.

У неділю, 5 березня, FootballHub навіть оприлюднив спеціальну відео-нарізку «Як їх допускають судити? Ігор Пасхал і його рішення в матчі Металіст – Рух». Режисери наводять чотири моменти, які залишилися поза увагою суддівської бригади, – три фоли, які мали б призвести до потенційно небезпечних стандартів (в тому числі одного пенальті), а ще гол із явного офсайда. У трьох випадках із чотирьох в ролі постраждалої сторони опинявся «Металіст», який в підсумку поступився з мінімальними 1:2.

Того ж дня офіційний сайт «Дніпра-1» навів фотодокази того, що на першій хвилині суботнього матчу команди проти «Олександрії» арбітр Максим Козиряцький був зобов’язаний призначити 11-метровий у ворота господарів, але не зробив цього.

«Напевно, бригада арбітрів настільки була вражена голкіперськими вміннями польового гравця, що забула: у футболі руками дозволено грати лише воротарям. А ціною такого порушення правил мали б бути пенальті та червона картка вже на 1-й хвилині гри…» (Scdnipro1.com.ua, 05.03), – іронізує дніпровська прес-служба.

Варто зауважити, що привід скаржитися на долю був і у олександрійців – коли на 58-й хвилині Артем Довбик втік на побачення з голкіпером і вивів свою команду уперед. Дуже схоже на те, що під час передачі форвард «Дніпра-1» перебував у положенні «поза грою», хоча ТБ-картинка не дає змогу зробити одностайні висновки. Одначе якщо б на зустрічі працювала система VAR, вона б напевно допомогла розібратися і з цим моментом, і з тим, про який згадують дніпряни.
 
Доцільність присутності в Олександрії відповідного обладнання була зумовлена тим, що в суботу тут зустрічалися претенденти на єврокубкові путівки. Більше того, на цій самій арені наступного дня зійшлися два інші клуби із «міжнародними» цілями – «Ворскла» і «Зоря», розбірки яких безперечно також потребували гострого погляду VAR. Гол луганця Назарія Русина у компенсований час із натяком на офсайд – зайве тому підтвердження.

Наразі в Україні є три повністю укомплектовані системи VAR, проте дві з них, частково придбані за кошти УПЛ, поки фактично простоюють. За твердженням УАФ, про це домовились організатори і учасники напередодні старту сезону. Ту ж, єдину систему, яка мала бути задіяна у 16-му турі, комісія у складі першого віце-президента УАФ Олега Протасова, виконавчого директора УПЛ Євгена Дикого і голови Комітету арбітрів УАФ Лучано Лучі вирішила залишити в Києві – на матчі між «Динамо» та «Інгулецем». Навіть такий сумнівний вибір можна було б виправдати, але арбітриня столичної зустрічі Катерина Монзуль наче принципово відмовлялася від допомоги відео-асистента. Або останній відмовлявся втручатися у хід подій.

Як би там не було, Монзуль прийняла два спірних рішення на користь «Інгульця», які передували обом голам у ворота «біло-синіх». Так, втративши через травми Георгія Бущана і Миколу Шапаренка, розпрощавшись із Віктором Циганковим та Іллею Забарним, котрі поїхали підкорювати Іспанію та Англію відповідно, «Динамо» зі своїм молодим складом поки що далеко від ідеального стану, і суботня гра це зайвий раз продемонструвала. Проте хіба це може бути виправданням для суддівських ляпів?

«Обидва голи в наші ворота прийшли після грубих помилок судді. У першому випадку був фол – гра не в м'яч, а у нашого футболіста, у другому випадку була гра рукою. Ці суддівські помилки та неправильне трактування в інших епізодах призвели не лише до пропущених м'ячів. Наші футболісти постійно сперечалися з арбітром і зрештою втратили контроль за грою» (Dynamo.kiev.ua, 04.03.23), – констатував після фінального свистка наставник киян Мірча Луческу, висловивши надію, що надалі ця арбітриня не працюватиме на матчах його команди.
 
Помилки Монзуль визнав і незалежний експерт, колишній арбітр ФІФА Мирослав Ступар:

«Звісно, «Динамо» може нарікати на те, що перший гол був забитий із порушенням. Не знаю, чому VAR не звернув на це увагу. Сітало штовхнув у спину Дячука і завдяки цьому виграв боротьбу. Рука буле відведена – гри в плече не було. Поштовх у спину – це порушення правил. Ані Монзуль, ані VAR на це не звернули увагу, на превеликий жаль. В другому епізоді із голом теж варто було розглянути момент із можливою грою рукою, який чомусь знову впустив VAR» (1927.kiev.ua, 04.03.23).

Слід відзначити, що Ступар каже не стільки про відсутність кваліфікації у харків’янки, скільки про її неналежну підготовку до сезону.

«Із самого початку Монзуль не ввійшла в ігровий ритм. Але який у неї може бути ігровий тонус, коли асистентів і суддів збирають на п'ять днів і ніхто з них не провів жодної хвилини, не відсудив за цей час, а просто займався теоретичною і фізичною підготовкою?» (1927.kiev.ua, 04.03.23).

На погану форму арбітрині напряму вказував ще один момент у першому таймі: після того як голкіпер «Інгульця» Олексій Паламарчук виграв двобій у Владислава Ваната, перевівши м’яч за лицеву лінію, був призначений… удар від воріт. Тобто рефері не змогла дати собі раду в надзвичайно простому епізоді. Розгублена посмішка на обличчі одного з тренерів «Динамо» Олега Гусєва, якого як раз вихопила камера, стала найкращою ілюстрацією цього безладу…

Хочеться вірити, що належні висновки будуть зроблені, а організатори змагань зможуть якщо не унеможливити подібні скандали, то хоча б істотно зменшити їх кількість. І якщо у країні, яка перебуває у стані війни, знаходиться місце для футболу, то хочеться і розмовляти про футбол, виводячи на головні ролі гравців і тренерів, а не суддів і функціонерів.

Водночас варто погодитися із Миколою Несенюком: головним у продовженні розіграшу чемпіонату в трьох лігах є сам факт його проведення. Все інше вимагатиме від нас неабияких терпіння та толерантності.

Відомий журналіст визнає, що навколо дуже потрібної країні футбольної першості утворилася якась каламутна атмосфера, в якій цілком можливі зловживання з метою посісти вище місце.

«Поскаржитися на ці зловживання не буде кому — «прем’єр-ліги» фактично не існує, а навколо футбольної асоціації-федерації, яка реально проводить змагання, розведене таке болото, до якого навіть підходити не хочеться» (Dynamo.kiev.ua, 27.02.23).

Разом із тим, на своїй сторінці у Facebook Несенюк підкреслює: ця футбольна весна є нашою. Тією, яку ми вистраждали і на яку заслуговуємо:

«Тому давайте берегти все те, що залишилось від нашого футболу під час війни. Давайте підтримувати наші команди такими, якими вони є. Давайте радіти їхнім маленьким і часом кострубатим перемогам. Бо доки живий наш футбол, доти жива Україна! Для мене особисто головне, щоб ця наша футбольна весна відбулася! А потім все буде добре! Наш футбол, так само, як і все інше, виживе і відродиться, приносячи нам усім радість нехай і не дуже великих, але перемог. І наближаючи головну Перемогу!» (Dynamo.kiev.ua, 27.02.23).

ВІД ФУТБОЛУ – ДЛЯ ЗСУ

Важливо, що про цінність найголовнішої з перемог центральні постаті українського футболу пам’ятають і дійсно роблять все, аби наблизити мить звитяги.

Так, перед початком другої частини чемпіонату відомі українські гравці та тренери в рамках ініціативи «Трибуна Героїв» звернулися до футбольних фанів, подякувавши їм за самовідданість і патріотизм, а також запевнивши у своїй підтримці. Звернення до ультрас записали Володимир Єзереський, Роман Зозуля, Тарас Степаненко, Сергій Сидорчук, Руслан Ротань, Максим Імереков, Дмитро Хомченовський.

«Трибуна Героїв» є унікальним благодійним фондом, створеним для системної фінансової допомоги сім’ям загиблих на війні футбольних фанатів з усієї України. Проект уже отримав підтримку від футболістів, клубів, федерацій та відомих особистостей

«Я підтримував благодійний фонд «Трибуна Героїв» від самого початку його діяльності і продовжую говорити, що сьогодні футбольна сім’я має бути згуртована як ніколи. Настане час, і ми зможемо знову зустрітися на стадіонах нашої вільної Батьківщини, порадіємо гарній грі на полі та згадаємо всіх Героїв цієї війни», – цитує Володимира Єзерського Sportarena.com (27.02.23), зазначаючи, що всього із серпня 2022-го по січень 2023-го фондом було надано 6,21млн грн сім’ям загиблих фанатів.

Зі свого боку президент «Шахтаря» Рінат Ахметов розповів про допомогу, яку надають ЗСУ його фонд, компанія SCM та донецький клуб:

«Ми робимо все можливе, щоб допомогти нашим військовим утримувати лінію, а громадянським – вижити. Йдеться про бронежилети, машини, обладнання та фортифікаційні споруди для Сил оборони України, медикаменти та іншу гуманітарну допомогу для цивільного населення, а також зусилля, спрямовані на підтримку критично важливої інфраструктури. Сьогодні кожен наш бізнес має свій фронт, який тримають наші сміливі співробітники» (Ua.tribuna.com, 26.02.23).

Не збирається спинятися і київське «Динамо», яке разом із Фондом братів Суркіс з початку війни фінансово підтримує лікарні, госпіталі та дитячі будинки, забезпечує продуктами харчування і гігієнічними засоби ВПО, надає допомогу ЗСУ, закуповує технічні засоби та предмети першої необхідності, медикаменти, засоби зв'язку, системи Starlink, розвідувальні дрони, генератори, транспортні засоби, включаючи автомобілі та катер.

Внаслідок ракетних ударів значних руйнацій зазнав дитячий садочок «Каштан» в селі Бишів Фастівського району на Київщині. За відбудову закладу взявся Фонд братів Суркіс. Робота розпочалася влітку і планово, крок за кроком, приміщення було повністю відновлене та реконструйоване.
 
Також спочатку повномасштабного вторгнення, силами фонду, відновлено зруйноване рентген відділення лікарні у Чернігові і відбудована амбулаторія у селі Гурівщина, Бучанського району.

Завдяки співпраці «Динамо» з партнерами МОЗ України вже зміг закупити і автомобілі швидкої допомоги, і апарати ШВЛ, і багато важливого медичного обладнання, сантехніки. А Чернігівська міська лікарня була забезпечена рентген-апаратами С-арки.

Ось і днями, коли до «Динамо» та його партнерів – міжнародного благодійного фонду «Україно! Я за тебе» – звернулися Ірпінський військовий шпиталь та Сумський військовий госпіталь клуб відреагував миттєво. Медичні заклади мали потребу у придбанні та транспортуванні німецьких медикаментів для наших поранених захисників, і в стислі терміни необхідні ліки з-за кордону були доправлені до шпиталів.

Черговий процес передачі гуманітарної допомоги нашим героям відбувся і у п’ятницю, 3 березня. Одразу сім фур соку вирушили зі стадіону «Динамо» ім. Валерія Лобановського до воїнів. А всього організовано доставку понад 20 фур соку, які містять близько 1,5 млн. пакетів вітамінних напоїв.

«Загалом, ми передали різним підрозділам ЗСУ вже не один десяток фур – більше 5000 тон різних гуманітарних вантажів: медичного обладнання і медикаментів, санітарно-гігієнічних та миючих засобів, продуктів харчування, супів, батончиків тощо. Усі зусилля спрямовуємо на підтримку наших Збройних сил, щоб полегшити їхню роботу, щоб вони могли нормально харчуватися, принаймні мати смачну та корисну добавку до їхнього раціону на передовій» (Fcdynamo.com, 03.03.23), – зазначає перший віце-президент ФК «Динамо» (Київ) Віталій Сівков.

УАФ ТА ЇЇ ПРІОРИТЕТИ

Вміння правильно розставити пріоритети – одна з найважливіших якостей будь-якого керівного органу. Тільки нинішнім очільникам Будинку футболу воно точно не притаманне.

Навпаки, певні події, про які ми вже згадували у минулому огляді, демонструють повну відсутність розуміння футбольними чиновниками свого основного призначення.

Нагадаємо, що у вівторок, 28 лютого, виконком УАФ нарешті визначився із кандидатурою нового головного тренера національної команди. Щоправда, мова йде не про підписання контракту, а лише про наміри.

«Виконком Української асоціації футболу погодився з пропозицією Комітету національних збірних команд УАФ провести перемовини із Сергієм Ребровим стосовно призначення його головним тренером національної збірної України з укладенням контракту строком до 30 липня 2024 року з можливістю пролонгації за взаємною згодою до 30 липня 2026 року» (Uaf.ua, 28.02.23).

Як відомо, Ребров принаймні до літа тренуватиме клуб «Аль-Айн» із ОАЕ, і допоки працювати зі збірною можливості не має. А отже до відбірного матчу проти Англії, який відбудеться в Лондоні 26 березня, команду готуватиме Руслан Ротань – чинний наставник української «молодіжки» і клубу УПЛ «Олександрія».

«Угода з Русланом Ротанем, який наразі виконує функції головного тренера молодіжної збірної України, буде чинною до моменту набрання чинності контракту із Сергієм Ребровим, перемовини з яким за дорученням виконкому проводить адміністрація УАФ» (28.02.23).
 
Рішення з усіх боків виглядає непідготовленим і вочевидь не має варіанту «Б» – навіть попри те, що перемовини з Ребровим ще далекі від завершення. До того ж сам Ребров ніяк не відреагував на авантюрну ідею УАФ стосовно можливих строків контракту з ним. Напевне тому, що вона скоріше є образливою для фахівця його рівня, аніж привабливою пропозицією.

«Проблема в тому, що ніякого контракту з Ребровим поки немає. І формально таке пояснення звучить, наче Ротань може бути головним тренером збірної України навіки, якщо з Ребровим не вдасться домовитись. Наче дрібниця, лише невдале формулювання на сайті УАФ, але також дуже показова, бо символізує весь той хаос, який останні місяці був навколо головної команди країни. З призначенням Ротаня хаос не закінчився, а тільки продовжився. А страждає при цьому ледь не найталановитіше покоління гравців в історії українського футболу. А з ними – і вболівальники» (Ua.tribuna.com, 28.02.23), – розставляє слушні акценти оглядач Олександр Сажко.

Утім, що можна вимагати від Андрія Павелка та його посіпак, якщо питання про призначення наставника збірної у порядку денному засідання виконкому йшло лише третім за ліком?! Куди важливішим моментом члени виконкому вважали розподіл між клубами виплат УЄФА…

Зрештою головна команда країни отримала тренера (да і те – лише «в.о.»), менш ніж за місяць до старту відбірної кампанії ЄВРО-2024! Це ще можна б було назвати форс-мажором, але подібне трапляється не вперше.

Згадаймо, у серпні 2021 року, по закінченні чемпіонату континенту УАФ несподівано не пролонгувало стосунки з Андрієм Шевченком та його штабом. Тоді «синьо-жовті» були обезглавлені у розпалі чергової кваліфікації, і форму «пожежника» довелося терміново приміряти Олександру Петракову. На підготовку до найближчого матчу у фахівця залишалося лише два тижні…

Тобто нинішній хаос із найвідповідальнішою тренерською посадою – це вже норма для Павелка та компанії. Почерк. Головне, що можна розслабитися: відповідального призначено, нехай собі забезпечує результат.

На тлі асоціацій, які, обираючи майбутнього наставника, все ретельно розплановують, заздалегідь проводять усі необхідні перемовини, зважають на особливості стилю своїх футболістів і якості потенційних тренерів-кандидатів, УАФ зі своїм «тяп-ляп» виглядає просто жалюгідно…

І можна тільки уявити, яке навантаження наразі лягає на Руслана Ротаня.

«Не доводиться сумніватися, що він – хороша людина і хороший тренер, адже вивів «молодіжку» на чемпіонат Європи. Але аж три посади одночасно? Коли йому потрібно щодня проводити тренувальний процес в «Олександрії», а паралельно постійно слідкувати за кандидатами в молодіжну та національну команди? Скільки матчів потрібно передивитися, скільки висновків потрібно зробити? Якщо підходити до всього цього добросовісно, то на сон залишається дві-три години на добу...» (Sportanalytic.com, 01.03.23), – поглиблюється в деталі журналіст Ігор Цвик.

«Я розумію, що він хлопець добросовісний. Не потрібно було йому то пропонувати» (Ukrfootball.ua, 02.03.23), – стисло прокоментував рішення УАФ Мирон Маркевич

Дійсно, Ротань – людина відповідальна, і ставши заручником обставин, не підставити плече він просто не міг. І тепер, розуміючи всі ризики, він намагатиметься виконати важку роботу якнайкраще. Експрес-коментар 41-річного фахівця лише підтверджує це.

«Насправді для мене це велика честь і гордість – те, що мені довірили національну збірну країни. Підкреслю: за те, що я зараз є виконувачем обов’язків на гру з Англією, передусім потрібно дякувати нашим воїнам. Кому тяжко – так це їм. Нам же не слід боятися відповідальності за цей матч, тому що нашим воїнам набагато тяжче на передовій, аніж нам – підготуватися до гри та провести її.

Думаю, що десь до 5-6 березня ми вже знатимемо всіх футболістів, які будуть викликані на збір і ввійдуть до резервного списку. Ми поспілкуємося з майбутнім головним тренером і, думаю, дійдемо спільного висновку. Моє завдання – допомогти національній команді, і я готовий докласти для цього всіх зусиль. Саме тому я й прийняв дану пропозицію» (Uaf.ua, 28.02.23).

КОРУМПОВАНИЙ І НЕБЕЗПЕЧНИЙ

Прикро лише, що основні зусилля очільника УАФ наразі спрямовані зовсім не на забезпечення ідеальних умов для підготовки збірної – саме тому і питання призначення Ротаня не мало в Будинку футболу статус пріоритетного. Адже для Павелка 26 березня, коли Україна зіграє у Лондоні, є куди менш значущою датою, ніж 5 квітня – день, на який призначено 47-й черговий Конгрес УЄФА. Ще б пак: саме в рамках цього заходу проходитиме голосування за новий склад Виконкому, а зберегти своє місце в ньому – нав'язлива ідея відомого футбольного крадія.

Завдання, яке вирішує Андрій Васильович, – не з простих. Як-не-як стосовно нього правоохоронними органами порушено одразу дев'ять кримінальних справ – щодо махінацій зі штучною травою та майданчиками, заволодіння державними коштами, маніпулювання фінансами. І саме через корупційні причини Печерський суд усував Павелка від керівництва УАФ.

Чи можна взагалі продовжувати працювати з таким шлейфом? Журналіст Іван Бойко зовсім недаремно згадав вже екс-президента Французької федерації футболу Ноеля Ле Гре:

«Проведемо паралель із уже колишнім президентом FFF Ноелем Ле Гре, який заявив про свою відставку через скандали, пов'язані зі звинуваченнями у сексуальних домаганнях. Так, як зазначав сам Андрій Павелко на зустрічі з журналістами 24 січня, він не фігурує у таких справах, але це не дуже впевнене виправдання. Адже Андрій Павелко проходить у кримінальній справі через корупцію. А корупція, як і сексуальні домагання, – кримінальний злочин. І фігурувати у такій справі – точно бити по іміджу УАФ на міжнародній арені, тим більше, коли про це пишуть провідні світові ЗМІ» (Unian.net, 03.03.23).

Одначе приклад Ле Гре – не для Павелка. Навпаки, знаному корупціонеру не звикати ліпити з себе праведника і патріота на тлі навіть найжахливішого беграунду.

У п’ятницю авторитетне мадридське видання Marca опублікувало текст молдавського автора Думітру Гаркаліуце про ситуацію, що склалася в Українській асоціації футболу. Про скандали, від яких потерпає УАФ, і про роль втягнутого в них Павелка. Деякі українські ЗМІ з готовністю підхопили матеріал, скоріше за все, навіть не замислюючись над його змістом.

Втім, будь-яка людина, знайома з методами роботи Павелка і його обслуговуючої братії, напевно відразу помітила «вуха» Андрія Васильовича, які сторчать буквально з кожного абзацу цієї геніальної статті. Адже вона наводить всі аргументи, які УАФ намагається протиставити численним звинуваченням в корупції незграбного футбольного злодія. Тут і змова щодо перевороту в Будинку футболу, якої дивом вдалося уникнути. І ніби то тиск на регіональні федерації з боку СБУ та місцевих органів влади. І міфічна загроза, яку несе в собі переслідування Павелка, спільній заявці на проведення ЧС-2030 від Іспанії, Португалії та України.

У автора навіть вистачило совісті з посиланням на якісь загадкові джерела із РФ натякнути, що Андрія Шевченка представники країни-агресора вважають бажаним кандидатом на посаду глави УАФ. Мовляв, славетний спортсмен товаришує з Романом Абрамовичем і користується неабияким авторитетом у Європі, а отже може замовити слово за російський футбол, посприявши його поверненню у велику гру. Що ж, таке «сенсаційне» припущення гостро контрастує з колосальною роботою, яку проводить Андрій Миколайович в рамках благодійного проекту United24, і з зусиллями, які він уже витратив, аби закрити перед представниками РФ шляхи до міжнародних змагань.

При цьому сам Павелко, звісно, названий автором небажаною для росіян постаттю, головним гарантом того, що УЄФА не запалить перед ворогом зелене світло…

Варто віддати належне президенту УАФ за наполегливість, але в будь-якому разі його спроба нічого не варта. Репутація крадія давно втоптана у багнюку, і подібними текстами, навіть на шпальтах поважних видань, її не врятувати.

Щодо ролі патріота і непримиренного ворога РФ, на яку претендує недолугий казнокрад, то краще звертати увагу на вчинки – саме вони краще за всі слова характеризують будь-яку людину.

У ту таки п’ятницю, 3 березня, стало відомо, що технічній спонсор збірної України Joma продовжив працювати з росіянами і розробив нову форму для тамтешнього клубу «Зеніт». Відповідні фото з’явилися у соцмережах. Видання «Трибуна» нагадала, що ще в липні 2022 року на фоні чуток про роботу компанії на ринку агресора зверталося до УАФ з офіційним запитом щодо цього.

«Тоді відповідь була такою: «Головний офіс компанії Joma зупинив усі спонсорські контракти з російськими і білоруськими спортивними командами у зв’язку з початком повномасштабної військової агресії рф проти України». Але збірна України продовжувала співпрацювати з Joma навіть після того, коли інформація про угоду компанії з ЦСКА та «Ахматом» офіційно підтвердилася» (Ua.tribuna.com, 04.03.23).

До речі, львівські «Карпати», які раніше вдягалися у Joma, відреагували швидко і вже повідомили про зупинення співпраці з іспанським брендом.

Із невеличким запізненням прокинулася і в УАФ Маркетинг (тій самій, що внесла заставу за Павелка та виконавчого директора федерації Юрія Запісоцького у майже двадцять мільйонів гривень на двох). Дії Joma тут не засудили – представники УАФ Маркетинг лише стверджують, що надіслали запит у головний офіс Joma із проханням пояснити ситуацію.

«А ось від президента Української асоціації футболу Андрія Павелка – жодної реакції. Нагадаємо, очільник УАФ раніше ніяк не відреагував і на заборону ФІФА виступити Володимиру Зеленському із закликом миру перед фіналом ЧС-2022» – доречно піднімає архіви FootballHub (04.03.23).

А отже можна зробити висновок, що головна роль Павелка в «театрі одного актора» має не стільки бентежити загарбників із сусідньої країни, скільки заспокоювати. На превеликий жаль, своїй рідній державі нинішній президент УАФ здатен завдати куди більшої шкоди, ніж державі-ворогу.