Слухати АУДIО-версiю

- З чого починалися Ваші спроби підступити до роботи в аналітичному жанрі? Чи пам’ятаєте про що вперше написали свою «аналітику»?

- Узагалі, я не спортивний журналіст за освітою, хоча закінчив факультет громадських професій Харківського національного університету. Ніколи не вивчав журналістику, але життя склалося так, що у 1995-му році, будучи кадровим військовим і викладачем кафедри квантово-оптичних озброєнь Харківського військового університету, я прийшов до газети «Теленєдєля», яка розпочинала свій шлях з першої столиці.

Саме там і почав писати, перш за все, на історичну тематику. Уже десь після року щільної співпраці, мені запропонували звільнитися із армії і переїхати до Києва, де якраз було вакантним місце заступника редактора усієї «Теленєдєлі» по Україні/редактор київського випуску. Перебрався до столиці на початку 1997-го, а вже у вересні цього ж року майже уся редакція тоді ще тижневика «Футбол» звільнилася. Тоді журнал відновлював свою роботу, але в режимі московської франшизи, коли майже усі шпальти заповнювалися російським футболом, лише трохи розбавленим українським. Тоді я зайняв посаду в.о. головного редактора «Футболу» і так склалося, що вже майже 20 років очолюю це видання.

- З чого починали свою діяльність в «Футболі»?

- З того часу як я приступив до роботи, ми дуже швидко позбавилися московських матеріалів. Причина проста – чисто технологічно процес був дуже довгим, статті доходили до Києва, втрачаючи свіжість. Згодом розвинувся інтернет, і пропав будь-який сенс брати матеріали з-за кордону.

У мене було чітке розуміння як розвивати медіа. По-перше, новини повинні бути свіжими, по-друге, написаними простою мовою, по-третє, на першій шпальті обов’язково мала бути редакційна колонка. Спочатку вона дійсно була редакційною, точно так, як і журнал спочатку був тижневиком. Згодом, «Футбол» став виходити двічі на тиждень, а редакційна колонка перетворилася на особисту, де матеріал може займати від однієї до п’яти шпальт – це моє головредівське свавілля. Напевне, можна сказати, що більшість моїх редакційок – аналітика.  

- На чому тоді базувався журнал, відмовившись від російських матеріалів?

- Нашому виданню пощастило в тому, що наш розвиток і перехід в оригінальності приблизно співпав з підйомом українського футболу. Передусім, це було київське Динамо, яке власним рівнем підтягнуло за собою і Шахтар, збірну Україну і взагалі – рівень нашого футболу сильно виріс. Інша справа, що через декілька років після того, це вилилося в фінансову гонку озброєнь, яка і підірвала наш футбол.

Тоді ж, було дуже серйозне емоційне піднесення, тому дуже хотілося займатися спортивною журналістикою. Крім того, я не цурався ніякої роботи, тому добряче поколесив футбольною Україною і зарубіжжям. З того часу в мене лишилась любов до такого роду поїздок, тому й зараз інколи вибираюся на матчі Першої та Другої ліг. Такі вояжі щось та дають. Ти дивишся не абстрактний футбол рівня англійської Прем’єр-ліги, а більш чесний.

- Наскільки складно було проводити аналіз, не маючи електронної статистичної бази. Звідки черпали інформацію?

- Було дуже складно. Тоді ще звіти з матчу, написані від руки, передавали факсом. Існував такий сервіс, прийомний пристрій – Associated Press. За фотографіями із зарубіжних матчів, я раз на тиждень виїжджав до київського бюро і на дискету «закачував» собі деякі знімки. З текстовою інформацію, що йшла по каналу цього агентства, було складніше, бо ж ця «машина» постійно «висла». Якось так зі складностями, але черпали.

Я пам’ятаю як ми робили спецвипуск до чемпіонату світу-1998, і вже тоді з’являлися сайти, присвячені турніру. Інколи можна було підкачувати фотографії, та головне: ми чітко розуміли, що рухаємося у напрямку автоматизації процесів. Зараз уже нашу роботу без інтернету уявити складно, але тим самим у багатьох випадках ми втратили можливість живого спілкування – зручніше і швидше працювати заочно.

- А як працювалося з регіонами? Бо ж команди представляють ледь не всю географію країни.

- В Україні система працювала завдяки авторам на місцях, які передавали дані. Нашою задачею було висвітлювати повністю елітний дивізіон українського футболу, а також нижчі ліги. Інколи ми самі їздили у регіони і переписували інформацію. Поступово, але якось непомітно, інтернет «наступив» і все перейшло у цю площину.  

- Як змінився підхід до футболу з точки зору спортивної аналітичної журналістики? На що більше звертали увагу, скажімо 10 років тому, а що є найголовнішим сьогодні? З чим пов’язані зміни чи то їх відсутність?

- Ще десять років тому більше звертали увагу на людей і суб’єктивне сприйняття гри. Це була класична школа таких журналістів як Лев Філатов, авторів, які вели рубрику «Вместе у телевизора» і так далі. Тоді середньостатистичний вболівальник не міг тебе перевірити і спіймати на неточності, тому що він взагалі не мав жодної інформації. З появою інтернету і масового показу зарубіжного футболу, єврокубків та збірних, фанат цю можливість отримав.

На початку ж 10-х років ХХІ століття розпочалася бурна ера футбольної статистики, коли гру навчилися оцифровувати. Сьогодні без ніяких проблем з будь-якого матчу, навіть достатньо посереднього рівня, можна отримати такий обсяг статистичної інформації, що сидітимеш і розбиратимешся достатньо довго. Тобто те, що раніше робила спеціально комплексна група вчених київського Динамо, зараз може продукувати достатньо середня програма, яку можна поставити ледь не на будь-який ноутбук чи комп’ютер.

Колись, використовуючи передову методику Динамо, в українських клубах вищого дивізіону вводили обов’язковість таких груп вчених. Зараз – це смішно, адже на порталах InStat чи Squawka можна знайти все що завгодно.

- Як знайти підходящого експерта для коментування тієї чи іншої ситуації? Наскільки важлива роль таких людей у матеріалі?

- Узагалі, важливо, слухаючи людину, відчувати довіру до того, про що вона говорить. Тоді ти розумієш, що такий експерт знає про що говорить і не буде брати інформацію зі стелі. Така людина чесно може зізнатися, що не в курсі якоїсь ситуації, не боїться визнавати власні помилки. У нас, на щастя, є такі.

- Чи не підривають «одіозні» експерти довіру до усього матеріалу? Який узагалі рівень українських експертів?

- Узагалі, я не дуже люблю слухати експертів. Можу зайти на The Guardian, там почитати аналітику. Справа у довірі: якщо мене десь людина підвела – навряд чи я повернуся до заочного діалогу з нею. Крім того, в силу своєї роботи, мені доводиться читати набагато більше навіть за уболівальника, який палко закоханий в гру. Тому я менше уваги звертаю як на українських, так і російських експертів. Узагалі, я люблю читати англійською. У такому разі не має ризику, що ти випадково відтвориш чиїсь думки, бо ж перекладаючи текст, ти все одно інтерпретуєш його по-своєму.

- Утім, певно, є матеріали колег, які Ви читаєте і російською чи українською…

- У росіян є сильний ресурс – Sports.ru, представлений в Україні Tribuna.com. Недаремно, що він позиціонує себе аналітичним, бо ж сайт справляє достатньо сильне враження.

- З яким з професійних футбольних статистичних порталів працюєте Ви? Чим відрізняються Castrol Index, ProZone, InStat та інші футбольні бази? У кого яка фішка?

- Я не настільки обізнаний в різниці кожного зі статистичних ресурсів. Можу сказати, що зазвичай я цілком задоволений статистикою, яку подає UEFA.com. Ми її розпочали давати із самого початку, як тільки вона з’явилася: удари по воротах, удари в площину, час володіння м’ячем, кутові, офсайди, кількість порушень. Зараз ще наводять кількість точних передач і відсоток браку. У принципі, цього більш ніж досить для характеристики гри. Крім того, якщо дуже треба, то можна знайти дані і кожного гравця. Тим не менш, не думаю, що абсолютній більшості наших читачів потрібна настільки серйозна деталізація чи навіть професіоналізація в подачі футбольного матеріалу. Урешті-решт, прості люди залишаються вболівальниками.

Скажу, що журналісти «Футболу» активно користуються Squawka, де можна знайти статистику, WhoScored, котрий спеціалізується на оцінках гравцям. Раніше ми дивилися за оцінками, які виставляють виконавцям іноземні ЗМІ, але згодом пішли від цього, бо ж такі рейтинги занадто суб’єктивні.

Стосовно InStat. Так, в особливо кричущих випадках я люблю туди заглядати. З Castrol Index ми також неодноразово співпрацювали.

- Цифри в футболі – невідворотність?

- Усе йде до того, що буде оцифрований весь футбольний процес. Ми дійдемо не тільки до співвідношень загострюючих передач і звичайних пасів, бо ж взагалі їх кількість – абсолютно вбивча характеристика, бо ж кому вони потрібні, коли більша частина передач надходила від одного центрбека до іншого. Крім того, футболіст, який намагається загострювати гру буде мати більший брак, бо ж ризикує частіше. Поки що статистика не настільки роботизована, щоб робити висновки за нас. Боюся, що через деякий час машина навчиться і цьому і ми станемо не потрібні.

Більше того, усі ці цифри не потрібно демонструвати читачу, але машина може зробити вердикт з матчу, основуючись на статистиці: кращий/гірший гравець, чи заслужено перемогли перші, де другі провалилися і таке інше.

- Як навчитися працювати з отриманими цифрами? Чи можливо зробити розбір поєдинку, не дивлячись його? Чи є якесь умовне співвідношення отриманих цифр до того, що побачив на власні очі? Кому вірити більше?

- Створити враження, що я був на матчі – легко. Для цього навіть не потрібно дивитися нарізку поєдинку, є чіткі огляди, читаючи які можна зробити висновки. Тим не менш, це недобре і я на такий злочин йти не хочу. Таке допускається в надзвичайно рідких випадках, дійсно форс-мажорних.

Окрім того, сприйняття футболу на трибунах і на відео – різні речі. Специфічних речей і тонкощів може бути непомітно, коли ти на стадіоні. У той же час, ти можеш побачити щось, що не ввійде в трансляцію. Ідеальна ситуація, коли ти подивився футбол наживо, передивився запис, і ще й окремо прокрутив деякі спірні моменти ще раз. Проте якщо так робити з кожним більш-менш важливим поєдинком, то втрачається оперативність.

- Чи готовий рядовий український уболівальник читати повний розбір поєдинку, з розшифровками ТТД і розлогими поясненнями? Як пояснити і донести інформацію так, щоб глядачі/слухачі/читачі з легкістю розібралися, у чому ключ до перемоги та що стало запорукою успіху?

- Категорично, ні. Компетентний автор здатен розповісти так, що у вболівальника не виникне бажання переглядати усі цифри з матчу. Таке можливо лише по центральним і дуже резонансним зустрічам, типу Динамо – Шахтар, де подібний розбір може бути корисним. У той же час ми ще не прийшли до того, коли читач буде сам усе переварювати самостійно. Поки що потрібні інтерпретатори, котрими поки що являються журналісти.

Наприклад, Женя Гресь дуже щільно займається статистикою. Я до такої міри з цифрами ніколи не працював, більше довіряючи інтуїтивному сприйняттю гри.

Статистика, на жаль, прибирає емоції, а футбол – дуже серйозно зав’язаний на них. Те, що відбувається з грою номер один в нашій країні – з неї зникають емоції: порожні трибуни, велика кількість нікому не потрібних матчів, тому й УПЛ зараз і виглядає настільки вбого.

- Наскільки великий вплив впізнаваності/репутації журналіста/коментатора/ведучого у донесенні аналітики?

- Про що тут говорити – це страшна річ. Якщо ти маєш авторитет, то з великою долею ймовірності, можеш нести будь-яку нісенітницю і 90% людей будеш нормально сприйнятий. Тільки 10% скаже, що цей експерт сьогодні «не в формі». Це запитання до добросовісності того, хто цей авторитет здобув і користується ним.

Мене дуже дивують телевізійні експерти, які не знають елементарних правил гри. Для мене подібне – дикість. Я розумію, що усе знати неможливо, але ж потрібно постійно вчитися. Не можна залишатися на рівні 70-80-х років минулого століття у сприйнятті і трактуванні футбольних правил.

- Чи обов’язково експерти мають бути екс-футболістами?

- Як я можу про це говорити, коли і сам не людина з футболу? Я грав на студентському рівні, але це аж ніяк не професійний. Тим не менш, вважаю, що в мене достатньо пристойна репутація в футбольних колах. Мені 47, але я не соромлюся вчитися і дізнаватися нове і від футбольних людей, в тому числі. Відчуваю, що дійсно не вистачає специфічних знань, в той же час я навчився компенсувати такі пробоїни загальною ерудицією і обсягом інформації, які мені судилося освоїти за весь час роботи.

- Яка найголовніша проблема спортивної аналітичної журналістики в Україні була у 2007-му і яка зараз?

- Так чи інакше, у нас майже уся спортивна журналістика зводиться до футбольної, бо ж футбол займає десь 80% нашого спортивного простору. Що відбувається? Падає рівень загальної ерудиції, з страшною силою. У людини виникає ілюзія: якщо вона може розбиратися з цифрами, вміє читати огляди матчів, то спокійно може про футбол писати і сама. У мене за плечима достатньо серйозна школа нефутбольної журналістики, нефутбольного написання текстів. Уважаю, що це мені допомогло в подальшій роботі. Думаю, що достатньо багатий лексичний запас може в тексті бути неочевидним, але так чи інакше, приваблює до себе читача.

Це моє суб’єктивне, адже багато хто не розуміє подібного і говорить, що потрібно писати простіше. У той же час, існує й інша думка про те, що нам непотрібне просте відтворення, типу: пройшов-прострелив-пробив. Потрібно шукати і розповідати про щось таке, чого немає в інших. Уся журналістика такого роду – боротьба за створення по-справжньому ексклюзивного продукту. Це може бути і якась риса, яку не помітили конкуренти, проте й основну, мінімальну інформацію я надати повинен. Такими фішками можуть бути й цікаві заголовки, й нестандартний підхід до розбору матчу, вдала цитата з класичної літератури, або щось чисто футбольне – ексклюзивний коментар чи щось інше.

- Які головні складові має містити аналітичний текст на спортивну тематику?

- По-перше, фактаж. Він має бути бездоганним, адже якщо ти відштовхуєшся від неточних даних, то вводиш в оману свою аудиторію. Фактаж має бути ґрунтовним: подивитися відео на якомусь ресурсі буде замало.

По-друге, потрібна актуальна тема. Аналітика не повинна з’являтися «з перепою». Умовно кажучи: скільки хет-триків у історії зробили футболісти під 13 номером. Я вважаю таку тему нісенітницею. Це не аналітика, а притягнута за вуха маячня.

Якщо ж знайти дійсно актуальну проблему, під неї підігнати хороший фактаж і прикрасити все це гарним оформленням, це може спрацювати.

В цілому, у світі залишається вкрай мало чогось оригінального. Потрібно розуміти, що все вже винайдено, написано і пораховано до нас. Нам залишається якісно з цим попрацювати.

Це тенденція не тільки спортивної журналістики, а й професії загалом, яка потроху вмирає. Вона перетворюється на компіляцію.

Майже зник жанр журналістського розслідування. Зараз це так: хтось зливає тобі інформацію, документи, і ти попрацював з ними і щось видав. Це не розслідування, а цілеспрямований злив.

- На Вашу думку, яке місце української спортивної аналітичної журналістики в журналістиці країні в цілому?

- Хоч якась віддушина. Наше життя зараз взагалі далеке від чогось позитивного. Хочеться, щоб при цьому ще й спорт не помер. Безумовно, спорт – не являється чимось життєвонеобхідним, навіть більше, у ньому зацікавлені, коли є вільний час і фінансова можливість, проте хочеться, щоб у людей зберігався настрій цікавитися цією темою.

Потрібно намагатися хоч якось розповідати про те, що футбол живий. Щоб повернути глядачів на стадіоні в Україні, потрібно заборонити трансляції іноземних чемпіонатів. Утім, заблокувати зараз нічого неможливо.

Інформація вже не настільки актуальна, бо ресурсів – вкрай багато. Узагалі, найперша повинність журналіста не перед народом, а перед хазяїном.