І, як завжди, у тих мішках гречаної вовни і словесної полови читачеві, слухачеві й глядачеві доводиться самотужки шукати зерна істини та здорового глузду.

От, скажімо, 3 липня завітав до нас очільник Європейського футбольного союзу, поспілкувався з президентом, прем’єркою і їхнім оточенням, кинув на прощання кілька підбадьорливих фраз, на кшталт, «ми у вас віримо, не сумніваємося у ваших силах, але треба трішки прискоритись, докласти більше зусиль». Загалом, сказав те, що й мусив сказати. Те, що говорив і його попередник швед Йохансон під час перших візитів до господарів Євро-2004 та Євро-2008 – португальців, австрійців і швейцарців. Одним словом – нічого екстраординарного. Звичайний плановий, робочий візит.

Проте у нас навколо приїзду француза завирувала справжня інформаційна буря. Опозиція розпікала владу за бездіяльність. Захлинаючись, розказувала через ЗМІ, наскільки ганебно країна готується до турніру і пророкувала крах всьому. Влада, навпаки, торочила про серйозний прогрес, виправлення помилок попередників та вихід на достатні темпи. Реальну ж картину, традиційно, варто шукати посередині.

Наведу наступний приклад. Напередодні київських гостин Платіні наш екс-міністр спорту Віктор Корж добряче вишпетив нинішній уряд за провал підготовки до Євро, назвавши однією з головних причин те, що кабміном досі не поданий законопроект Про Державну цільову програму з підготовки до Євро-2012. У відповідь Юлія Тимошенко відрапортувала: уряд хоч зараз готовий передати цей законопроект до Верховної Ради.

А тим часом обізнані люди – скажімо, експерти ФФУ та УЄФА – тихенько знизували плечима і час од часу крутили пальцями біля скронь. Бо вони знають: 12 травня 2008 року фахівці національної федерації подали відповідні матеріали до штаб-квартири УЄФА; потім ці матеріали лягли в основу проекту Генерального плану з інфраструктури, який був затверджений кабміном 18 червня; далі цей проект був презентований на нещодавньому засіданні Стратегічної ради УЄФА 27 червня; після цього план мають уніфікувати з польськими колегами та скорегувати у відповідності до зауважень і рекомендацій УЄФА, які надійшли 5 липня; потім на засіданні Виконкому УЄФА у вересні буде поданий його фінальний варіант; і тільки після ухвалення Генерального плану виконкомівцями він ляже в основу законопроекту Про Державну цільову програму. До того часу – жоден законопроект не матиме сенсу, адже перелік об’єктів Євро-2012 остаточно буде сформований лише у вересні.

Спитаєте: до чого я все це так довго і нудно розповідав? Для того, аби пояснити, що усі ці істерики, ґвалт й інформаційна метушня навколо проекту-2012 вигідна перш за все самим політикам. Можете сприйняти за банальність, але давно відомо, що Євро-2012 для них далеко не футбольний захід, і навіть не загальнонаціональний проект розвитку спортивної, транспортної, туристичної та іншої інфраструктури, як то було б інших країнах. У першу чергу – це корисний інструмент політичних ігрищ, які в свою чергу служать засобами лобіювання тих чи інших бізнес-інтересів.

От, наприклад, президент і прем’єрка нещодавно заявили, що до 2012 року урядом буде надано 5 млрд. доларів державних гарантій на будівництво і реконструкцію доріг. Будьте певні, невдовзі знайдеться купа політиків і ручних політологів, котрі запевнятимуть, що ці кошти витрачаються не раціонально. І стільки ж – які втовкмачуватимуть публіці зовсім протилежне. Між ними єдина різниця – вони представляють різні інтереси. Перші – тих, хто хоче освоїти ці кошти, а другі – тих, хто їх уже освоює. Для нас же, майбутніх вболівальників і волонтерів Євро-2012 чи звичайних автолюбителів, абсолютно не принципово, ким саме будуватимуться ті дороги. Головне, щоб будувалися, а платити, зрештою, за ці роботи державі все одно доведеться.

Побідних прикладів можна навести безліч. І навколо них безперестанно розгоряються інформаційні баталії, у вир котрих втягуються не надто кмітливі або занадто довірливі обивателі. Варто котромусь із політичних чи бізнесових спікерів прикріпити до своєї сентенції фразу типу «інакше проведення в Україні Євро-2012 опиниться під загрозою», як градус громадської уваги і публічного обговорення цієї новини сягає точки кипіння. А в результаті з кожним днем в Україні все більше і більше громадян, котрі чекають остаточного відкоша з боку УЄФА. Для них інтрига зводиться до того, коли саме у нас заберуть чемпіонат Європи.

Зрозуміло, що поширення таких настроїв у суспільстві аж ніяк не сприяє підготовці країни до Євро-2012. Як влучно зазначив Мішель Платіні на одній із прес-конференцій, «в Україні набагато більше песимістичних розмов щодо Євро-2012, ніж в УЄФА». Тож, панове, киньмо панікувати! Не все так погано у нашому домі. Будуються стадіони – це раз. Принаймні, три арени стовідсотково будуть готові до 2010 року – у Дніпропетровську, Донецьку, Харкові, до 2011 – в Одесі. Питання по столичному «Олімпійському» і львівському стадіону активно вирішуються. На НСК вже почалися роботи, злощасний ТРЦ «Троїцький» кілька днів як руйнують (щоправда роботи після відбуття Платіні знову припинилися – невже наша пісня гарна, починаємо знову?). Почалась реконструкція в аеропортах та вокзалах – це два, визначені суми на підготовку доріг та залізниць – це три. І головне – напрацьована величезна документальна база. Хоч як би осоружно не виглядала будь-яка бюрократична тяганина в очах пересічного українця, цей фактор надзвичайно важливий для успішного проведення континентальної першості.

Звісно, такими досягненнями УЄФА поки не вразити. На сьогодні ледь не всі напрямки підготовки в Україні, на думку експертів, перебувають у зоні ризику. За 14-місячний період Україна могла б просунутись на шляху до мети набагато далі, ніж вона це зробила. Про об’єктивні та суб’єктивні фактори, що заважали процесу, говорено-переговорено. Повторюватись не буду, зауважу ключове – наша країна все ще має достатньо часу, щоб успішно реалізувати мегапроект-2012.

Одначе для цього уже мусить починатись планова, багатовекторна, конкретна робота. Зволікати – справжній злочин. Кожна зі сторін, задіяних в підготовці до Євро-2012 (за винятком федерації футболу, яка і до цього робила все залежне і незалежне від себе, аби зрушити справу з мертвої точки), повинна кардинально переглянути своє ставлення до справи. І нарешті звести виконання наданих у квітні 2007 року гарантій до системи, що не збоїть як тільки у вітчизняній політичній мережі починаються перепади напруги.

Скажімо, Кабінету міністрів давно вже пора подати на розгляд парламенту пакет законопроектів, спрямованих на покращення інвестиційного клімату в країні. Зокрема – стосовно оподаткування, концесії, державно-приватного партнерства, власності на землю, будівництва. Верховній раді у свою чергу слід хоча б на короткий час кинути чвари та прийняти ці закони, конче необхідні для успішної підготовки до Євро-2012. Особливо ті, що забезпечать створення так званого «єдиного інвестиційного вікна».

До сих пір гостро стоять деякі майнові питання. Наприклад, Міністерство оборони досі не передало ділянку в селі Гореничі, де будується Центр олімпійської підготовки з ігрових видів спорту (саме тут збірна України має готуватись до Євро-2012). Не перейшла у комунальну власність і підпорядкована міноборони ділянка у місті Дніпропетровську, де має бути збудований паркінг біля стадіону.

Надзвичайно серйозні виклики постають перед державою у сфері підготовки інфраструктури розміщення (готелі, бази, кемпінги) та транспорту (аеропорти, вокзали, залізниці, дороги, буферні зони). Аналіз Державної цільової програми Євро-2012 показує, що там апріорі закладені недостатні заходи для гідної підготовки до турніру. Наприклад, не розроблена державна система управління розвитку інфраструктури розміщення, відсутня база існуючих та запланованих до будівництва об’єктів, не встановлена остаточна схема вирішення питань власності у аеропортах, не передбачено оновлення рухомого складу міжміських і міських автобусів, створення систем управління рухом в приймаючих містах (крім Києва), створення буферних зон на в’їздах до міст, відсутня програма розвитку придорожньої сервісної інфраструктури тощо.

Для вирішення цих проблемних питань у першу чергу необхідно створити чітку вертикаль управління підготовкою кожного з вищенаведених аспектів, призначити осіб, які персонально відповідають за це, наділивши їх широкими (аж до надзвичайних) повноваженнями. І все це треба було зробити навіть не вчора, а позавчора. Хоча, як говорилось вище, у наших силах надолужити втрачене. Найліпше – встигнути до засідання Виконкому УЄФА, що пройде 25 вересня у Бордо. Ця дата – планова, і після неї намічена низка наступних заходів, одначе всі вони стануть не актуальними, якщо ми до того часу не продемонструємо УЄФА: реалізація проектів Євро-2012 в Україні проходить не на папері, а на конкретних будмайданчиках.