Оці всі задушевні зустрічі з президентом ФФУ – це з розряду якогось квесту. Тепер я вже знаю, як він виглядає і як його проходити зсередини. Почну з того, що запрошення на зустріч, яка відбудеться о 18:00, прийшло о 14:00. Тобто за 4 години в журналіста мають докорінно змінитися плани на другу половину дня. Бо головній людині українського футболу захотілося щось донести журналістам. Та й тим, кого запрошують персонально.

Сам факт запрошення вразив. Мене ніколи не запрошували на подібні зустрічі. І я чітко розумів, чому. Аж раптом щось змінилося? Що саме?

А може, причиною було моє інтерв»ю з паном Павелком чотириденної давнини, де гострих запитань йому, повірте, не бракувало?

А може, причиною було моє інтерв»ю, того ж дня, з паном Костюченком, де я (підозрюю, перший в Україні від вересня 2017 року) запитав у нього в лоб про його фальшивий диплом. Після чого 1-й віце-президент ФФУ тікав від мене по всьому полю стадіону імені Банникова, зі словами: «Інформація про диплом наразі обробляється».

А може, причиною був мій візит на завод з виробництва штучних полів, де ФФУ пафосно організувала день відкритих дверей. І де я, у компанії журналіста програми антикорупційних розслідувань НАШІ ГРОШІ (який збіг, чого б це чесним та прозорим заводом зацікавилися антикорупційні журналісти?) катували далеко не солодкими питаннями керівника ФФУ ПРОДАКШН – Андрія Бондаренка.

Хай там як. Але мені було не зрозуміло ані вчора, ані навіть сьогодні, для чого мене запросили на зустріч з Андрієм Павелком?

Від себе маю одне просте пояснення. Особисто я критикую завжди чітко, з фактами і по ділу. Жодних пересмикувань та свідомих перебріхувань. Бо знаю одне, будь готовим завжди відповідати за свої слова та дії в очі. І коли іде протистояння, я ніколи не боюся прийти і тримати удар. Відтак ось перша відповідь, чому я опинився там. Бо цілком міг дістати зворотній випад, мовляв, ми ж його запрошували, а він злякався та в кущі.

Від зустрічі чекав чогось більшого та більш оригінального. А все виявилося доволі... прогнозовано. Після перших двох, трьох речень Андрія Павелка стало зрозуміло: він повністю переказує власне інтерв»ю, яке дав днем раніше. В одному зімпровізував президент ФФУ, це фразою: «Не знаю, що об'єднувало Суркіса і Януковича в той час. Можливо, любов до унітазів. Один любив золоті унітази, інший починав свою бізнес-кар'єру з сантехніки».

Після цього, власне, зустріч сміливо можна було завершувати. Але Андрію Васильовичу цього дня, вочевидь, хотілося не просто тріумфувати. Йому хотілося домінувати, принижувати, шмагати канчуками усіх непокірних. Тому моя ремарка аж ніяк не вписувалася у тріумфальну програму вечора. Павелко, мабуть, увісімнадцяте повторив цього вечора тезу про те, що Суркіс та Блохін у середині 2000-х їздили агітувати за політичні партії та за Януковича. Скромно промовчавши про свого кума – Андрія Шевченка, який тоді був заляпаний у політичному зашкварі по самі помідори. Я повторюсь і освіжу всім вам пам»ять. Андрій Шевченко в компанії Олега Блохіна фігурували у відеороликах, які розвозили агітатори Януковичів на підконтрольні їм канали в листопаді 2004 року.

Коли я встав і вирішив освіжити пам»ять президенту ФФУ, то далі знову все виявилося прогнозовано. Павелко мене перебив, потім сказав, що я маніпулюю, а звелося все до того, що коли Блохін їздив, то це була агітація. А от коли кум-Шевченко агітував, то це його, цитую: «Суркіс примусив».

Далі Андрій Васильович застосував свою чергову та традиційну фішку, відповідати запитанням на запитання. Але і до такого я був готовий, запропонувавши йому помінятися зі мною місцями і уточнивши, коли я буду давати прес-конференцію, тоді він буде спокійно ставити мені будь-які запитання. Ніщо не могло затьмарити бенефіс Павелка, відтак він мене мало не силоміць поставив на своє місце, сів на місце журналістів і поставив запитання. Вгадайте з трьох разів, про що було запитання. Правильно: «Чи Суркіси займалися корупцією у футболі часів президентства Григорія Суркіса у ФФУ?»

Суркіса чи суркісів, цього вечора і справді було аж занадто багато. Суркіси на вустах Павелка цього дня уособлювали вселенське зло українського футболу. Хітом вечора стали м»ячі з прізвищем «Янукович», які за словами Павелка саме підконтрольна Суркісам ФФУ розвозила регіонами як агітаційний матеріал для виборців.

Із зустрічі вкотре стало зрозуміло одне: Павелко пішов кривавою війною на братів Суркісів. Пішов не просто, а настільки сміливо, що, схоже, впевнений у цілковитій та повній перемозі. І не просто пішов воювати, а на мою думку, заручився чиєюсь дуже потужною підтримкою. Можливо, ця підтримка з Адміністрації Президента, хтозна? Як-не-як, статус голови бюджетного комітету дозволяє Андрію Васильовичу відчиняти більше дверей, аніж прості українські смертні. Час покаже, і щось мені підказує – чекати нам не довго.

Ну, і, звісно, традиційна в таких випадках неформальна частина спілкування. Скажу одразу, а вам просто доведеться мені повірити на слово. Особисто у мене не стояло завдання втертися в довіру чи випитати щось ексклюзивне у президента ФФУ. Та й не могло там (в присутності 10-12 колег навколо) бути чогось інтимного. Просто маю своє давнє та залізне правило: ніколи не здаю джерела та не підставляю людей через їхнє необачно кинуте мені слово чи інформацію. Фільми про протистояння із благородними суперниками мені далеко не чужі. Одне лиш уточню, Павелко весь вечір погрожував розкрити щось грандіозне та покарати велетенську корупцію в футболі. Але…. Знову таки увісімнадцяте, просить нас трохи потерпіти. Та ми і так терпимо вже три роки, чого вже там перейматися.

Ось тут якраз я можу і відповісти вам всім. Потерпіть і ви теж зовсім небагато. І дістанете також від мене відповідь, чому я приходив на цю зустріч.

І повірте, своє слово я таки стримаю.