Та перед початком нашої розмови Мілетій Володимирович здивував. Попросив: «Дай-но, погляну на запитання». Такого не практикую, але таки пішов назустріч. Президент ознайомився із запропонованим журналістом предметом діалогу і сказав: «Інтерв’ю вийде «жорстким»…»

БУЛИ ГРОШІ, ТО Й СПІВПРАЦЯ З «ПЕРШИМ НАЦІОНАЛЬНИМ» ВДАВАЛАСЯ

– Мілетію Володимировичу, чи багато разів упродовж сезону ви бували на стадіонах? – Складно ось так відразу порахувати, але разів зо тридцять – це точно. Куди їжджу? За період діяльності на посаді президента ПФЛ побував у всіх куточках країни, а цього сезону відвідував матчі першої, другої ліг і навіть аматорського чемпіонату України. Я – не кабінетний чиновник. І навіть попри те, що на нашому офіційному інтернет-сайті наживо ведуться трансляції матчів, їх мені все одно не вистачає, аби відчути футбол.

– На мій погляд, про рівень турніру варто судити не лише за гучними іменами на полі, а й за кількістю вболівальників на трибунах. У цьому в ПФЛ є певні недопрацювання… – Це – комплексна проблема, яка свідчить про ставлення вболівальників до футболу взагалі. І збільшення відвідуваності повинно бути пріоритетом для всіх. Як це зробити? Треба себе «влити» в маси, запропонувати найперше продукт, на який не шкода буде витратити радше не умовних 20-30 гривень за квиток, а дві години вільного часу.

– А взагалі-то, це проблема лише клубів чи й організаторів змагань? – Обопільна: бо як клуб може просувати свій бренд на ринку, якщо будуть суттєві упущення вже з нашого боку? Скажімо, ПФЛ започаткувала інтернет-трансляції, разом з прем’єр-лігою щомісячно видаємо глянцевий журнал «Профі футбол», ще на початку минулого сезону стартував унікальний для першої ліги проект – прямі трансляції поєдинків на «Першому національному». Ці всі кроки спрямовані саме задля популяризації ліг.

– Здається, таких прямих трансляцій було три чи чотири. Якось замало… – Трохи поправлю вас – відбулося сім прямих трансляцій першої ліги. Це небагато. Камінь спотикання – їхнє фінансування. Бо наразі ПФЛ не може дозволити собі заплатити за ефірний час. Тому всі видатки лягають на плечі клубів.

– І яка ціна питання? – Від 15 до 30 тисяч гривень за показ одного матчу. Це залежить від кількості камер, що працюють на онлайн. У цьому проекті спробували свої сили усього шість колективів. Їхніх потуг явно замало, аби транслювати першу лігу на постійній основі. Тому згодом ми переорієнтувалися і працювали з телетижневиком «Першого» – «Футбольним кодом».

– А чому саме працювали, а не працюєте? – Поки у нас були гроші, щоб оплачувати свою присутність «на картинці», то співробітництво вдавалося. Як тільки їх стало не вистачати, ми призупинили співпрацю. Просили їх про рекламу наших спонсорів, але домовленості з «Першим» не знайшли. Наразі розпочинаємо нові перемовини не тільки з «Першим національним», а й з іншими каналами. Сподіваємося на хорошу перспективу.

– То це, перепрошую, не співпраця, а якесь напіврабство… – …Шкодую, що «Футбольний код» більше без ПФЛ.

– До слова, де можна придбати ваш журнал і скільки він коштує? – Найперше ми розподіляємо тритисячний наклад по клубах, а вже ті безплатно роздають видання. У газетних кіосках – правда, далеко не в усіх –  його ціна 20 гривень.

– Явно недешево. А інтернет-трансляції на офіційному сайті виправдовують свою появу? Бо з власного досвіду знаю, що клуб, якщо захоче, то спокійно може й не провести такої… – Ну як це не провести? Тож будеш оштрафований. А стосовно їхньої доцільності, то вона на поверхні: пам’ятаю, в один з ігрових днів на сайті зафіксували 12 тисяч відвідувачів! Цифра дуже пристойна.

– Мілетію Володимировичу, повернімося таки до теми вболівальників на трибунах. Футбол, зокрема, без «ультрас» – не футбол. Чи знаходите спільну мову із фан-рухами? – Розвиток співпраці з фан-клубом і взагалі фан-рухом – один з напрямів моєї програми діяльності на посаді президента. Упевнений, їхня підтримка, мабуть, одна з прикрас кожного матчу. А нещодавно ми зробили перший серйозний крок: провели семінар із фан-клубами першої та другої ліг. На нього зібралися 22 представники.

– Яким був його формат? – Ми вивчили невдалий досвід Федерації футболу України, яка вже пробувала робити щось подібне, але замість фанів на зібрання з’явилися офіцери безпеки команд. А хто на ньому й був з реальних сподвижників фанатських секторів, то залишилися незадоволеними, мовляв, вручили регламент, а про реальний стан справ так і не поговорили. Тож ПФЛ провела семінар із фанами, як кажуть, у форматі «без краваток».

– Про які проблеми довелось почути? – Головні тези: недостатня співпраця клубів із власними фан-рухами та дії правоохоронних органів. Якщо деякі клуби можуть собі дозволити й узагалі не звертати увагу на фанатів, то правоохоронці подеколи й перегинають палицю.

– Перегинають палицю, мабуть, об плечі фанів… – І таке доводиться бачити. Зрозуміло, що серед «ультрас» є неадеквати, але ж не всі!

– А пан Бальчос бував бодай раз на фан-секторі? – (Усміхається) Одного разу довелося. Це був матч «Севастополь» – «Кримтеплиця». Відчуття? Просто фантастичні!

– «Заряджали» кричалки? – (Сміється) Ні-ні! Із севастопольськими хлопцями обговорював їхню культуру вболівання та фанатські негаразди.

– Скажіть відверто, чи є у вашій організації бодай одна команда, яка зможе зібрати аншлаг уже так званих «кузьмичів» на стадіоні? – (Тривала пауза) «Буковина», «Кримтеплиця», «Олександрія», «Закарпаття»…

– «Закарпаття» – точно навряд чи, як і «Кримтеплиця»… – Чому? Я так не вважаю. Загалом – не менше десяти команд.

– О, якщо воно так, як кажете, то за цим показником сміло можете конкурувати з прем’єр-лігою…

ЧОМУ ЧАСТКУ БОРЖНИКІВ ПОВИННІ ВИПЛАЧУВАТИ ІНШІ КЛУБИ!?

– Знаю, що вас пов’язують тісні взаємини із президентом ПФК «Олександрія» паном Лавренком. Складно було прощатися з товаришем, який нині вже в елітному дивізіоні? – Авжеж. Найперше через наші людські взаємини. А далі: Лавренко – це не тільки президент «Олександрії», а ще й моя права рука – віце-президент ПФЛ. Тепер ось доводиться його заміняти. За Миколою Миколайовичем шкодую, звісно, в доброму сенсі: побажав йому, його команді, аби більше ніколи не поверталися в нашу структуру.

– То, певно, ви й уболівали за «Олександрію»? – А як я можу за когось уболівати на своїй посаді?

– Але ж ви – людина, а не робот… – У першій та другій лігах, з мого боку, рівне ставлення до кожного клубу. Так, маю певні симпатії як будь-який громадянин, але до кого – це моє особисте.

– Бодай натякніть: ваші симпатії – на Заході, Сході, Півночі, Півдні, у Центрі чи в Криму? Я нікому не скажу… – (Сміється) Ні-ні! Це надто особисте.

– Добре. Поговорімо про вашу начебто заангажованість. Посеред сезону багато точилося розмов, мовляв, ПФЛ, певною мірою, імпонує одній з команд. Зокрема, згадаймо багатьом незрозуміле перенесення матчу «Чорноморець» – «Геліос». Проти такого розвитку подій жорстко виступив генеральний директор ФК «Закарпаття» Іван Шіц. Скажіть, чи є реальне підґрунтя для продовження дискусії? – Дискусія давно себе вичерпала, до винуватців вжито відповідні санкції.

– Зачекайте, але ж яблуко розбрату – Паст – й справді не був у молодіжній збірній! – Не був. Але не з вини «Чорноморця». А перенесення матчу відбулося за всіма вимогами регламенту.

– Ну бодай зараз ви знайшли спільну мову із Іваном Тіберійовичем, який критикував ПФЛ? – На початку конфлікту довелося мені поспілкуватися із керівництвом «Закарпаття». Тоді їм сказав: не шукайте бліх на стороні, а краще погляньте збоку на свої дії. Склад – чи не найсильніший у лізі, а команда не грала. На мій погляд, слова Шіца були не більше як затуманені невдачами емоції.

– До речі, колегу тоді підтримав президент ФК «Львів» Юрій Кіндзерський. І додав: ПФЛ здирає «третю шкіру» з клубів – наповнення бюджету структурі вистачало для безбідного існування, а зрештою ви ще й «вибили» залишкові суми по внесках… – Читав його інтерв’ю і відверто хотілося запитати у пана Кіндзерського: «А що ти зробив сам?» …Він має повноваження для цього? Достатні, зокрема є членом Центральної Ради ПФЛ. Гроші з нього стягали, бо треба було платити за суддівство. Якби безслідно не зникли три мільйони гривень за президентства у ПФЛ Святослава Сироти, то ми би почувалися тепер впевненіше й, можливо, пішли би назустріч тому ж «Львову», іншим колективам із фінансовими труднощами. Але ситуація складалася іншим чином. І чому це частку Юрія Івановича та інших клубів-боржників повинні додавати інші клуби!? ПФЛ і так зменшила заявковий внесок для усіх загалом майже на 2 мільйона гривень у сезоні-2009/2010. А це – допомога також.

– Тепер вам доводиться економити? – Не те, щоб економимо, радше оптимізували процес. Зокрема скоротили й зарплатну відомість чиновникам з апарату ПФЛ.

– Перепрошую за надто особисте – і собі також «врізали»? – Аякже, як тільки-но зайняв крісло президента.

– Вам бодай на життя вистачає? – (Сміється) Не шикую, але й не бідую.

НІКОЛИ НЕ КРИЧАВ: «СУДДЮ НА МИЛО!»

– Мілетію Володимировичу, у ПФЛ є одна величезна проблема: бідність клубів. Зокрема, в інтерв’ю нашій газеті голкіпер івано-франківського «Прикарпаття» Всеволод Романенко зізнався: обіцяних керівництвом ФК грошей не бачив давно. Вам відомо, що футболістам-професіоналам не виплачують зароблене? – Такі процеси системно відслідковуються, і про всі складнощі знаю одним з перших. Справа в тому, що подеколи власники клубів банально не можуть адекватно оцінити власні фінансові можливості. Так, проходять атестацію, роблять перший обов’язковий внесок, а посеред сезону гроші можуть просто закінчитися. І платити футболістам нічим. Ситуація складна, бо ПФЛ, зрозуміло, не віддаватиме гравцям борги за клуби. Єдина допомога – це розгляд спірних питань на засіданні Дисциплінарного комітету. На мій погляд, в Україні явно назріло створення Палати трудових суперечок при ФФУ, впровадження в життя якої рекомендують ФІФА та УЄФА.

– Чи багато таких справ було впродовж сезону? – Понад десять. До речі, зверталися не тільки футболісти, а й тренери.

– Назви команд-боржників повідаєте? – Цього не скажу: організація внутрішнього процесу не дозволяє.

– Ви згадували про свою «не кабінетську» долю, то, до слова, коли перебуваєте у регіонах, певно, обговорюєте навколофутбольні процеси із найвищими владними чинами… – Ну звісно: громадська організація обов’язково повинна співпрацювати з органами місцевого управління. Особисто я знайомий ледь не з усіма губернаторами областей. І скажу так: там, де голова ОДА приділяє увагу спорту, футбол не пропаде, а якщо він його не любить, то бувають й критичні моменти. Приміром, збирався якось на матч тернопільської «Нива» й рівненського «Вереса» у компанії Михайла Цимбалюка, який того часу очолював Тернопільську облдержадміністрацію. Він телефонує своєму приятелю – губернатору Рівненщини і запрошує його в Тернопіль на футбол. У відповідь чує: «А що, в мене така команда є?» …І це після того, як я побував у тому краї і досить довго дискутував з футбольного приводу ледь не зі всіма чинами! А виявилося, що губернатор все одно не зрозумів, що таке футбольна команда і чим вона живе. Зрештою, «Верес» зник з футбольної мапи країни.

– То якої допомоги варто чекати клубам від владних очільників? – Про фінансову поміч з обласного бюджету й мови бути не може. І я зрозумів головний аспект: не цього треба просити, а найперше – сприяння. Комусь з орендою муніципального стадіону, комусь з допомогою іншого калібру. Той же очільник Сумщини Юрій Чмирь якщо захотів допомогти «Сумам», то й зробив це. І за підсумками сезону команда була однією ногою у першій лізі.

– Гроші, гроші, ось що, на жаль, передусім цікавить людей у нашому суспільстві. Мабуть, недарма ж на понеділковому зібранні Центральної Ради ПФЛ і ви публічно оголосили бюджет структури. То як, 11 мільйонів – це багато чи мало? – Це – мінімум, якщо врахувати, що 8 з них ми перераховуємо за арбітраж. Могли віддавати на ці потреби й більше, зокрема Федерація футболу України порушила питання зібрати ще по 205 тисяч з кожного клубу на медичні обстеження суддів. Але ця ініціатива поки у стадії допрацювання. Аж надтим буде навантаження на клубні бюджети.

– Зрозуміло. Пане президенте, далі – саме про арбітраж. Біч нашої системи, м’яко кажучи, подеколи заангажоване суддівство. У вас тривалий досвід у футболі, то скажіть – сидячи на стадіоні, помічаєте, коли арбітр «заганяє» команду? – (Пауза) Декілька разів таке траплялося.

– І як реагували? – Брав відеозапис гри і спрямовував у відповідні органи. Зокрема вже зараз, коли куратором вітчизняного суддівського корпусу став П’єрлуїджі Колліна, реакція на такі випадки стала миттєвою. І це не може позитивно не впливати на ситуацію. Огріхів поменшало, це факт.

– На початку нашої розмови ви сказали, що тільки за сезон, що минув, наживо бачили матчів зо тридцять. Бодай на одному з них Мілетій Бальчос кричав у типовій українській манері: «Суддю на мило!»? – (Усміхається) Я? Ні, такого не було. Знаєш, свого часу 11 років пропрацював тренером бердичівської «Зірки» і навіть якщо нас «заганяли» судді, ніколи їм не дорікав. Тиснув руки і йшов без слів. Пам’ятаю випадок, коли один з таких рефері, прізвища не називатиму, згодом підійшов до мене та вибачився.

– Не повірю, якщо відповісте, що не володієте інформацією про підкуп арбітрів… – (Тривала пауза) Питання на мою адресу явно некоректне… Я із задоволенням передам таку справу, якщо вона буде, у відповідні органи, але потрібні докази. В письмовому вигляді на кшталт: той і той дали тому й тому, підпис, свідки, головне – факти, які можна перевірити… А поки можна багато про що говорити. А балачки й далі залишаться балачками.

ЯКЩО КЛУБ ХОЧЕ РОЗВИВАТИСЯ, ОБОВ’ЯЗКОВО МАЄ НАБУВАТИ ПРОФІ-СТАТУСУ

– У понеділок до своїх лав ПФЛ прийняла нових членів. Так зрозумів, що вже з нового сезону в другій лізі виступатимуть «Реал-Фарм», «Макіїввугілля», «Славутич», «УкраАгроКом»? – Так, вони вже виконали всі умови атестації і чекають старту в другій лізі. Іще кілька претендентів на професіональний статус під питанням. Щоправда, у них залишився час для усунення своїх огріхів.

– За яким критерієм оцінюється рівень їхньої підготовки? – Головне – виконати дві складові: відповідність установленим вимогам спортивної інфраструктури, зокрема, стадіону. По-друге – наявність гарантованого фінансування. Якщо це виконано, то ласкаво просимо!

– А чи ставляться перед власниками клубів якість фінансові зобов’язання, аби колектив не виявився «мильною бульбашкою» за якийсь рік-два? – Від фінансового краху не застрахований ніхто і прослідкувати усі внутрішньоклубні процеси насправді дуже складно. Однак ці аспекти обов’язково обговорюються із власниками. Та зараз узагалі цікава ситуація: якщо раніше закон про професіональні клуби був на п’яти сторінках, то у теперішній редакції у ньому всього абзац. Лаконічно: профі-клуб обов’язково має бути ліквідним. І якщо надто формально сприйняти закон, то у нас можезникнути добра половина прем’єр-лігівських колективів, і майже всі у першій та другій лігах.

– До речі, на цьому ж засіданні обговорювалося питання розширення першої ліги до двадцяти команд. Вісім голосів – «за», інші не підтримали ініціативу колег. А яка позиція президента об’єднання? – Проти.

– Чому так? – А який тоді рівень матимемо? Нам слід звертати увагу на те, як би втримати на плаву спочатку 18 теперішніх учасників першої ліги, а не штучно її «роздувати». Дивізіон все одно матиме нове обличчя – віднині це не першість України, а чемпіонат, і ще започаткований «золотий» матч» у разі рівної кількості очок лідерів.

– Щоправда, на другий дивізіон таки чекають зміни: матимемо єдиного чемпіона двох ліг! Плюс остання команда вилітатиме в аматорську лігу. – Це назріло давно, і добре, що нарешті з наступного сезону-2011/2012 реалізуємо проект на практиці. Вважаю, така зміна загострить боротьбу і не тільки за перше місце, а й за друге-третє, які також будуть єдиними. А стосовно вильоту, то  це явний крок вперед – започатковано спортивний принцип боротьби, а він змусить колективи розвиватися.

– Пане Мілетію, цьогоріч доводилося неодноразово спілкуватися із президентами аматорських колективів країни. Й ось вони говорять, що їхнім командам простіше виступати саме в непрофі-чемпіонаті, оскільки той явно не слабкіший за другу лігу. А аби втрапити до когорти професіоналів, то ще й треба платити щорічний внесок – 80 тисяч гривень. Словом, за що такі гроші? – Ти гадаєш, що аматорський чемпіонат України кращий за другу лігу?

– Мова найперше про футбольну складову. – Не погоджуся. Приміром, інспектував у Головківці «УкраАгроКом», то коли поглянув на рівень команди в одному з матчів аматорського чемпіонату, відверто порадив керівництву: «Із цими футболістами вам буде дуже складно у другій лізі». Для аматорів – це далеко не той турнір, що був за часів Радянського Союзу.

– Але й перша та друга ліги й близько не того рівня, що були раніше… – Погоджуся. Та, на мій погляд, якщо клуб й справді хоче бути професіональним, то обов’язково повинен розвиватися.

ЗНАЙШЛИ ПОТРІБНІ СЛОВА У СПІЛКУВАННІ З ФФУ

– Ми часто любимо порівнювати своє суспільство із західноєвропейськими прототипами. І проблема нашого футболу, на відміну від Старого світу, у його збитковості для власників клубів. Бачимо приклад ваших старших колег із прем’єр-ліги у площині роботи зі спонсорами. А ось ПФЛ й похвалитися, на перший погляд, нічим… – Це проблема складна і не вирішується за декілька днів. Найперше треба бути відкритими, привабливими для спонсорів. Ось наразі проводимо перемовини із декількома великими компаніями, зокрема закордонними, які бажають бачити свою марку титульним спонсором ПФЛ. Можливо, й не до старту нового сезону, але таки підпишемо угоду вже цьогоріч. У майбутньому ми зароблятимемо більше, це точно. А наразі технічним спонсором ПФЛ є відомий спортивний бренд, тож перший крок зроблено успішно.

– На ваш погляд, вкладати гроші у футбол – це сила доброї волі, чи все ж якась політична зацікавленість? – (Пауза) Поки що політика допомагає розвиватися футболу. Без неї наразі нікуди.

– Власне, нікуди вам дітися і не обійтися без Федерації футболу України. Знаю, що у вас, так би мовити, були складні відносини. Які справи зараз? – Так, не найкращим чином ми співпрацювали. Певно, й довго придивлялися один до одного, не знаходили потрібних слів для порозуміння. Радію, що вирішення наболілого таки рушило з «мертвої» точки. І особисті стосунки президентів ПФЛ й ФФУ – справа другорядна. Головне – стосунки між нами як керівниками – обопільне розуміння шляхів вирішення проблем футболу. Тепер треба забути негативні дії з обох боків та рухатися вперед. Форма взаємодії? Найперше через Комітет професіонального футболу, у якому я, до речі, займаю посаду віце-президента. Врешті зрозуміли: треба йти одним шляхом задля розвитку українського футболу.

– І ви справді готові забути усі чвари, які неодноразово були між структурами? – Не інакше – на носі Євро-2012, українцям потрібно не впасти лицем у багнюку. А для цього вже на часі об’єднувати зусилля всіх причетних до футбольного господарства. У ПФЛ – одна з головних ролей.