– Андрій Миколайович, ми на НСК «Олімпійський». Який головний спогад цього стадіону для вас?
– Головний спогад – це чемпіонат Європи 2012 року, матч Україна – Швеція. Я пам’ятаю, скільки тут було вболівальників, як зустрічали національну команду, саму гру, емоції – це був перший матч. Загалом дуже позитивний момент для України. Напевно, найпозитивніший футбольний момент. І плюс Україна тоді показала всьому світу, що ми можемо організовувати великі турніри. Було дуже класно. Я довго готувався до того турніру. Повернувся в «Динамо», не завжди грав, але розумів, що Євро-2012 буде вдома. Дуже хотілося підійти до нього в найкращій формі. Я розумів, що перехід у «Динамо» – це найкращий варіант, щоб тримати рівень. Це була конкурентна команда, Ліга чемпіонів, боротьба за титули – і підготовка через ігри. Євро-2012 – це пік українського футболу. Я впевнений, ми ще дійдемо до такого рівня. Але головне зараз – виграти війну, зберегти державу. І хочу подякувати всім захисникам і захисницям. Ми можемо говорити тут і говорити про майбутнє футболу лише тому, що вони тримають фронт.

– Камера зафіксувала момент після поразки від французів. Ви сказали Миколенку: «Синку, мені не смішно». Це було спеціально?
– По-перше, я не знав, що нас знімають. По-друге, я чекав моменту, щоб «струснути» команду. Це і є психологія. Інколи потрібен невеликий конфлікт як стимул. Я знайшов цей момент, і це спрацювало. Команда дуже добре відреагувала. Попереду були Франція, Німеччина, Іспанія, і треба було їх емоційно підготувати, і це дало результат.

– У кого ви вчилися управлінню футболістами?
– У мене були дуже хороші приклади, передусім Валерій Лобановський. Але моя психологія проста: я завжди вимагаю максимум від себе і від людей поруч. Якщо гравець ключовий – я підлаштовую під нього підготовку, щоб він вийшов максимально готовим. Ми змінювали графіки, додатково стимулювали гравців, постійно з ними працювали. Це симбіоз: ти вкладаєш – і отримуєш назад.

– Про Лобановського і роботу в «Мілані».
– Кожну зустріч із Валерієм Васильовичем я пам’ятаю. Коли я грав у «Мілані», він забирав мене з аеропорту, і ми їхали на базу «Динамо», годинами говорили про тренувальний процес, організацію, навіть про те, як живе футбол в Італії. Йому було цікаво все: тактика, фізика, суспільство, тиск на гравців.

– Про бійку в «Челсі».
– Я не пишаюсь цим випадком, але це була ситуація, де довелось реагувати, я не хочу це коментувати детально.

– Коли ви зрозуміли, що вже не той гравець?
– Після травми спини я втратив швидкість, довго відновлювався, десь півтора року, і вже не міг конкурувати на колишньому рівні.

– Ребров і збірна. Чому не вийшло на чемпіонат світу?
– Початок був дуже хороший: вихід на Євро, це важливий результат для УАФ, але на вихід на чемпіонат світу був величезний тиск і складна група. У плей-оф команда не показала найкращої гри. Результат завжди тисне на тренера, і без нього важко працювати далі.

– Чи могли пройти Швецію?
– У футболі може статися все. Швеція – дуже сильний суперник. Зараз рівень команд вирівнявся, усі матчі плей-оф дуже складні, тому сказати, що ми точно мали проходити, не можна – конкуренція величезна.

– Чому Україна була на ЧС лише раз?
– Ми тоді вийшли напряму, без плей-оф, а стикові матчі завжди складні – березень, пауза, гравці не в оптимальному ритмі. Плюс склад був збалансований, але без явного лідера. У таких умовах все вирішують деталі. Команда тоді була рівна і могла боротися за перше місце – і ми це зробили.

– Про лідерів у сучасній збірній.
– Лідерів неможливо створити штучно, вони народжуються в відповідальних матчах. Лідер – це не завжди зірка, це може бути гравець навіть не основи, але який заряджає команду. Можливо, нам інколи не вистачало такого лідера в ключових іграх.

– Тактика на ЧС-2006 і Блохін.
– Завжди важливий діалог між тренером і гравцями, я завжди хотів отримувати фідбек. Якщо ти ставиш гравця в позицію, він має розуміти, чому. У нас тоді був нормальний діалог із Блохіним, були дискусії, але це робочий процес, і всі хотіли одного – перемагати.

– Конфлікт з Блохіним?
– У нас були нормальні робочі стосунки, бували моменти підвищення голосу, але це нормально, бо всі хотіли вигравати і давати результат.

– Характер збірної на ЧС-2006.
– Після важкої поразки від Іспанії ми могли «розсипатися», але цього не сталося. Ми зібралися, поговорили і пішли далі – це і є характер команди.

– Чому Мальдера очолив збірну?
– Андреа Мальдера добре знає український футбол, працював у штабі, розуміє структуру збірних, має досвід і амбіції, розуміє футбол на різних рівнях.

– Роль Мальдери і Довбика на Євро.
– Він радив випустити Довбика трохи раніше, але я бачив баланс гри. Я приймаю рішення, але завжди прислухаюся до штабу.

– Чому обрали Мальдеру?
– У нього вже було сформоване бачення в роботі зі збірною, він легко комунікує з футболістами і добре розуміє тактику. Рішення приймалося на рівні керівних органів, не гравцями.

– Добре. Трошки про вашу менеджерську роль, вона дуже важлива. Один з факторів, що дуже часто озвучується, що ви поставили дуже високі зарплати для менеджменту, мовляв, будуєте поля, а не витрачайте ці гроші на зарплати. Наскільки це правдива інформація про те, що менеджмент УАФ отримує там десятки тисяч доларів зарплати?
– Ну, по-перше, з чим порівнювати. Коли ти порівнюєш з топовим менеджментом футбольного клубу, навіть в Україні, я не думаю, що в нас великі зарплати. Коли ми прийшли в УАФ, ситуація була дуже складна, був дефіцит бюджету 2,5-3 млн євро. Я привів менеджмент, який змінив роботу в УАФ, ми зробили асоціацію відкритою і прозорою, зарплатний фонд сьогодні близько 15-16%, це нижче, ніж було раніше, ми скоротили штаб, але підвищили відповідальність.

– Які зарплати?
– Я заробляю 25 000 доларів, плачу податки в Україні і у Великій Британії, це найнижча зарплата в моєму житті після «Динамо». Кошти на зарплати – це цільові кошти УЄФА і ФІФА, і ми розподіляємо їх правильно, є два підходи – або високі зарплати і вимоги, або низькі й бонуси.

– Скільки футбольних майданчиків в Україні?
– Близько 12 000, але близько 80% з них фактично не використовуються, бо будувалися за бюджетні кошти без системного підходу. УАФ має невеликий фонд на будівництво, основні гроші – це програми УЄФА.

– Де буде база збірних?
– Це буде центр підготовки і розвитку національних команд, але поки що це відкрите питання, бо чекаємо завершення війни і будемо визначати локацію разом з УЄФА і ФІФА.

– Які стосунки з УЄФА і ФІФА?
– Вони покращились, ми відстояли позицію щодо недопуску Росії до футболу під час війни, працюємо з партнерами і маємо підтримку.

– Великі відомі футбольні імена, такі як Тотті, Пірло, зараз навіть Гатузо сказав, що готовий поїхати в Росію працювати не просто на виставковий матч. Ті люди там їздили просто. Чи спілкувалися ви з ними?
– Я спілкувався з багатьма з них, я засуджую те, що вони зробили, і висловив свою позицію та позицію України, як на це дивиться наше суспільство. І це їхнє рішення, їм із цим жити.

– Як вони реагували? Вони казали «ми помилились» чи щось інше?
– Реакції різні, інколи навіть відповіді не було, але вони розуміють, що прийняли таке рішення.

– Ви образились на них?
– Так, це мене образило, і поки це все на паузі.

– Чому, як ви думаєте, вони так зробили?
– Я не знаю їхньої мотивації, можливо гроші, але я цього не обговорював. Мені важливо було донести, що війна триває, що Росія вбиває українських людей і дітей, і що це реальність, у якій ми живемо.

– Про суддівство в Україні…
– Ми створили робочу групу, провели службове розслідування і поліграф, це помилки, а не корупція, судді помиляються всюди, але ми слідкуємо, щоб не було упередженості.

– Що можете сказати про допінг-історію Мудрика?
– УАФ не є стороною конфлікту, ми підтримуємо Михайла, допомагаємо інформаційно, чекаємо рішення суду Лозанни.

– Чому Шевченко був успішний у Європі?
– Бо треба щодня доводити свій рівень, у мене пішло три сезони, щоб стати лідером, конкуренція величезна, і потрібно бути значно сильнішим за інших.

– Які справи у вашого сина Крістіана?
– У нього важливий етап, він змінює клуб, працює, йому 19 років, потрібно доводити і конкурувати.

– Як він у збірній?
– Йому подобається, він адаптувався, спілкується з хлопцями, цікавиться історією України.

– Що для вас успіх як президента УАФ?
– Це і результати збірних, і перезапуск системи, діджиталізація, розвиток дитячого футболу, підготовка тренерів і створення повної прозорої системи. Дитячий юнацький футбол, дитячий футбол. Дивишся, маленький хлопчик, немає там якихось даних, але що робить з м’ячем. Обвів десь, переклав м’яч, ударив зліва, ударив справа, зачепився. Це кайф.