… поділився думками стосовно нинішнього стану справ у футболі.

– Ви очолюєте суддівський корпус УЄФА. У чому полягає ваша робота? – 2010-го Мішель Платіні довірив мені підготовку арбітрів для всіх змагань під егідою УЄФА. Моя мета – покращення роботи суддів, зменшення кількості помилок, яких вони припускаються. Узагалі, фундаментальним моментом для арбітра в сучасному футболі є вміння «читати», розуміти гру, бачити, як вона розвивається. Телебачення та інтернет дають нам доступ до всієї інформації, потрібної для максимальної підготовки до матчу. За допомогою відео арбітри можуть аналізувати, вчитися на своїх помилках.

– Зізнайтеся, чи сумуєте за тими часами, коли виходили на поле в якості арбітра? – Чесно кажучи, так. Навіть попри те, що вже минуло шість років відтоді, як я завершив кар'єру. А понад усе мені не вистачає тих емоцій, які відчував безпосередньо перед грою, – відчуття, коли тільки-но приїздиш на стадіон, готуєшся в роздягальні та рахуєш секунди у центрі поля перед стартовим свистком. Щоразу, коли я бачу арбітра, який має сповістити про початок гри, – мрію бути на його місці.

– Чи були арбітри, які свого часу надихнули вас, коли ви тільки починали свій шлях? – Конкретно – ніхто. Я ніколи не хотів бути на когось схожим, проте уважно стежив за провідними суддями того часу і в кожного з них чогось навчився.

– Ви відсудили чимало визначних ігор. Тепер, за багато років, можете сказати, чи повністю задоволені своєю роботою саме на матчах вищого ґатунку? –  Я судив фінал Ліги чемпіонів 1999 року між «Манчестер Юнайтедом» і «Баварією», а також фінал чемпіонату світу-2002 між збірними Бразилії та Німеччини. Можу сказати, що обидва фінали для мене пройшли вдало. Подібний успіх вимагає титанічної роботи та певного везіння. Але Фортуна допомагає тим, хто готується та працює по максимуму.

– Яке ваше рішення було найскладнішим у кар'єрі? – Відразу згадую фінал Олімпійських ігор-1996 між Аргентиною та Нігерією. За рівного рахунку на останній хвилині Еммануель Амуніке забив переможний м'яч із офсайду. Я, а також футболіст, який забив м'яч, аргентинці, вболівальники – всі бачили, що офсайд був. На жаль, лише мій асистент був упевнений, що гол чистий. Уся повнота відповідальності лежала на мені, і я вирішив зарахувати цей м'яч. Найскладніше було захищати це рішення, коли аргентинці відразу на полі почали протестувати і тиснути на мене.

– Який найкращий прояв фейр-плей ви бачили? – Років десять тому Паоло ді Каніо грав за «Вест Хем» проти «Евертона». Він вийшов на ударну позицію й мав усі шанси забити важливий м'яч, але зупинився, побачивши, що воротар суперника підвернув ногу. Це було вражаюче...

– А який стадіон вам найбільше запам'ятався? – Коли я вперше працював на шотландському стадіоні «Селтик Парк», мене вдарив уболівальник «кельтів». Я був просто шокований! Якщо абстрагуватися від того інциденту, то найбільше враження на мене справив «Уемблі». До реконструкції ця спортивна арена мала особливий шарм, попри дещо недбалий стан.

– Яку загальну пораду ви можете дати молодим арбітрам? – Вони повинні розуміти, що саме вимагає від суддів сучасний футбол. Нині футбол настільки швидкий, що арбітру недостатньо ідеально знати правила і мати гідну фізичну форму. Треба розуміти зміст гри. Звичайно, арбітр повинен стежити за собою, бути таким же атлетом, як і футболісти. Саме тому ми контролюємо їхню вагу, реакцію, зір. Натомість вони мають бути в курсі тактичних побудов команд, аби мати змогу передбачати події та завжди перебувати в потрібній частині футбольного поля. Арбітр повинен знати про команди, матчі яких обслуговує, все – тактику, поведінку футболістів, манеру введення гри. Ще одна важлива риса для рефері – рішучість.

Взагалі я завжди кажу арбітрам, що на футбольному полі вони не можуть дозволити собі бути чимось здивованими – професіональний суддя мусить бути готовим до будь-чого.

– Нині тільки ледачий не дискутує з приводу можливого введення відеоповторів, на підставі яких арбітри могли би відразу ухвалювати правильні рішення. Які, на вашу думку, переваги і недоліки цієї практики, яка вже застосовується в багатьох інших видах спорту? –  Існує величезна кількість аргументів як «за», так і «проти» цього нововведення. Але ІФАБ (Міжнародна рада футбольних асоціацій) продовжує проводити експерименти на кшталт двох додаткових арбітрів замість використання техніки.

Практика УЄФА з двома асистентами арбітра біля воріт демонструє віру в людські можливості, а не в технологічні. З початку експерименту минуло два сезони, було зіграно майже сто матчів із цією системою, й ми отримали цікаві результати. Це нововведення справляє стримуючий ефект на футболістів. Скажімо, під час стандартних положень гравці змушені діяти акуратніше і коректніше у штрафній зоні, бо знають, що за ними спостерігає додатковий арбітр.

– Що б ви змінили у футбольних правилах, якби мали таку змогу? – Передусім, це так зване правило «потрійного покарання», яке останнім часом перебуває в епіцентрі численних дискусій. Воно полягає в тому, що футболіст, який сфолив у штрафній зоні й позбавив суперника голевої можливості, отримує відразу три покарання – пенальті, червону картку та дискваліфікацію на наступний матч. Чи не занадто за один фол? Команда, яка атакує, в будь-якому разі отримує той самий голевий шанс у вигляді пенальті. Можливо, слід це правило відредагувати. Проте – це лише моя думка.

Переклад та адаптація Гліба КОРНІЄНКА