Персони

Інтерв'ю

Миколенко: війна, сім'я та «Евертон»

Український захисник «Евертона» Віталій Миколенко дав розгорнуте інтерв'ю клубній прес-службі, зупинившись на темах війни, ситуації в Україні, переїзді з України до Англії та поточного становища у таблиці АПЛ.

2023-02-23 14:28



***

«Це була мрія, яку замінила важка реальність. Після того, як Віталій Миколенко перейшов до «Евертона» в останній день 2021 року, він забронював для свого батька квитки на 23 лютого, щоб він міг прилетіти до Англії. Але Сергія, батька Миколенка, не було на борту літака, бо 24 лютого росія розпочала повномасштабне вторгнення. Наступного дня, перебуваючи у колообігу темних емоцій, Віталій отримав дзвінок від матері. Вона пояснила, що батько залишив свою роботу будівельника та пішов служити в армію, щоб захищати Україну.

«Я був шокований, я плакав. Я пам'ятаю той момент, коли мама мені це сказала. Я якраз був за кермом, прямував на клубну базу перед матчем з «Манчестер Сіті». Це війна, і це був шок. У мене ще немає дітей, але я тоді подумав, що мій батько ніколи не побачить моїх дітей. То була моя перша думка. У перші дні батько часто перебував у сховищі. Телефоном було майже неможливо зв'язатися, тому ми рідко говорили. А використовувати текстові повідомлення було небезпечно: ми не знали, чи російські солдати можуть їх перехоплювати. Батько казав мені, що йому не страшно. А мені було страшно. Наразі він продовжує нести службу, переважно в Києві, але вирушає і на інші точки, коли є наказ. Зараз я розмовляю з батьками щодня, але у перші місяці спілкувався з мамою двічі на день, перевіряючи, чи все з нею гаразд.



Батьки були для Віталія, єдиної дитини в сім'ї, ідеальним прикладом.

«Вони ніколи мені не говорили, що треба старанно працювати. Їм і не було потрібно, я сам це знав».

Миколенко народився у Черкасах, у центральній Україні. Сім'я жила досить скромно на орендованій квартирі в одному з найбідніших районів міста. Поруч було футбольне поле, де Віталій і починав грати.

«Мені було років 6, коли я почав приходити на поле грати зі старшими хлопцями. У мене залишилися гарні спогади про цей час. Тоді ми могли лише грати у футбол, бо комп'ютерів та відеоігор у нас не було. Я завжди покладався на старанну роботу, бо особливих умінь у мене не було. Тільки жорстка гра, ніколи не зупинятися».

Миколенко якийсь час грав у місцевій дитячій команді, але у 11 років побачив рекламу про те, що «Динамо» Київ набирає хлопчиків на перегляд. До Києва було три години їзди машиною. Віталію довелося докласти багато зусиль, щоби переконати батьків на таку подорож.

«Моя мати відвезла мене до Києва і допомогла з переглядом. А наприкінці дня у клубі нам сказали, що ми всі маємо переїжджати до Києва. Мені сказали, що я маю бути з батьками, бо ще недостатньо дорослий для їхньої академії. Для нас це було непросто, але батьки сказали, що знімуть у Києві квартиру. Батькам довелося багато залишити позаду, включаючи їхню роботу».

У 12 років Віталія взяли до академії «Динамо». Поступово гравець прогресував та доріс до першої команди «Динамо» Київ. На момент трансферу в «Евертон» захисник провів за команду 132 матчі, виграв чемпіонат, Кубок та Суперкубок України. А перехід до «Евертона» став великим культурним шоком».

«Всім відрізняється», — відповів Миколенко на запитання про те, у чому різниця між його життям в Україні та Англії.

«Звичайно, насамперед це мова. То була велика проблема. І досі залишається до якогось ступеня, бо багато різних акцентів, не так легко все зрозуміти. Але я покращую ситуацію. Мені допомогло спілкування з партнерами та перегляд Netflix. Дивився якнайбільше контенту, а коли втомлювався, то перемикав на українську доріжку з англійськими субтитрами. Потім я почав більше читати англійською, дивитися шоу та все інше. Це мені допомогло. Крім того, мені допомогло те, що я переходив з «Динамо» Київ. Це великий клуб з великими традиціями та фан-базою. У «Евертона» схожа ситуація, і це полегшило становище щодо того, чого очікувати від виступів за таку команду. Я правда вірю, що в Англії футбол є чимось на зразок релігії. В Україні це не так, бо більшість людей зосереджена на тому, щоби щодня працювати і заробляти гроші на проживання. Звісно, у нас неймовірні фани «Динамо» та збірної України, але у «Евертона» вони просто чудові. Вони живуть з нами одним життям. Вони з нами в погані та хороші моменти, і для гравців це дуже важливо».



Зараз Миколенко допомагає адаптуватися до нового життя своїм співвітчизникам Михайлу Мудрику та Іллі Забарному, але сам Віталій поза футболом веде тихе життя. Поза прожекторами АПЛ він проводить час зі своєю дівчиною та собакою.

«Евертон»? Мені тут подобається. Як тут може не подобатися? Я гордий тим, що представляю такий клуб. Усі мені тут допомагали з першого дня мого приїзду. Пам'ятаю, на перших тренуваннях усі мене вітали, питали, чи все гаразд. На той момент це сильно мене підтримувало. Мені подобаються усі партнери по команді, а також уболівальники. Вони мене поважають, а я поважаю їх».

«Мені подобається Ліверпуль, але зараз тут не так, як було спочатку, коли мене ніхто не знав. Коли мій батько все ж приїхав сюди, то ми пішли до торгового центру. І це було неймовірно, коли в магазині всі мене впізнавали та вітали. Батько був шокований, що всі мене знають, називають на ім'я і таке інше».

В Україні батьки Віталія почуваються порівняно непогано з огляду на війну.

«Вони зараз у Києві, але живуть не в центрі. Спілкуюся з ними щодня. У них все відносно непогано, мені здається. Нормально. Проблемою стала електрика, а точніше, її відсутність».

Повертаючись до футболу... Команда обіграла «Арсенал» у першому матчі за нового тренера Шона Дайча. Миколенко зазначив, що було важливо повернути упевненість у своїх силах, але в команді і так була націленість на те, щоби покращити ситуацію в таблиці.

«Свіжий старт? Так. Для мене дуже важливою є дисципліна, а для захисника це взагалі пріоритет номер один. Я впевнений, що новий тренер може допомогти мені стати кращим. У нього інші ідеї, а ти завжди можеш навчитися чогось у іншого наставника. І цим я зараз займаюся. Ми знаємо, що попереду важка робота. Останні 18 місяців у «Динамо» я працював з Мірчею Луческу. Він дуже хороший тренер. Кожне тренування ми пробігали 7-8 км, і зараз ситуація схожа. Тяжку роботу буде винагороджено. «Евертон» знаходиться не там, де повинен у таблиці. Це не те місце, де ми хочемо чи маємо бути. Або заслуговуємо. І команда працюватиме, щоб покращити ситуацію», – закінчив Миколенко.

sport.ua