... повною мірою задовольнивши інформаційний інтерес до своєї персони.

«В ІТАЛІЇ НЕ ВСЕ СКЛАДАЛОСЯ ТАК, ЯК ТОГО ХОТІЛОСЯ» 

– Мігеле, ви швидше за всіх новачків змогли адаптуватися в «Динамо», з першого ж матчу ставши беззаперечним гравцем основи. У чому секрет?
– Особливого секрету немає. Хоча я й не брав участі в передсезонній підготовці команди. Просто тренер довіряє мені, поставивши одразу до основного складу, а я вже намагаюся робити все, аби допомагати команді здобувати перемоги на футбольному полі.

– Свого часу такий самий процес адаптації у вас затягнувся, коли ви перейшли із «Спортинга» до «Дженоа». Що там не склалося?
– До переїзду в Італію поруч зі мною завжди були мої батьки, на Апеннінах же я був на самоті. До того ж, отримав травму, яку змушений був заліковувати впродовж місяця. Також є багато дрібниць, про які не хочу згадувати.

– Чому «Дженоа», клуб із єврокубковими амбіціями, змушений був боротися в минулому сезоні за виживання?
– Футбол – дуже непередбачувана гра. Ми перебували в середині таблиці, але навесні зіграли дуже погано, й урятувалися від пониження у класі фактично лише в останньому турі.

– Яка була ваша роль у тій команді?
– В усіх командах, за які виступав, я виконував однакові функції. Але у «Дженоа» не все складалося так, як того хотілося.

– Свого часу вас вважали одним із найперспективніших півзахисників Європи, ходили чутки, що багато провідних клубів Старого Світу мають бажання придбати вас у «Спортинга». Чому цього не сталося: ви самі не хотіли залишати Португалію чи лісабонці вас не відпускали?
– На той момент «Спортинг» не хотів мене продавати, виставивши надто велику суму відступних для всіх бажаючих. Це й відлякувало потенційних покупців.

– Навіть коли у вашій кар’єрі були не дуже вдалі відрізки, вас усе одно викликали до розташування національної команди. Паулу Бенту цінує вас…
– Паулу Бенту очолював «левів» (із 2005 до 2009 рр. – Г. Б.), коли я грав у «Спортингу». Йому добре відомі мої можливості, тому й регулярно запрошує мене до збірної Португалії.

«МІНЯТИ МАШИНУ НЕ ЗБИРАЮСЯ»

– Ви сказали, що обрали «Динамо» через конкретну пропозицію від нашого клубу. Чи надходили вам ще цього літа подібні пропозиції?
– Наскільки мені відомо, конкретна зацікавленість була лише з боку киян. Якщо говорити про інших потенційних покупців, то все обмежилося лише чутками – зі мною чи моїм агентом ніхто на зв’язок не виходив.

– Які перші три асоціації у вас викликала Україна до переїзду в нашу країну?
– Загалом, дуже мало знав про вашу країну. Майже нічого. Лише пам’ятаю, що під час візиту «Спортинга» до Києва (у жовтні 2007 го. – Г. Б.) мені дуже сподобалося місто.

– Які враження у вас зараз, тим паче збірна Португалії грала на Євро­2012 саме в Україні?
– Під час Євро­2012 у нас не було можливості познайомитися з містами, де виступала наша команда. Аеропорт, готель, стадіон – стандартний маршрут під час турніру. Коли я вперше завітав до Києва, мені місто дуже сподобалося. Також я був приємно вражений інфраструктурою, умовами, які створені для футболістів у «Динамо».

– Які перші три речі ви розповідаєте про Україну зараз, коли вас запитують родичі чи друзі з інших країн?
– Передовсім говорю, що Київ – дуже красиве місто. Також до переїзду в Україну мене відлякували тутешнім кліматом, але суттєвої відмінності між Києвом і Генуєю чи Лісабоном я поки що не помітив.

– Швейцарець Адмір Мехмеді якось сказав, що життя в Україні дивовижне: правила дорожнього руху практично відсутні, а машини паркуються де завгодно. Ви відзначили для себе якісь неординарні моменти?
– Гадаю, подібні «дивноти» можна побачити в кожній із країн. Не всі люди дотримуються правил дорожнього руху, іноді їм доводиться порушувати їх. Нічого дивного я тут не бачу.

– Якщо порівняти устрій життя в Києві та Лісабоні – в чому відмінності?
– І в Лісабоні, і в Києві – спокійне життя, є багато місць, де можна погуляти. Але у вашій столиці, на відміну від Лісабона, немає пляжів. Я не беру до уваги Дніпро, оскільки пляжі на річці не можна порівнювати з морськими чи океанськими.

– Які ваші побутові умови в Києві?
– Клуб надав мені квартиру в будинку на вулиці Старонаводницькій, а також машину «Mitsubishi Lancer».

– Міняти машину на іншу не збираєтеся, адже у ваших партнерів автівки, так би мовити, куди більш представницькі?
– Ні. Є чотири колеса, їздить – для мене цього цілком достатньо. А щодо моїх партнерів, то кожному – своє (усміхається).

«ЗАВЖДИ ДІЯВ У ЦЕНТРІ ПОЛЯ»

– Ви багато що побачили у футболі. Розкажіть, чи є щось нове для вас у тренувальному процесі «Динамо»?
– Якщо порівнювати умови, які створені для футболістів, то в «Динамо» все на найвищому рівні, на відміну від того ж «Дженоа». Що стосується тренувального процесу, то особливих відмінностей я не помітив.

– Багато вболівальників скаржаться, що «Динамо» в цьому сезоні грає у невиразний, нудний футбол. Що можете їм відповісти?
– Цього літа клуб придбав багато нових виконавців. Для того, аби вони зігралися, розуміли один одного на полі, має пройти певний час. Гадаю, незабаром усе налагодиться, й ми своєю грою радуватимемо вболівальників. Водночас у футболі головне – це очки в турнірній таблиці.

– Із ким із партнерів вдалося налагодити контакт?
– Мені легко знаходити спільну мову з людьми. Маю дуже багато друзів як серед футболістів, так і в повсякденному житті. Не виняток – і гравці «Динамо», з багатьма з них я із задоволенням спілкуюся.

– Чи проводив тренер із вами індивідуальні бесіди? Що він вимагає від вас на полі?
– Так, ми спілкуємося. Чогось особливого він від мене не вимагає – маю грати так, як умію, допомагаючи партнерам на футбольному полі.

– Є припущення, що у вашій особі бачать такого­собі Андреа Пірло місцевого масштабу: футболіста, який діє з глибини з акцентом на оборону, але при цьому роздає чудові передачі та подає стандарти…
– Мені дуже приємні порівняння із таким великим гравцем, як Пірло. Але я поки – не Пірло (сміється)… Справді, позиція в центрі поля – моя улюблена. Сподіваюся своєю грою допомагати команді здобувати титули, в тому числі стати чемпіоном України та успішно виступити в Лізі чемпіонів.

– У попередніх клубах ви грали виключно в центрі поля?
– Я завжди діяв на позиції півзахисника, тренери не вдавалися до експериментів.

– Легіонери, як правило, називають український чемпіонат силовим: мовляв, тут акцент робиться не на технічну майстерність, а на фізичні якості. Погодитеся?
– Так. Багато уваги приділяється біговій роботі, активному пресингу та силовій боротьбі. Технічним гравцям виступати в Україні складно.

– Перемогти яку команду було найскладніше?
– Всі матчі були непрості, але серед них я виокремив би домашню звитягу над «Говерлою», коли ми пропустили перші, але відігралися й виграли матч, забивши три м’ячі у відповідь.

– Ви брали участь у лісабонському дербі «Спортинг» – «Бенфіка» та генуезькому «Дженоа» – «Сампдорія». Яке крутіше?
– Грати в дербі завжди нелегко – вони вимагають позамежної концентрації та відбирають багато емоцій. Так було в Португалії та Італії, так само і в Україні з «Шахтарем».

– Коли виступали за «Спортинг» проти «Бенфіки», як вас зустрічали вболівальники «червоних»? Все ж таки у 15 років ви перейшли до «Спортинга» саме з «Бенфіки»…
– Звичайно, вони свистіли на мою адресу, але моєї провини в тому, що я опинився у «Спортингу», немає. Пішов з «Бенфіки» не за власним бажанням, ініціатива надходила від керівників клубу.

– Якщо в майбутньому надійде пропозиція повернутися до «Бенфіки», пристанете на неї?
– Ні, якщо я повернуся до Португалії, то лише до «Спортинга»!

– Під час матчів неодноразово доводилося бачити з трибун, що ви, попри статус новачка, нерідко підбадьорюєте партнерів, щось їм підказуєте. Вже почуваєтеся лідером колективу?
– Лідером команди точно не почуваюся. До таких можна зарахувати капітана, футболістів, які довго виступають у клубі. Я ж намагаюся робити все, від мене залежне, аби допомагати команді здобувати перемоги.