Твій розум повністю затьмарився чи ти зараз жартував – приблизно таке багато хто з вас подумав. Облиште! Я багатьом скептикам на достеменних фактах доведу логічність свого твердження. Факт перший: Максим Шацьких є третім бомбардиром київського клубу за всю історію. Більше за нього забивали лише Олег Блохін та Сергій Ребров.

Факт другий: Максим Шацьких за кількістю голів у чемпіонатах України теж входить до трійки найкращих.

Факт третій: Бай, як кличуть Шацьких, двічі ставав найкращим бомбардиром чемпіонату України. До того ж, з гросмейстерськими показниками результативності – 20 та 22 м’ячі за сезон.

Чи цього не достатньо, щоб зняти перед Максимом капелюх і при зустрічі з ним сказати велике спасибі. І не посміхатися за спиною, думаючи, який він незграба або ж вигукувати неприємні слова з трибун стадіону при нереалізованому моменті Макса. Ви просто підіть і скажіть це в очі Шацьких. Але обґрунтуйте й доведіть свої слова. І попередньо пам’ятайте про три вищезгадані факти. Якщо не доведете свої аргументи, можете опинитися в глибокому нокдауні. Або ж відразу в нокауті. І це буде справедливо! Адже за наклепи декому з акул пера вже діставалося від Максима.

Я НЕ ЛЮБЛЮ, КОЛИ НА МЕНЕ КРИЧАТЬ

Розмову з Басеном, – ще одне прізвисько Шацьких, ми розпочали де-юре про нове «Динамо» Юрія Сьоміна, але де-факто підготували Максима до незручних особистих питань.

– Прихід Юрія Павловича « реанімував» « Динамо» у короткі терміни – і команда стала схожою сама на себе. Чому інші наставники не могли цього зробити? – Якщо взяти останній рік, то при Дем’яненку ми показували непогані результати, принаймні на внутрішній арені здобули всі титули. А потім був спад. Але таке часом трапляється. У будь-якої команди бувають чорні смуги. Немає такої команди в світі, в якої не було скрутних часів.

– Однак такої ями, в якій опинилося «Динамо» минулої осені, не побажаєш нікому. Команда встановила антирекорд Ліги чемпіонів, вам за це не було соромно? – Звісно, було. Напевне, відбувся якийсь розлад всередині колективу. Це – життя, і від нього нікуди не втечеш. Добре, що ми видряпалися з тієї прірви. Головне, щоб надалі нічого подібного не сталося.

– Чехарда на тренерському містку теж дивувала. Особливо тоді, коли киян прийняв Сабо. Згодом після відставки Йожеф Йожефович стверджував, що його деякі футболісти «плавили». – Я не можу сказати, хто займався цими чорними справами. Відповідатиму тільки за себе: я ніколи такого б собі не дозволив і не дозволю. Можливо, хтось і не любив його, але щоб виходити на поле і клеїти з себе «клоуна» – зась, адже на тебе і глядачі дивляться, і тисячі людей біля екранів телевізора.

– Багато хто з динамівців 90-х, кому довелося попрацювати з Сабо, стверджували, що спільну мову з ним знайти важко. У вас розбіжностей з ним не виникало? – У кожного тренера повинна бути своя точку зору. Що стосується мене і Сабо, то в нас були нормальні робочі стосунки. Те, що він був занадто емоційним – так, і це інколи заважало на футбольному полі.

– Чим? – Я не люблю, коли на мене кричать. Коли на кожну мою дію, кожний пас у бурхливій формі висловлюють невдоволення. Вважаю, що краще не чіпати футболістів під час матчу. Коли буде мікропауза, будь ласка, вкажіть на помилки, що і як треба робити. Або ж є перерва, за 15 хвилин якої можна все пояснити футболістові. А не вибігати до бровки поля і намагатися перекричати весь стадіон, аби почув гравець, який на протилежній половині.

– Коли біля керма став Юрій Палич, відбулася «чистка», що торкнулася в основному бразильців – Діого Ринкова, Родриго, Клебера та Майкла. На вашу думку, «кудесники м’яча» грали на команду чи більше думали про свої інтереси? – Кожен з них намагався внести свою частку в успіх «Динамо». Та коли бразильців побільшало, це почало впливати на взаємодію з іншими. Не скажу, що їхні дії негативно позначилися на команді.

– Нещодавно Клебер в інтерв’ю одному з бразильських видань зізнався, що переїжджав до Києва з однією лише метою – заробити грошей... – Якби він так сказав перед підписанням контракту, його ніхто не взяв би у  Динамо». Якщо він прямо так і сказав, це показує, яка він людина. Правильно зробили, що його «прибрали».

– А що думаєте про Клебера як футболіста? Тренер «пентакампеонів» Карлос Дунга навіть хоче запросити його до збірної, адже в « Палмейрасі» він чимало забиває. – Дай, Боже, щоб Дунга просив його до лав національної команди. Якщо він потрапить до збірної, то це означатиме, що він досяг чогось великого у футболі.

– Президенту «Ліона» Жан-Мішелю Ола належить фраза: два бразильці в команді – чудово,три – погано, чотири – біда. Ви погоджуєтесь з його словами? – Я чув таке від багатьох тренерів. У « Динамо» це яскраво проявилося на прикладі Діого Ринкона. Коли був один у команді – відмінно грав, коли прийшли інші бразильці – став інакше ставитися до футболу, і гра його погіршилась. Чому так сталося? Можливо, раніше йому не було з ким спілкуватися, а тут гурт «товаришів» . Він же російську мову так і не вивчив. Приїхав, наприклад, Родольфо, і все схоплював на льоту. Я взагалі здивувався, як так можна швидко навчитися розмовляти чужою мовою. Навіть подумав, що, можливо, у нього якесь українське коріння. Він вже через місяць спокійно міг собі щось замовити поїсти, на полі спілкувався з партнерами.

– А інші бразильці нашу мову більш-менш знають? – Лише Родольфо. Навіть Корреа досі не може говорити.

– Бразильці якісь відлюдкуваті. Динамівські бразильці відрізнялися в цьому плані? – Ні, я ніколи не спілкувався з ними поза полем. Бувало лише на демонстраціях чи рекламних акціях. 

– Окрім бразильців, в опалу Сьоміна потрапили і ветерани « Динамо» . Зараз ви майже не маєте ігрової практики. Вірите в те, що на вас розраховують? – Авжеж, зараз для мене мало що приємного відбувається. Та я не вважаю себе ветераном. Прикро, що мені мало надають ігрової практики.

– Чи не через роки, адже вам уже 30, а в Україні такий вік вважається передпенсійним? – У нас футболістів списують, коли їм за тридцять. А в Європі ще грають і грають. Менталітет слов’ян не змінити, систему не порушити.

– Коли футболісти перестають потрапляти до « основи» , вони не втрачають впевненості у власних силах, яка мотивація тренуватися? – Мотивація не втрачається, а от голеве чуття у нападника зникає. У оборонця, наприклад, відчуття позиції та відбору м’яча.

ЗИДАН ЗНУЩАВСЯ З ФУТБОЛУ

– Влітку ви ледь не опинилися в « Крильях Советов» . Не шкодуєте, що не поїхали, як Ребров, шукати щастя до Росії? – Хотів, звісно. Але ж не все від мене залежало. Лише чутки доходили, а жодних нюансів не знав. Конкретно ніхто не звертався.

– З Ребровим підтримуєте зв’язок? – Через телефон. Нещодавно Сергій приїжджав до Києва, я поздоровив його з чемпіонством.

– Золоті медалі не «обмивали» ? – Поки ні. Він швидко втік з Києва.

– Для вас чемпіонство «Рубіна» в російській першості стало сенсацією? – Справді, дещо несподівано. Вони рівно пройшли чемпіонат. На старті видали серію перемог, а чемпіонство оформити за три тури до фінішу – дорого коштує! Я бачив пару їхніх поєдинків у прем’єр-лізі, у них казанці мали пристойний вигляд. Звісно, і талан був на їхньому боці в поєдинках з конкурентами. Золоті медалі стали для клубу відмінним подарунком до ювілею.

– Один Вагнер Лав переграв весь «Рубін», немов доводячи випадковість золота татарстанців... – Напевне, казанцям та гра вже була не потрібна.

– Вагнер Лав видав фантастичну десятиденку – забив два голи «Фейєноорду» у Кубку УЄФА, оформив покер в матчі з ФК «Москвою» і хет-трик з «Рубіном» . Ви вважаєте його гарним форвардом? – Так. Але авторитетів серед нападників у мене немає. Вважаю, що в історії футболу був лише один геніальний гравець – Зинедін Зидан. Такі футболісти народжуються раз на сто років. Зидан просто знущався з футболу.

– А Марадона і Пеле також знущалися? – Це вже було в далекому минулому. Але недарма ж вони заслужили визнання у футболі.

– Вас часто можна побачити на презентаціях, особливо останнім часом. Вони вас прибавлюють чи це ваш обов’язок за контрактом? – «Адідас» – партнер « Динамо» і часом ми повинні з’являтися у рекламних акціях. Вони домовляються з керівництвом клубу, запитують нашої думки, і якщо футболіст погоджується, то його запрошують на презентації нових бутс чи футбольної екіпіровки.

– А як ставитеся до світських раутів? – Не люблю таких заходів. Я – сімейна людина.

– У вас з дружиною Олесею двоє дівчат. Скільки їм років? – Ренаті дев’ятого грудня виповнюється 14, а Христині зараз шість.

– Про сина не думаєте? – Як Бог дасть, так і буде.

– Ваша сім’я ходить на стадіон? – Дружина не пропускає жодної гри. Уже й доньки постійно ходять на футбол.

– Ви не боїтеся, що діти можуть почути неприємні слова на вашу адресу, як, наприклад, після торішнього матчу з « Нафтовиком» Сергій Ребров? – А в інтернеті вони – з ранку до вечора, і там можна стільки бруду начитатися, – вони просто не звертають на це увагу. Справжній вболівальник не дозволить викрикнути на футболіста лайливі слова, а якщо людина далека від футболу, їй лише дай привід когось знеславити.

ЗАВЕРШУ КАР’ЄРУ, СТАНУ УКРАЇНЦЕМ

– Як ставитеся до акул пера? Траплялися випадки, коли про вас писали речі, яких ви не говорили? – Різна преса буває. Часом щось вигадували про мене, але спілкування з такими людьми закінчується. Уявіть, якщо людина прочитає моє інтерв’ю, а там написано казна-що, як вона думатиме про мене? З інтерв’ю складається думка про особистість.

– Чому вас прозвали «бай»? – Хлопці дали таке прізвисько, коли ми при Лобановському англійську мову вивчали. А потім пішло-поїхало. Пам’ятаю, в Ташкент!, коли ми прилетіли в аеропорт після переможного матчу на Кубок Азії в Еміратах, натовп ніс мене на руках і викрикував « бай, бай» . Подарували навіть золотий халат. А на Бессарабці узбеки мені безкоштовно дині давали.

– До речі, чому ви не любите, коли вас називають « узбеком»? – Не подобається, і все. У мене в паспорті в графі національність чорним по білому написано – росіянин.

– Ви – патріот своєї Батьківщини? – Якби я не любив Узбекистан, я б не грав за національну збірну Узбекистану і давно змінив би громадянство на українське. У « Динамо» тільки-но почали мене називати « узбеком» , я відразу припинив це.

– Для вас Україна стала рідною країною, чи не збираєтеся жити в Києві? – Так. У мене дружина і діти вже прийняли українське громадянство. Коли завершу виступи за збірну Узбекистану, тоді й стану громадянином України.

– Чому недолюблюєте Саудівську Аравію? Через те, що після одного з поєдинків в Ер-Рияді автобус збірної Узбекистану закидали камінням? – Не тільки за це. Я не поважаю арабів і за манеру гри. Правильніше сказати, за їхнє « удавання» на футбольному полі, і за те, що в матчах з ними завжди упереджене суддівство.

– А що тоді сталося з автобусом? – Начебто гра і не потрібна нам була, і програли ми її 0:3, а коли виїхали за територію стадіону, наш автобус закидали камінням. Цікаво, що стадіон посередині пустелі, а нам влаштували облогу. Недолітки виструнчилися обабіч і давай жбурляти в нас, хоч автобус супроводжувало 9 поліцейських машин. Три ззаду, три спереду і три збоку. До аеропорту ми доїхали з одним цілим склом – заднім.

– Азія – континент унікальний. Одного разу вас визнали найкращим гравцем Азії, але через те, що ви не змогли приїхати на нагородження, приз віддали іншому футболістові. Не прикро? – Прикрий випадок. У них там система визнання найкращого футболіста континенту неправильна. Коли я приїхав по нагороду, довідався, що її віддали якомусь 18-річному футболісту «Аль-Ахлі» через те, що не приїхав вчасно. А знаєте, як там присуджують цей титул? Вибирається попередньо три кандидати, і якщо всі три приїжджають, то серед них і обирається найкращий методом голосування. А якщо приїхав один чи два номінанти, обов’язково хтось із них отримує приз, навіть якщо попередньо в списку другий чи третій. Після цього я сказав, що і ноги моєї не буде на таких сумнівних заходах.

– У відбірному циклі до ЧС-2006 Узбекистан був близьким до потрапляння на мундіаль. Та в стикових матчах відбувся казусний випадок. Здобувши перемогу у першій грі плей-офф над Бахрейном – 1:0, федерація Узбекистану подала протест за 100% не зарахований гол, забитий узбеками. Федерація футболу Азії протест прийняла. Відбулося перегравання, яке закінчилося – 1:1. Врешті, Узбекистан програв за сумою двох матчів Бахрейну. Абсурд? – Повний. Федерація Узбекистану хотіла, щоб Бахрейну зарахували технічну поразку – 0:3. Я їм сто разів казав, як таке може бути. Бахрейн у чому винний? Суддю покарають – нехай, але не команду. Так і трапилося. А якби все було нормально, грали ми б другий плей-офф з Тринідадом і Тобаго, і я впевнений, що Узбекистан поїхав би на Кубок світу. Там і фінанси визначальну роль також зіграли. Не секрет, що Бахрейн фінансове стабільніша країна, і їх таке рішення Федерації Азії влаштувало. Але Бог все бачить, і на ЧС Бахрейн однак не потрапив.

ДИНАМІВЦІ! ПОВЕРНІТЬ ДИСКИ ШАЦЬКИХ!!!

– Багато конфліктів відбувається і по ходу поєдинку. Як прокоментуєте епізод з цьогорічного фіналу Кубка України, який стався між динамівцем Бангурою та донеччанином Єзерським? – Якби Єзерський його наздогнав, він би його «вбив». Адже всі знають Вову. Пощастило Бангурі, що в тунелі Єзерському не дали дістатися до нього. Якщо у Вови «шторки» закриваються – бути біді. І ні про які дискваліфікації він не думає. Просто характер у нього такий. Він же сам хоча і гравець жорсткий, але ніякого хамства за ним не спостерігається. Але якщо його зачепити, то відповість відразу.

– А чи стикалися ви з хамством, брутальністю на полі? – Пам’ятаю, коли грали з київським «Арсеналом» на НСК Олімпійський, у мене стався інцидент з поляком Ганцарчиком, який зараз у «Металісті» грає. Він тоді порушив правила на Чернаті і почав ще потім Флорина топтати ногами. Я підбіг до Ганцарчика, сказавши, що якщо ти такий діловий, відійдімо в бік і «поговоримо». Нам арбітр по червоній картці показав. Я хотів його у тунелі наздогнати, але він швидко зник у роздягальні.

– Серед гравців « Динамо» ви один із найпалкіших прихильників кіноіндустрії. Які жанри фільмів вам подобаються, яка найулюбленіша картина? – Я не люблю романтичні фільми. А так все переглядаю – комедії, бойовики, кримінал. Всі радянські картини люблю. Із голлівудських один з найкращих – «Одного разу в Америці» .

– А серед актрис чи акторів у вас є ідеали? – Мені подобається пара Анджеліна Джолі – Бред Пітт. І актори вони хороші, особливо Пітт у фільмі «Троя». Скільки фільмів дивлюся з Піттом – майже всі шедеври. Головне, щоб сюжет у картині був, тоді я фільм до кінця дивлюся. А не як останній з Бондом і українкою Куриленко.

– «Квант Милосердя» ? – Так. Ми півфільма подивилися і пішли з кінотеатру.

– А вдома у вас, напевне, бібліотека дисків з фільмами? – Я чимало купую дисків, але в основному для того, щоб було, що дивитися на зборах. Всі динамівці потім до мене бігають і просять диски. Я їм даю, а вони не повертають. Потім доводиться ходити по кімнатах і забирати.

– Якось ви говорили, що після одного з перельотів із Швейцарії ви почали боятися літати... – Я й зараз боюсь, чого тут приховувати... Не люблю літати, і все. А тоді, під час того перельоту, ми потрапили в сильну турбулентність, нас трусило так, що вперше довелося скористатися штучним киснем.

– До речі, в які міста « Динамо» не літає у чемпіонаті України? – Та ми всюди літаємо. Лише коли грав «Борисфен» у вищій лізі в Бориспіль, їздили автобусом. При Йожефі Сабо інколи потягом добиралися, вагон причеплять ззаду і ми їдемо.

– Коли востаннє їздили у міському транспорті? – Ой, давненько. У метро лише раз був, коли тільки-но підписав контракт з « Динамо» .

– А знаєте, скільки зараз проїзд в метро коштує? – Дві гривні. Я стежу за новинами, і що в країні відбувається – знаю.

МЕНЕ ВСІ БОЯТЬСЯ

– Ваше хобі – рибалка та більярд. Колись ви піймали в Ташкенті сома на 35 кг. Цікаво, як ви його витягнули з водойми? – Дев’ять років мені вже згадають про цього сома в інтерв’ю. А витягав його не я, а батько і три чи чотири товариша. Я лише його на гачок зачепив, а мучились з сомом потім хвилин сорок. А в Україні найбільший мій улов (амур, щука) становив 5 кг.

– А у більярді ви чемпіон у «Динамо»? – Та ні. Є в киян тут свої бійці. Гусьок (Гусєв. – Прим.-авт.) добре грає, Валіка (Белькевич. – Прим.авт.) важко було обіграти.

– Чим ви ще намагаєтеся зайнятися на дозвіллі? – Проводжу весь час із сім’єю. Втім, діти ростуть і чимало часу вже проводять поза домом. Старша, Рената, наприклад, приходить зі школи о першій-другій, а потім у неї акробатика, гімнастика, музика, танці і звільняється лише увечері. Та й вік у неї такий, що й з хлопцями вже хочеться погуляти.

– До речі, як хлопці реагують, коли дізнаються, що батько доньки відомий футболіст? – Якщо приходять до Ренати додому, то лише поздороваються і тихо-тихо коридором тікають швидко в кімнату – бояться мене.

– У вас батьківська ревність пробуджується? – Абсолютно ні. Треба реально дивитися на речі, їй уже 14, а це саме такий вік, коли з’являються у дівчат хлопці. Але я їй відразу сказав, що кастинг буду проводити я. Спочатку поспілкуюсь з хлопцем, і якщо він здасться мені порядною людиною, тоді, будь ласка, зустрічайся. Не повинен же хлопець моєї дівчини бути тупим. Втім, якщо Рената закохається, – ні я, а тим паче мама, не зможемо заборонити їй зустрічатися. Любов, знаєте, така штука...

– На перший погляд ви здаєтеся серйозною людиною. А як ставитеся до жартів? – Всі гумористичні передачі дивлюся.

– Доводилося мені спілкуватися з екс-динамівцем Георгієм Деметрадзе, так він, здається, все життя сміється. Жора у «Динамо», напевне, з усього жартував? – Та він сам смішний, і всі сміялися тільки від того, як він розмовляє. І все через акцент. Він там наче нічого і смішного не скаже, а всі вже за животи хапаються.

– А хто в киян, окрім Демі, полюбляв жартувати? – Мені розповідали, що Максимов виокремлювався в цьому жанрі. Знаєте, такі штучні $1000 однією купюрою були. Максимов любив підкидати їх під двері і спостерігати – візьме футболіст чи ні.

– Максиме, яке ваше найулюбленіше свято? – День народження дружини та дітей. День весілля і Новий рік.

– А шкідливі звички які за вами спостерігаються? – Я думаю, кожна людина не обходиться без них. Які вони у мене? Напевне, треба запитати у дружини.

– Що-небудь із спиртного вживаєте? – Вино можу випити, пиво, але все в розумній кількості.

– За скільки секунд пробігаєте стометрівку. І хто в « Динамо» найшвидший спринтер? – Ми вже давно не бігали 100 м. Спринтерські якості перевіряємо на дистанції ЗО метрів. Я пробігаю їх за чотири секунди, а найшвидше у нас короткі дистанції бігають Гусев і Бадр Ель-Каддурі.

– Ким ви себе бачите по закінченні футбольної кар’єри? – Дружина мене бачить тренером. Але я загадувати наперед не хочу.