ПОТРІБНО ЛАМАТИ КОМУНІСТИЧНУ СИСТЕМУ

– Давайте почнемо розмову з того часу, коли ви прийшли в футбол. Адже ви займалися бізнесом, далеким від спорту. Що саме підштовхнуло вас придбати футбольний клуб? – Ви знаєте, коли я тільки придбав «Арсенал», мені постійно ставили це запитання. Але зараз вже минув певний час, і в мене була можливість все переосмислити. Думаю, просто пощастило... У радянські часи розповідали такий анекдот: «Ударницю праці питають, як вона стала валютною повією. – А вона відповідає: «Пощастило!». Ось так і тут. Я ніколи не займався футболом – ні професійно, ні напівпрофесійно, хоча в дитинстві досить часто ходив на «Металіст». Мені запропонували придбати «Арсенал», і я певний час вагався, а одного разу наче блискавка вдарила – так я й став президентом «Арсеналу». І анітрохи не шкодую про це. Футбол зараз забирає більшу частину мого часу, і я вже переконався, що футбол – це щось наднаціональне, над політичне, над географічне. Раніше я вважав, що багато чого зробив, але коли придбав «Арсенал», то почалось коїтися щось несусвітнє, до мене постійно підходять, щось питають, просять автографи. Складається враження, що я, принаймні, врятував країну.

– Але ж фактично всі президенти футбольних клубів стверджують, що утримання футбольного клубу – це суцільні витрати... – Вони не брешуть!

– Вас це не хвилювало, в першу чергу як бізнесмена? – Та ні, як бізнесмена мене це не хвилювало взагалі. Кожна людина, коли починає якийсь бізнес, повинна розуміти, що спочатку будуть певні витрати, але має бути якийсь план, котрий в майбутньому дозволить отримати прибуток. Футбол, як і будь яка інша справа, залежить від підходу. У тій же Англії десять п’ятнадцять років тому майже всі клуби були збитковими. Зараз кажуть, що нам до Англії дуже далеко, але згадайте: на початку 90х у нас неможливо було купити ковбасу, а зараз це лише питання грошей. Те ж саме і з футболом. Як тільки зламалася соціалістична схема управління ковбасою – ось вам, будь ласка, й ковбаса є. Зламається соціалістично-комуністична схема управління футболом – буде футбол.

– Ще в 1999 році Associated Press з посиланням на українські ЗМІ опублікувало інформацію про ваші статки, які становили 1 млрд. доларів. Цих грошей вистачило б, аби придбати якийсь закордонний клуб, як зробив, наприклад, Абрамович з «Челсі» або «Газпром» з «Шальке». Адже таким чином ви змогли б відразу заробляти гроші на продажі квитків на матчі, продажі прав на телетрансляції, на атрибутиці. Чому ви зупинилися на українському клубі? – Для мене це взагалі не логічно купувати закордонний клуб. Я ж не живу у Англії або в Німеччині... Я мешкаю в Україні. Для мене важливо, щоб розвивалася моя країна і вітчизняний футбол. Це нісенітниця – інвестувати гроші в закордонний клуб. Якби в нас вже все було, тоді ми допомагали б підіймати англійські чи китайські команди. Нам потрібно займатися розбудовою нашої країни, нашого футболу. Навіть в Біблії сказано, допоможи спочатку бідним свого дому, свого міста, а потім уже іншим. Україна та український футбол нині в такому стані, що допомагати потрібно їм, а не комусь іншому.

«АРСЕНАЛ» НЕ ПОВИНЕН БУТИ ВІРТУАЛЬНОЮ КОМАНДОЮ

– Ставши президентом «Арсенала», відразу ж заявили, що першочерговим завданням для себе вважаєте напрацювання вболівальницької аудиторії та розвиток інфраструктури. Над першим завданням наполегливо працюєте, а як справи з базою, стадіоном? – До минулого тижня були дуже погані. Днями справи покращилися. Я дуже вдячний Президенту України, з яким я спілкувався і який поцікавився станом наших справ. Президент був обурений тим, що всі наші ініціативи ігноруються. І справи, нарешті, зрушилися з місця. Недавно я зустрічався з Черновецьким і з іншими представниками Київської міської адміністрації. Всі вони прекрасно розуміють, що команді потрібно розвиватися. Я сказав меру Києва, що готовий за власні гроші побудувати стадіон, який може бути використаний і в 2012 році. Ми разом проаналізували всі цифри, і я, нарешті, побачив зацікавлені погляди.

Хочеться, щоб «Арсенал» був не віртуальною командою, а мав свою базу й свій стадіон. В столиці України достатньо вболівальників для двох команд. А з приводу глядачів... Спочатку на наші матчі приходило більше журналістів, ніж вболівальників – на це було сумно дивитися. А зараз уже стабільно ходить 7000 – 7300 глядачів. Більше того, я дуже уважно вивчаю нашу глядацьку аудиторію й бачу, що почали ходити сім’ями. Це, безумовно, дуже приємно. Досі вважалося, що спортом цікавляться хіба «накачані хлопці з гирею під пахвою». А футбол повинен бути сімейним видом спорту, куди не страшно йти з дружиною та дітьми. Мене дуже обурила поведінка фанів під час останнього матчу з київським «Динамо».

– До речі, з приводу цієї гри. Де тоді була міліція, коли почалася бійка між фанами вашої команди та фанами «Динамо»? (причиною інциденту став один з вболівальників «Динамо», який почав зривати банер, котрий висів над арсеналівською трибуною). – Номінальне ми приймали «Динамо», але фактично – господарями були вони. А в чужих стінах сперечатися дуже важко, особливо з «Динамо». Звичайно, я дуже вдячний динамівцям за те, що вони дали нам стадіон, бо інакше нам взагалі не було б, де грати. Але прийми – це прийми. І коли Бангура на 10-й хвилині вдарив головою нашого гравця (Андрія Комина. – Прим, автора), в будь-якій країні це була б гарантована червона картка. А в тому епізоді всі сказали, що цього просто не було. Про що ще можна говорити?!

КОРУПЦІЯ НА РІВНІ МЕНТАЛІТЕТУ

– Початок чемпіонату пройшов під знаком суддівських скандалів, пов’язаних з «Арсеналом». Ви вже встигли звикнути до специфічної манери суддівства в Україні? – Якби у вас в автобусі вкрали гаманець один раз, другий, ви б звикли? Ось так і в цьому випадку. У поєдинку першого туру проти донецького «Металурга» арбітр Подушкін продемонстрував нам, як потрібно грати. Ми зробили велику помилку. Замість того, аби йти і з кимось розмовляти, зайти спочатку в суддівську, ми пішли на поле грати (іронічно). За моїми підрахунками в нас вкрали 12 очок. Це і матчі з донецьким «Металургом», і з «Чорноморцем», обурливий поєдинок в Луганську...

Це віртуальні 12 очок, але дивишся на турнірну таблицю – і стає шкода. Я не звик до такого, а гравці мені говорять: «Що зробиш, ми вже до цього звикли, потрібно грати вдвічі краще». У нас є кілька клубів, так звані «блатні», а «блатним» судять завжди так, як вони б хотіли, окрім тих моментів, коли вони грають між собою. Там уже вони змагаються – «хто крутіший». Ось тому наші гранди виходять на європейську арену і чекають, коли ж арбітр призначить пенальті. А арбітр працює нормально, і всі чемпіонати закінчуються не на користь українців. Тому це хитрість проти себе самого.

– Багато людей, які встромляють палиці в колеса? – Та ні, ніхто ніяких палиць нікуди не встромляє. Більше того, я навіть упевнений, що це – не проти «Арсенала». Це, як завжди у нас в країні – загальна корупція на рівні менталітету. Ви гадаєте, що кожним арбітром або міліціонером хтось керує? Звичайно ні! Вони крадії за своєю суттю. Арбітри не чіпають «Динамо», «Шахтар» та «Дніпро» тому, що бояться. Суркіс керує всім футболом взагалі, а Донецьк є настільки самодостатнім, що може й образитися... Ось їх вони й бояться, а на інших заробляють. Робиться це так: якщо хтось відмовляється платити, то це означає, що їх потрібно «мочити в сортирі».

– Чи відповідають кошти вкладені в «Арсенал» тій грі, яку демонструє команда? – Коефіцієнт корисної дії однозначно негативний. За підбором гравців, за тими коштами, які вкладаються в «Арсенал», команда повинна бути на 67 місці. Так воно б і було, аби не ті очки, котрі в нас вкрали. Але не можна постійно бідкатися – потрібно постійно йти вперед. Ми ще будемо вкладати кошти в команду. Звичайно, нам робити це важче, ніж іншим. Бо якщо провести аналіз всіх підприємств, які у нас в країні є, то навпроти кожного можна поставити чиєсь прізвище й сказати: ось це вкрадене, ось це – подарував Кучма. А мій капітал – це моя голова.

Тому я хочу, щоб наш футбол був чесним. Не для того, щоб на цьому заробити – на чесності в нас багато не заробиш. Просто так буде правильно. Футбол має бути правильним. Після матчу з «Динамо» я зайшов у роздягальню й подякував розчарованій команді за гру. Взагалі, я до роздягальні ніколи не заходжу, але цього разу відчув, що хлопців потрібно підтримати. А після матчу з Охтиркою я відразу сказав: «Що це за гра? Найгірший матч в сезоні». Я наполіг, щоб кілька разів передивитися запис гри, проаналізували...

У НАС ГРАЄ НАЙКРАЩИЙ ОПОРНИКЛІГИ

– Вадиме Зіновійовичу, як проходить процедура купівлі гравців? Вам Заваров приносить список тих, хто йому потрібен, а ви просто даєте гроші, чи й самі берете участь в обговоренні кандидатур? – У нас є люди, які цим займаються. До речі, не розумію, чому в Дмитра Селюка така негативна репутація в Україні. Він безвилазно сидить у Іспанії. Це що, стереотип такий? Якщо він свариться з Федерацією, або з донецькими, то, значить, він поганий? Я, наприклад, йому довіряю в плані підбору гравців. Ми в нього придбали Ессолу та Жоземара, які сиділи в донецькому «Металурзі» на лаві запасних, а зараз всі клуби, враховуючи ті ж «Динамо» та «Шахтар», кажуть: «Який гарний у вас опорний півоборонець». Зараз Ессола грає вже в збірній Камеруну.

Того ж Парфьонова мені порекомендував мій добрий друг Герман Ткаченко. І я вважаю, що серед українських футболістів Дмитро в першому колі був одним з найкращих у клубі. Звичайно, ми робитимемо певну чистку, але дуже незначну. Ярош шукатиме собі інший клуб. Не продовжимо контракту із капітаном Сергієм Мизіним, який дуже багато зробив для команди, але, напевно, він вже поступово буде завершувати свої активні виступи в футболі. Можу сказати, що ніяких вибухових трансферів не буде, аби тільки потішити публіку. Ми говорили з Заваровим, і він вважає, що купувати більше нікого не потрібно. Він задоволений тим складом, який є, і сподівається його «награти». На початку чемпіонату ми багато пропускали, але більше – забивали. Потім почали менше забивати, але й менше пропускати. Тобто як захисний, так і забивний потенціал у нас є. Потрібно все це лише скомпонувати.

– А що з приводу орендованих гравців? – Як ви знаєте, в нас така політика – не брати футболістів в оренду. Але для двох гравців ми зробили виняток. Це Романчук та Селезньов. Зараз я не готовий сказати, чи залишаться вони в нас. Я говорив із Суркісом, але він поки не готовий відповісти на це запитання. Взагалі-то ми хотіли б викупити цих гравців, але «Динамо» та «Шахтар» нікого продавати не хочуть. З приводу Селезньова я теж розмовляв з Ахметовим, але він не хоче продавати Євгена. Хоча всім зрозуміло, що він у «Шахтарі» грати не буде. Можливо, він по духу інший. Селезньов хоче грати в «Арсеналі». Він влаштовує нас і як гравець, і як людина. А в майбутньому ми ліпше віддамо своїх найкращих гравців, але будемо грати тільки з тими, хто знаходиться в нас на контракті. Нещодавно ми придбали Алана, який не прижився в Донецьку. Я вважаю його дуже перспективним і талановитим.

– Нещодавно в пресі пройшла інформація, що ви шукаєте нового тренера. – Це пов’язано з відкритим і закритим підходом до футболу. Коли ми говоримо про щось відкрито – відразу виникають чутки. Так, зараз я незадоволений Заваровим, але в тій же мірі я незадоволений і собою. Головне запитання до Заварова було таке, чи знає він вихід з ситуації, коли команда грає нестабільно. І навіть не в цьому справа. Якщо команда грає нестабільно, але демонструє при цьому красивий футбол, – будемо жити. Якщо ж команда грає стабільно, але нудно й нецікаво – жити не будемо! Але питання з приводу подальшої співпраці з Заваровим взагалі не розглядалося. У мене з ним трирічний контракт, і я не збираюся його розривати. Мене цілком влаштовує той шлях, який Олександр Анатолійович (Заваров. – Прим, авт.) окреслив.

– Де команда буде готуватися до весняної частини чемпіонату? – Ми отримали в оренду терміном на п’ять років базу на 19-му кілометрі Житомирської траси. Намагаємося там все відремонтувати, бо умови нині в гравців, як в сімнадцятому році. 7 січня виїжджаємо до Туреччини, де проведемо два етапи зборів, а третій пройде на території України. В Криму чи де-небудь ще.

ПІД ЄВРО-2012 ПОТРІБЕН НОВИЙ СТАДІОН

– Повернімося до будівництва нового стадіону. На Повітрофлотському проспекті є стадіон ЦСКА. Не виникало у вас бажання його реконструювати? – Та розмовляв я з армією чотири рази, але вони його вже по частинах розпродали. Там три кримінальних справи. Трибуни продали одним, поле – іншим. Нікому нічого не потрібно. Хіба у нас в країні доб’єшся чого-небудь? Права рука не знає, що робить ліва. У Києві чимало споруд, які просто стоять і гниють. А клубу вищої ліги немає де грати.

– Яке ваше ставлення до споруди, яка не вмирає, а, навпаки, попри всі заборони, розбудовується? Я про торгово-розважальний комплекс навпроти НСК «Олімпійський». – Ви знаєте, проблема полягає, мабуть, у правильному розташуванні стадіону. Більш невдалий варіант важко було придумати. Стадіон потрібно виносити десь на околицю міста, щоб створити там необхідну інфраструктуру, починаючи від автомобільних стоянок і закінчуючиторгово-розважальними комплексами. Для цього потрібно приблизно 4042 гектари. Я ось зараз просто помираю над одним проектом стадіону, так хочу втілити задум у життя.

До мене недавно прилітали канадці, які займаються будівництвом стадіонів. І ось один із стадіонів, який вони побудували в Японії, так припав мені до душі, що я тільки й думаю про нього. А про реконструкцію НСК «Олімпійський» навіть говорити не хочу. В XXI столітті ми реконструюємо стадіон двадцятого! Потрібен новий стадіон. Ось який стадіон нам потрібен (показує проект стадіону мрії в каталозі. Прим, авт.) Щоб наші діти могли на ньому грати. Я такий для «Арсенала» хочу. А «Олімпійський» нехай залишається, це ж історія. Його можна адаптувати під легкоатлетичний або ще під щось. Смішно, але в Уельсу бюджет, як бюджет Києва, і вони будують такий стадіон, а ми реконструюємо цього монстра.

– До речі, зараз уже планують під чемпіонат Європи будувати новий стадіон в районі Дарниці. Ви б не хотіли побудувати стадіон для «Арсенала», щоб на ньому провести фінал Євро2012? – (Сміється). Хотів би! Я вже казав, що готовий взяти на себе будівництво кількох об’єктів під єврофорум. Є дуже багато гарних проектів, але поки що це голос волаючого навіть не в пустелі, а в кабінеті. Хоча в останні три дні став більшим оптимістом, ніж раніше. Мені дуже сподобалося, що мер міста Леонід Черновецький подивився на стадіон і був від нього у захваті. Там буде розсувний дах, ми пофарбуємо його в блакитно-жовті кольори. Це буде національний символ.

– Як ви вважаєте, нинішня нестабільна політична ситуація в країні не вплине негативно на підготовку до Євро2012?  – А ви як вважаєте?

– Вважаю, що вплине. – І я теж! Це вплине не безпосередньо на футбол, а – на підготовку. Уже місяць тому потрібно було, щоб хтось очолив цей комітет, щоб було з кого вимагати. Необхідно зробити графік, де по днях було б розписано: сьогодні робимо одне, завтра – інше. Я недавно зустрічався з проектантами, які кажуть, що якщо упродовж січня-лютого ми не підготуємо всі проекти так, щоб у березні почати будівництво, все, ми просто фізично не встигнемо заплановане збудувати, і втратимо Євро2012.

МИ НЕ ХОЧЕМО ОБСЛУГОВУВАТИ ГРАНДІВ!

– Вадиме Зіновійовичу, багато розмов ведеться з приводу створення прем’єр-ліги, а чи доріс наш футбол до того рівня, щоб її створювати? – Ми вже всі дійшли висновку, що прем’єр-ліга необхідна. Хоча б з тієї точки зору, що клуби так званого «другого плану» більше не хочуть обслуговувати грандів. Якщо ж клуби «першого плану» ви ступатимуть проти її створення, конфлікту, якого ще не знав наш футбол, не уникнути. У мене єдина позиція з тим же Димінським, Даниловим – ми не хочемо бути в ролі прохачів. Вирішувати проблему того ж суддівства в нинішніх умовах холодної війни між ФФУ та ПФЛ просто не реально вони не чують один одного.

Багато хто стверджує, що прем’єр-ліга буде якимось чином конкурувати з Федерацією. Це не так. Нам потрібно не конкурувати, а співпрацювати. Федерація має розуміти, що вона не король, а лише Федерація. Тому потрібно чути й тих, хто займається футболом, хто вкладає в нього кошти. Безперечно, це буде непростий час. Я брав участь у черговому зібранні власників клубів. У всіх дуже велика ейфорія, але хочу сказати, що даремно вони так радіють. Ми ще матимемо багато проблем із створенням цієї організації. Є діалектика розвитку, яка свідчить, що ніхто нічого просто так не віддає. А в даному випадку ФФУ потрібно буде поступитися частиною своїх прав, а вона цього на сто відсотків не захоче. ПФЛ теж хоче щось за собою залишити. Тобто це зіткнення власних інтересів. Якщо підходити до всього цього правильно, то прем’єр-ліга необхідна – це перше, по-друге, відносини в її межах мають будуватися на принципах чесності та рівноправності і, по-третє, клуби повинні самі вирішувати питання з продажем прав на телетрансляції і т.д. Я розмовляв з президентами клубів, і всі вони заявляють: якщо не буде створена прем’єр-ліга, вони не будуть фінансувати свої клуби й обслуговувати інтереси «балатних».

– Прем’єр-ліга це реорганізована ПФЛ? – Я взагалі тут не бачу для ПФЛ ніякої ролі. У неї не вийшло справитися з тими обов’язками, які були на неї покладені. І, в першу чергу, через те, що всі відносини були побудовані за принципом «Шахтар» - «Динамо». Якби до прем’єр-ліги більший стосунок мали прості клуби, а не «круті», було б простіше жити. А ПФЛ нехай займається першою лігою, другою... Для чого ж вона прем’єр лізі – я не розумію.

– В одному із своїх інтерв’ю президент ПФЛ Сафіуллін сказав, що президенти футбольних клубів умовляли його взяти участь у створенні прем’єр-ліги... – Це насправді так. Ми попросили пана Сафіулліна взяти участь у створенні прем’єр-ліги, бо існує багато нормативних, напрацьованих документів. Навіщо щось вигадувати!

– Тобто участь Сафіулліна та інших функціонерів потрібна виключно з юридичної точки зору? – Так! І це правильно, бо знову буде зіткнення інтересів. І не тому, що це Сафіуллін, а тому, що він щось представляє. Коли мені кажуть, що Григорій Михайлович не керує «Динамо», а потім виступає Юрій Сьомін і каже: «Дякую братам Суркисам», або коли кажуть, що Сафіуллін не представляє «Шахтар», – це так само смішно, як і те, що Григорій Суркіс не має стосунку до «Динамо». Якби мене поставили президентом ФІФА, то я, дивлячись вам у очі, не зміг би сказати, що я не маю відношення до «Арсенала».

НОВЕ СПИНИТИ НЕМОЖЛИВО!

– Чи може війна між ФФУ та ПФЛ погубити прем’єр-лігу? – Так, може. Але тоді вона погубить не тільки прем’єр-лігу, а й увесь наступний сезон. При всій моїй максимальній повазі до тих, хто створював український футбол, хочу сказати, що не треба опиратися новому. Воно неминуче. Потрібно ламати систему, коли з самого початку відомо, хто куди вийде, хто куди зайде і хто скільки отримає. Якщо опиратися новому, то це погубить тих, хто опирається. Так, поламати цю систему буде надзвичайно важко, але я пригадую розмову, ще за Радянського Союзу, з одним хлопцем. Він був дуже націоналістичне налаштований і постійно розповідав мені про те, як розвалиться Радянський Союз. Цього хлопця, до речі, тоді в Сибір заслали. Так я йому казав: «Синку, про що ти говориш! Подивися на цього монстра!». Але Союз, врешті решт, розвалився. Запам’ятайте, нове не спинити! Так і в футболі...

– У всіх закордонних клубів є певні статті доходів, які приносять їм гроші. Чи допоможе нам прем’єр-ліга зробити ці статті актуальними в Україні? – Я багато говорив з президентами інших клубів і вони зі мною погоджуються, що нам конче потрібен свій телевізійний канал. Адже зараз футбол транслює незрозуміле хто і незрозуміле, за яким принципом. Є команди, які показують постійно, а є ті, які ігнорують. Ось, наприклад, «Арсенал» переміг «Закарпаття» – 7:0. На всіх чатах пишуть: «Де можна подивитися цей матч?». А його не показують. Тому потрібен такий канал, доступ до якого мали б усі команди на рівних, і щоб обов’язково всі матчі прем’єр-ліги транслювалися. Якщо до цього додати якусь аналітичну передачу, це був би чудовий канал, який би всі дивилися.

А статті доходів? Не може бути доходів з нічого! Які, наприклад, зараз доходи у вітчизняних клубів? З0 доларів за З0 років? Тому, по-перше, потрібно припинити грабіж футболу. Він не повинен сприйматися, як якась олігархічна ліга. Футбол має бути народним. Тоді все буде. Для мене прем’єр-ліга – це, в першу чергу, бізнес-проект. А щоб бізнес добре розвивався потрібно підвищувати якість товару, який пропонуєш. Взяти ту ж телетрансляцію. Як показують у нас, і як показують в Німеччині. Коли я дивлюся картинку з закордону, в мене аж зуби зводить від заздрощів один момент можна подивитися з дев’яти точок. А в нас дивишся – і не розумієш, чи то Бангура когось вдарив, чи його вдарили.

– Якщо прем’єр-ліга – це бізнес-проект, то чи існує вже бізнес-план? – Такого бізнес-проекту, як купити ковбасу й відвезти її до Москви на перепродаж, у футболі бути не може. Якщо Євро-2012 відбудеться таки в нас, у що я дуже вірю, то таким чином ми високо піднімемо планку інтересу до футболу. Але ця програма не може бути в перервах між засіданнями Верховної Ради. Це повинна бути масштабна загальнонаціональна програма. А поки що я нічого не бачу, окрім розмов.

– Припустимо, що прем’єр-ліга вже існує. Чи реально, щоб президенти всіх футбольних клубів зібралися й домовилися про певні принципи фейєр-плей? Тобто я не домовляюся, я не купую, я не продаю. – Була про це розмова. Я думаю, що це єдина форма існування, але поки що це все лише на папері. Поки що це важко й проблематично. Насамперед, повинна бути взаємоповага й взаємодовіра. Наведу приклад. Він не такий глобальний, та все ж. Приїхав якось до мене футбольний агент і попросив подивитися його футболіста. Я подивився хороший футболіст із Таджикистану, забив 14 голів за свою молодіжну збірну. А наступного дня приходить до мене цей агент і каже: «А я його в «Динамо» продав. Подивіться ще на моїх гравців». Звичайно, я на них дивитися не буду. Я взагалі його більше до офісу не запрошу, тому що він мене підвів. Я розумію, що «Динамо» більше заплатило. Але яка різниця – ти ж мені пообіцяв! Тому скажу одне: не підводь нікого, і тебе не підведуть.

– Як ви вважаєте, хто повинен очолити прем’єр-лігу? – Є два варіанти. Або це буде президент одного з клубів, і до цього схильна половина президентів, або нейтральна людина. І там, і там є свої недоліки. Якщо мене посадити в крісло президента прем’єр-ліги, то як би я не декларував свій нейтралітет, все одно «Арсенал» я люблю більше, ніж «Зорю», і тут нічого не поробиш. Справа, звичайно, в чесності, але це дуже складне питання, особливо в наших умовах (сміється). Я поки не визначився, який варіант кращий. Приблизно п’ятдесят на п’ятдесят. Це так само, як і з легіонерами. З одного боку, потрібно думати про наш футбол, а з іншого – я поки не бачу, щоб ліміт на легіонерів допомагав українському футболу. Суркіс каже про збірну, Ахметов – про клуби. Точка зору визначається місцем сидіння. Де сидиш – те й захищаєш. А правда, мабуть, десь посередині.

ВІД КІЛЬКОСТІ ГРОШЕЙ КОЛІР КРОВІ НЕ ЗМІНИТЬСЯ

– Як на вашу думку, чому більшість учасників футбольного процесу в Україні утримується від відвертих коментарів, не говорять про нагальні проблеми, з ними нечасто можна щиро поговорити? Можливо, й у цьому є проблема? – Так, це теж одна зі складових. Президент – це не Бог, який сидить на небесах і спускається до народу раз на тисячоліття. Я нормально спілкуюся з пресою, ми разом граємо в футбол. Знаєте, зараз народжується таке панство: заробив сто доларів – думає, що в нього від цього колір крові змінився. Всі ми однакові. Це не залежить ні від розміру статків, ні від розміру брюк. І казати, що цей журналіст погано про нас пише, отже, ми його не акредитуємо нісенітниця.

Навпаки, потрібно робити інтригу, когось критикувати, когось хвалити. Зараз всі спортивні видання розписані, як заводи це твій, це мій. Від цього втрачається інтерес до футболу. Потрібно писати те, що бачиш. А в нас заведено так: «Шановний товариш такий-то прибув на трибуну, посидів вісімнадцять хвилин, дві хвилини рукою помахав і поїхав». Так це ж за Брежнєва було, і чим закінчилося – ми всі чудово знаємо. Ще раз повторюся: футбол – це народна гра і до неї треба відповідно ставитися. Це ж не гольф, де всі прийшли в смокінгах, випили шампанського... Мені постійно кажуть: «Чому ти в клубній курточці на футбол ходиш? Серед президентів це не заведено». Серед кого? Ми ж не англійські королі, яким визначено кодекс поведінки. Мені подобається куртка мого клубу, її колір...

– А як зараз вирішується питання з проведенням кубка «Арсенала»? Узяв би участь однойменний клуб із Лондона? – Поки, що це все на рівні розмов. Перемовини тривають. Спочатку питання фактично вирішили, але виникли певні труднощі. Хоча можу вас запевнити, що кубок «Арсенала» ми доведемо до логічного завершення й започаткуємо його в наступному році.

– Вадиме Зіновійовичу, а як працює футбольна школа «Арсенала»? – Це, мабуть, єдине, чим я повністю задоволений. Наші хлопці 1997го року народження виграли першість Києва і я навіть отримав якусь нагороду від Блохіна. Вважаю, що тут ми працюємо добре. У нас прекрасна молодь. Можливо, поки в них і немає 18 полів, як у наших грандів, але на тому єдиному, котре є, вони перемагають і «Динамо», і «Шахтар».

Олександр ОЗІРНИЙ, Олександр ТРАВЯНКА