Персони

Інтерв'ю

Щербачов: жити тим, що на полі

Олександр ОСТАПА, telekritika.ua Спортивний журналіст і коментатор Валентин Щербачов очолює ТРК «Спорт-Україна», яка виробляє п'ять програм: «Спорт і ми», «Футбольні діалоги», «Зірковий гість», «Олімпійські меридіани», «Сильний четвер» та «Євро-2012», що виходять на Першому національному, УТР, КДРТРК й телеканалі «Рада». Тож бесіда з ним оберталася довкола українського спорту на ТБ.

telekritika.ua

2009-10-24 06:25

На думку пана Щербачова, українським коментаторам бракує спортивних знань, культури мовлення та яскравого особистісного начала. Саме тому було задумано проект «Центр футбольної освіти УЄФА», який готуватиме коментаторів, спортивних журналістів, а також спортивних волонтерів до «Євро-2012».

– Пане Валентине, як ви вважаєте, чи готова Україна до належного висвітлення «Євро-2012»?

– Ми, журналісти, готові. А от питання організації телетрансляції ще навіть не піднімалися. Тим, хто займається підготовкою «Євро-2012», вже пора думати про технічні засоби. Поки що думають тільки про будівництво, а треба вже думати і про комунікації.

– Розкажіть про ваш проект «Центр футбольної освіти УЄФА». На чиї кошти він існує? Кого там готують, хто може навчатися? Навчання платне?

– Такий центр було задумано вже давно. Колись у мене був клас спортивних журналістів. П’ять років тому я зібрав 8-й клас звичайної київської школи №233: 28 хлопчиків і дівчаток, із якими почав працювати. Перший рік держава ще якось нам допомагала, а потім я залишився сам і протягом трьох років навчав їх власними силами. Вийшло так, що з 28 у мене залишилося вісім справді професійних молодих журналістів.

Відсоток дуже непоганий, тому я запропонував УЄФА навчальний план для трьох вікових категорій: 14-17 років (діти), 17-23 роки (студенти) і люди від 23-х. Заняття розпочалися 8 жовтня в Національній спілці журналістів України. Базується школа у Спілці журналістів і столичному управлінні у справах фізичної культури і спорту, яке підтримало нашу ідею. Ми плануємо залучити викладачів іноземних мов, історії футболу, олімпійських видів спорту. Також будуть практичні заняття: футбольні ігри на стадіоні імені Баннікова, практичне суддівство, зустрічі з відомими футболістами і тренерами, а наприкінці (якщо буде фінансування) приїде Мішель Платіні і прочитає лекцію про тенденції розвитку сучасного футболу. Плануємо готувати не лише коментаторів, а й волонтерів і власне спортивних журналістів.

Я думаю не лише про «Євро-2012» і не лише про футбол. У нас немає української спортивної преси, саме україномовних видань. Нам потрібні спортивні журналісти з усіх видів спорту. Коментаторська спеціалізація має бути професійною.

Взагалі, «Євро-2012» – це лише привід для створення такої школи. У мене також є мрія створити спортивно-гуманітарний коледж, на кшталт американських університетів, із хорошою базою, з великою кількістю дітей із провінції. Та й потрібен Україні не один, а два-три таких коледжі по 800 дітей. Це велика перспектива для країни. Але, на жаль, перший заступник міністра освіти та науки Олександр Гребельник критично поставився до цієї ідеї – припускаю, через необхідність сертифікації цих навчальних закладів.

– Які перспективи у майбутніх випускників вашої нинішньої школи? Якими навичками, на вашу думку, повинен володіти спортивний журналіст?

– Випускникам Центру футбольної освіти буде видано сертифікати, затверджені Федерацією футболу України, і вони зможуть офіційно працювати на «Євро-2012».

– Як ви оцінюєте українських футбольних коментаторів із професійної точки зору?

– Багатьом бракує культури. Скажімо, людина сідає до мікрофона, а літературною мовою не володіє. Каже банальності, повідомляє інформацію з газет чи з інтернету. Коментатор має жити в цій інформації, а не повідомляти її відсторонено. Наші коментатори не сформовані як особистості. Та й навіть якщо хтось сформований, він усе одно не може бути собою, бо прогинається під власників каналів або футбольних клубів. Я розумію, що важко грати за власними правилами. Але тебе поважатимуть, перш за все якщо ти матимеш власну позицію: критикуватимеш, у разі потреби говоритимеш неприємні речі для власників. Саме цього – критичних ноток – бракує нашим коментаторам.

Вони беруть на гру дуже багато заготовок про розцінки, трансфери, особисте життя, і поки це все розповідають – на полі триває жива гра. Треба жити тим, що на полі, тоді глядач довірятиме тобі.

Крім того, треба хоча б на дворовому рівні займатися тим видом спорту, який ти коментуєш, знати щось нього. Якщо ти не можеш пояснити глядачеві якихось ситуацій, правил, не слід виходити в ефір.

– Кого з українських коментаторів ви можете виділити?

– Непогано починав Володя Тимошенко на Першому національному, але тепер його «запрацювали» у всіх видах спорту, а краще все-таки робити це дозовано. Давно і непогано працює Дмитро Джулай, але теж має дуже велике навантаження: важко коментувати багато матчів поспіль. Ще хочу відзначити Ігоря Циганика, але він має один недолік: взяв собі у голову, що треба коментувати матчі дуже емоційно. А матч буває й такий, що його ніяким криком не піднімеш – тож треба об’єктивно це сприймати, тримати паузу. Мало в нас хороших коментаторів, але всім, абсолютно всім бракує особистісних якостей, незалежності – кожен на когось працює.

– Ви часто проводите спортивні телемарафони. Чи плануєте щось подібне до «Євро-2012»?

– Спочатку ми провели марафон «12 годин про «Євро-12», коли в ефірі були люди, які мають відношення до «Євро-2012»: спортсмени, чиновники, митці. Потім 25-, 30– й 32-годинні марафони. Я весь час доводжу, що нам потрібен національний спортивний канал. Скажуть: а «Мегаспрот»? Так а де там український спорт? Його там зовсім мало. А взагалі я вже 17 років займаюся телемарафонами...

– Розкажіть про ТРК «Спорт-Україна», яку ви очолюєте. Скільки там працює журналістів? Чи є інвестори? Яка форма власності?

– Створити невеличку телекомпанію «Спорт-Україна» мені допомогли Віктор Чанов і Володимир Капіруля. Вони й стали інвесторами. ТОВ ТРК «Спорт-Україна» ми відкрили 2003 року. Журналістів працює небагато. Одного разу ми виграли тендер і обслуговували олімпійський комітет. Це нам допомогло оновити техніку.

– Які спортивні видання ви читаєте? Чи вистачає в нас спортивних видань?

– У нас фактично немає україномовної спортивної преси. Російськомовні ж спортивні видання страшенно заангажовані, незалежних немає. Коли спортивні видання починають сваритися між собою, захищаючи інтереси своїх власників, це не по-спортивному, нечесно.

Мені шкода «Спортивну газету», яка закрилася після 80 років існування. Вона була хоч і не найсильніша, але ж українська. «Команда» пише здебільшого про футбол. «Спортекспрес» – теж хороша газета, але вона російськомовна.

– Що у вашому житті є крім спортивної журналістики?

– Дуже люблю подорожувати. Щоб показати, що українці – сильний народ, довелося стрибати з парашутом та грати у футбол на Північному полюсі. Також побував у Гімалаях. Ще хочу в Антарктиду. Хочу піднятися на різні висоти на різних континентах. Планую зробити такий проект, щоб показати українцям Україну не тільки через спорт, а й через людей, які тут живуть. Ще у мене підростають онучки, яких я страшенно люблю. А ви кажете – «що крім спортивної журналістики?». Багато чого!

telekritika.ua