… його роль у вітчизняному футболі не зменшилася – знання ж бо, досвід і навики нікуди не поділися. Сьогодні він, як і раніше, може розкрити для громадськості інформацію про діяльність ПФЛ, дати оцінку роботі вітчизняного арбітражу, поінформувати вболівальників про «кухню» новоствореної організації – прем’єр-ліги.

На нашу думку, сьогодні, на зламі двох періодів розвитку українського футболу – ПФЛ та прем’єр-ліги, де Анатолій Попов виявився перехідною ланкою, він – актуальна постать. Його можна викликати на тривалу і відверту розмову. Наскільки відверту – судити вам, читачі.

– Анатолію Володимировичу, доброго дня! Віктор Миколайович Мірошин турбує. Ви зараз у Києві?

– Так, в редакції газети, яку ти знаєш, – «Український футбол», на прямій лінії.

– І довго там будете?

– Дві години. Отож,  якщо маєш конкретне запитання, – питай. А ні – то пізніше зустрінемось.

– То я вам передзвоню.

– Телефонуй, Вікторе. Зустрінемося. Пам’ятаєте такого футболіста? Це дзвонив колишній футболіст київського «Динамо».

– Звичайно. Розкажіть про нього нашим читачам. Дружите?

– Виріс разом з ним на Нивках, надзвичайно талановитий футболіст.   Я   думаю,   один   з найталановитіших футболістів у радянському футболі. Він був у «Динамо» в період В. Лобановського  та   О.  Базилевича. Перейшов з ними спочатку в «Шахтар», потім у – «Чорноморець». Так трапилося, що через певні обставини не зміг розкритися на високому рівні. Але талант цього унікального, в технічному плані, футболіста старше покоління пам’ятає.

– А як ви потрапили у футбол?

– Напевно, це доля. Будинок моїх батьків на Нивках – в п’ятдесяти   метрах від футбольної бази «Динамо», яка наприкінці п’ятдесятих років була там відкрита. Тож до того моменту, коли збудували базу в Кончі-Заспі в 70-х роках, я бачив усіх футболістів та тренерів, починаючи від Олега Ошенкова і закінчуючи Олександром Севидовим. Також там був Анатолій Зубрицький, Євген Горянський, В’ячеслав Соловйов, Віктор Терентьєв, Віктор Маслов. З цими людьми я був знайомий...

БЕЗ ЛЕГІОНЕРІВ СЬОГОДНІ НЕ ОБІЙТИСЯ

– Турбує вболівальник із Києва. Чим пояснити не дуже яскравий старт «Шахтаря» на початку цього сезону?

– Важко пояснити і фахівцю, і простому вболівальнику, бо нічого не передбачало такого невдалого  старту. Пояснення шукають тренери – це їх прерогатива. Певний збіг обставин – присутній. Думаю, одну з важливих ролей зіграв матч за Суперкубок країни,  оскільки він був напруженим, особливо в психологічному плані. По-перше, я вважаю, що емоційний сплеск, який був на цьому матчі, позначився негативно на наступній зустрічі. По-друге, як ніколи,   зібрано   зіграли   дві львівські команди. І, як ніколи, вдало, я б так сказав, усі лінії й ланки, особливо лінія оборони та  воротарі. Тут  є  комплекс причин,   хоча   я   думаю,   що «Шахтар» за будь-яких обставин   повинен   був   виглядати краще. Впевнений,  тренери в усьому розберуться.

– Доброго дня, пане Анатолію. Наталя Вишинська, Київ. Нещодавно відбувся футбольний матч між зірками естради і футболу. Звичайно, це не рівень професіонального футболу, але він нас, простих смертних, більше цікавить. Та й команда зірок естради грає на чемпіонаті світу. Чи мають перспективи саме такі, профспілкові, команди – медиків, вчителів тощо. Може, серед цих команд також варто пошукати молоді таланти?

– Навряд чи в таких командах ми можемо знайти підтримку професіональному футболу. А от що стосується пропаганди футболу, то такі команди, однозначно, потрібні. Є в нас чимало добротних команд серед аматорів. До речі, досить солідно організовані ці змагання Асоціацією аматорського футболу, якою керує Федір Іванович Шпиг. Я вважаю, що такої популяризації у нас на сьогодні не достатньо. І представники мас-медіа змагаються, і зірки естради. Все це – реклама футболу, яка буде працювати в подальшому на його розвиток.

– Доброго дня, пане Анатолію! Вас вітає Сергій Бойчик із Симферополя, затятий уболівальник футболу,  в моїх газетах, які я люблю – «Молодь України» і «Український футбол». Я дуже переживаю за «Таврію» та «Шахтар». А питання в мене таке – що нам дасть прем’єр-ліга?

– Що вона дасть – покаже час, а ось що хотілося, щоб вона дала, – можу сказати. Перш за все, щоб взаємовідносини усіх футбольних структур піднялися на рівень, який би дозволив знайти  взаєморозуміння  між владними структурами. І я хочу побажати нашій новій організації у цьому успіхів. Я думаю, що це питання можна вирішити. Ідеологія, яка сповідується тією чи іншою організацією,  не може бути однаковою. Чим буде думок більше, навіть полярних, тим буде краще для українського футболу. Потрібно зустрічатися, спілкуватись і вирішувати все шляхом переговорів. Тому, я думаю, прем’єр-ліга активно включиться в цей процес і налагодить зв’язки і з ФФУ, і з ПФЛ, і з клубами. Це, я вважаю, одна з найголовніших сторін діяльності прем’єр-ліги.

– І друге питання: час вже, мабуть, виховувати своїх гравців, які гратимуть під Прапором України, а не робити ставку на легіонерів. Адже у цьому – майбутнє українського футболу, як ви вважаєте?

– Яз вами повністю згоден, але...є такий вислів «step by step»  – крок за кроком. Ця проблема     не така  й проста.

Свого часу, ще за радянських часів, у нас була серйозна школа підготовки футболістів, і ви пам’ятаєте, які були в нас успіхи в юнацькому футболі – і на світовому, і на європейському рівнях. Причому, це були не лише завойовані місця, але й були футболісти, які вже з юнацьких команд одразу входили до основного складу провідних команд Радянського Союзу. Сьогодні з об’єктивних причин це втрачено. Потрібно, щоб система підготовки була змінена. Не можна керуватися старими принципами, оскільки сьогодні, ви бачите, – спокус різного роду так багато, що важко зробити так, щоб у футбол йшли, як раніше. Це колись кидали школу і бігли у двори грати в футбол. Сьогодні потрібні нові методи залучення до футболу. Потрібні і в організаційному, і в спортивному плані нові форми роботи. Якщо з цим справимося, то у нас буде і підготовлена молодь, і відповідне майбутнє. Але сьогодні ми без легіонерів не обійдемося. Сьогодні й у солідних європейських клубах, які виступають в Лізі чемпіонів, багато легіонерів. Потрібно знайти паритет. Зрозуміло, що легіонери повинні бути висококваліфіковані.

Тут є проблема. Дякую за запитання.

– У  мене  багато  друзів  з аматорських команд Києва, які перемагають і в Києві, і в області. Що ви скажете про аматорський футбол? Чи можуть аматори підвищувати власний статус?

– Справді, таких команд дуже багато. І в Києві, і в Київській області, і в інших областях. Є команди, які футбол розглядають як засіб відпочинку, а є команди, які ставлять перед собою серйозні завдання. Така команда була в Ірпені, яка за радянських часів дійшла до другої ліги. У Чернігівській області в селі Плиски сільська команда зараз успішно грає в другій лізі. Все залежить від того, яке завдання перед командою поставило її керівництво. Зараз одного ентузіазму для футболістів замало. Потрібне серйозне фінансове підґрунтя. Команда може виграти обласну першість, потім всеукраїнську серед аматорів і тоді має право увійти до другої ліги ПФЛ, якщо інфраструктура відповідатиме вимогам атестації. Отакий шлях. Дякую за запитання!

БІДНІЙ ЛЮДИНІ ФУТБОЛ КРАЩЕ НЕ СУДИТИ

– Я – з Хмельницького телефоную. Які ваші очікування і який настрій «Шахтаря», на третій кваліфікаційний раунд Ліги чемпіонів?

– Настрій дуже серйозний, адже є конкретне завдання президента клубу – якомога краще виступити в цьому турнірі. Президент «Шахтаря» підкреслює, що виграш чемпіонату України це не самоціль, а засіб для виступу в Лізі чемпіонів.

– А виграш євротурніру – це перспектива на майбутнє?

– Це перспектива, але, на мою думку, достатньо реальна. З наступного сезону переможець чемпіонату виходить на пряму до групового турніру Ліги чемпіонів. Отже, піднімається статус чемпіонату і значимість перемоги в ньому. Це буде гарним стимулом і для наших фаворитів, і для тих команд, які мають попсувати їм нерви. Це – нормальний процес. Чим конкурентоздатнішим буде чемпіонат, тим краще для українського футболу. Дякую!

– Доброго дня! Анатолій із Бородянки. А правда, що «Шахтар» не хоче відпускати своїх гравців на Євро-2012?

– Не зрозумів запитання. До Євро-2012 ще далеко, і не відомо, хто з гравців буде на нього запрошений. Є правила ФІФА, де чітко записано, коли треба відпускати футболіста на змагання. Це загальноприйняті правила. Звичайно, «Шахтар», як і всі інші команди, буде це правило виконувати.

– Можна ще одне?

– Будь ласка.

– Раніше була вища ліга, а тепер прем’єр-ліга. Які плюси і мінуси від цього?

– Про плюси і мінуси важко сказати. Прем’єр-ліга – молода структура, тому зарано ще про щось говорити. А плюси і мінуси покаже час. Тоді й можна буде подивитися і посперечатися, що було краще. Взагалі добре, що створена нова структура. Все залежатиме від того, як вона виконуватиме свої завдання.

– Добрий день! У мене до вас два запитання. Перше: чим відрізняється прем’єр-ліга від професіональної  футбольної ліги і чи піде вона на користь нашому футболу?

– Тільки-но відповідав  на схоже запитання. Будемо так казати:   сьогодні  існують  дві структури. Розмежування  їх роботи вже відоме. З вищою лігою буде працювати прем’єр-ліга, а перша і друга ліги – це професіональна футбольна ліга. Що змінилося? Створена нова структура, яка буде зосереджена на питаннях тільки вищої ліги. Це позитив. Негатив теж можливий, але хотілося б, щоб його не було. Якщо клуби, всі хто стояв за цим проектом, витримають ту направленість структури,  про яку заявляли при її формуванні, то в неї буде перспектива.   Якщо   це   було створено лише для того,  щоб змінити вивіску чи, може, щоб в  прем’єр-лігу  не  потрапили певні особи, – це інша справа. Що буде з прем’єр-лігою – покаже майбутнє, але я думаю, що це позитивний крок.

– Доброго дня. Микола Багряний. З Вишневого. Чи буде зменшуватись ліміт на легіонерів?

– Ліміт на легіонерів буде зменшено. Це позиція Федерації футболу України. Поступово їх хочуть довести до 5 футболістів. Однак є маленьке «але». Свого часу, ви пам’ятаєте, було 8 легіонерів і пристойний виступ національної збірної на чемпіонаті світу. Отже, немає прямого зв’язку між зменшенням кількості легіонерів і успіхом збірної.

– І ще одне запитання. Можна?

– Звичайно.

– Цікаво,  яка  зарплатня у суддів вищої, першої та другої ліг?

– У вищій лізі арбітр одержує за гру 2000 у. о. Асистент арбітра 1000 у. о. Перша ліга – 600, друга – 250.

– Вам не здається, що завелика зарплатня за півтори години?

– Щоб оцінити зарплатню, потрібно покуштувати цей хліб. Не секрет, що у футбол сьогодні грають достатньо заможні люди. А керують футболом дуже заможні люди. Якщо бідна людина буде судити ці змагання, – то і наслідки можна передбачити. Стоїть питання  про  подальше  підвищення зарплатні. І я це підтримую. Але якість суддівства повинна відповідати цій зарплатні. Тут є проблема: якщо людина одним свистком може вирішити долю мільйонних затрат, вона має бути повністю незалежною й у фінансовому плані. Ви розумієте, про що я кажу?

«УРОК ФУТБОЛУ В ШКОЛІ ЗАПРОПОНУВАВ Я»

– Анатолію Володимировичу, це Іван Житнюк, бажаю здоров’я!

– Дякую. Що тебе цікавить?

– Я дивився передачу «Відверто про футбол». Мені сподобалося, як ви дуже інтелігентно, у властивій вам манері, не загострюючи нічого...

– Досить хвалебних од, давай критику!

– Я хочу сказати, що сьогодні мені абсолютно не подобається, як поводиться наш уряд відносно Євро-2012.

– Мені теж не все подобається.

– Але ж так не має бути! Туди лізуть і Тимошенко, і міністр, і навіть хлопець, який собі обрізав. Ви знаєте, про кого я.

– Давай не будемо. Нас і жінки чують.

– І уряд, і Адміністрація Президента, і федерація футболу,  –  це як Лебідь, Рак і Щука. Я, як людина, яка стояла  біля  витоків  відродження українського футболу. Ви  це знаєте. Із першого дня, 12 грудня 1996 року на Конференції, на якій ми вийшли зі складу СРСР, ми обрали Віктора Банникова. Банников був президентом ФФУ, був членом виконкому. Потім, у 1996-му, Віктор Банников переконав нас, що нам потрібен Валерій Пустовойтенко, хоча ми й не розуміли, навіщо. Я дуже радий, що Валерій Павлович  працював тут. Він не послухав мене, що потрібно  забрати   у  ПФЛ всі комітети, які  були підвладні Суркісу – суддівський та інспекторський. Потім, коли Суркіс став президентом ФФУ, він все собі знову перебрав.

– Так, давай запитання.

– Моя пропозиція – щоб цим Лебедю, Раку і Щуці пообрізати крила і так далі, щоб вони не тягнули в різні боки цей віз і не розтягували український футбол. Сьогодні повинно бути єдине обличчя футболу – це або Пустовойтенко, або Сафіуллін. Ось ці дві людини могли б очолити. У жодному випадку це  не  повинен бути чиновник з Кабінету Міністрів, з Адміністрації Президента чи Прем’єр-міністр, чи, не дай, Боже, ФФУ.

– Іване, послухай...

– Справді,  велике спасибі, Григорію Михайловичу Суркісу за те, що він допоміг, брав участь і так далі. Його певна заслуга у цьому є також. Але він  повинен займатися федерацією футболу, він не повинен лізти в інші справи, ні в ПФЛ...

– Іване, все зрозуміло. Твоя точка  зору зрозуміла. Радий тебе чути. Всього тобі найкращого.

– Якщо буде така необхідність, я готовий виступити.

– Добре.

– Лариса Олександрівна з Києва. Моє питання стосуватиметься не професійного футболу, а введення у школи цього предмета. Знаю, що це запропонував Суркіс. Програма діє?

– Одна поправка – це я запропонував цей предмет. Свого часу програма діяла. Починаючи з 97-го року, я бачив ентузіазм, коли прийшов з цим проектом до Валерія Пустовойтенка. Потім підписав договір з Міністерством освіти і науки, яке тоді очолював Валентин Зайчук. Ми провели кілька всеукраїнських нарад, семінарів. Започаткували курси підготовки вчителів, які викладають футбол. Закупили 25 тисяч м’ячів в УЄФА   для   шкіл,   які   ввели предмет. Процес пішов. Потім Григорій Суркіс запросив мене в Федерацію футболу України і запропонував варіанти співпраці. Зі свого боку, я запропонував йому свій варіант – зосередитись на уроці футболу, ліцензуванні тренерів та входженні до європейської конвенції про взаємне визнання тренерських ліцензій. Якщо говорити загалом про стан уроку футболу, то мушу сказати – багато було свого часу піар-ка-мпаній. На жаль, сьогодні вже мало що чути про урок футболу. Якщо так піде і надалі – ми можемо втратити цей проект. А деякі керівники на уроці футболу зробили собі імідж. Забути такий проект – злочин.

– Питання від Олександра Ягольника. Яке ваше ставлення до креативу на тему культурної програми молодіжного Євро-2012?

– Це цікаво. Але це питання поза межами моєї компетенції. Це прерогатива Федерації футболу України, дирекції Євро-2012. Там можуть відгукнутися й підтримати вашу ініціативу. Адже саме федерація футболу формує політику,  стратегію  і тактику у таких питаннях.

– Анатолію Володимировичу, що ви думаєте про рівень арбітражу в першій лізі минулого сезону та про заяви ФК «Оболонь», що її не допускають до вищої ліги?

– Якщо говорити про другу частину питання, то, можливо, це – емоції. Я пам’ятаю цю заяву президента «Оболоні» після матчу з  «Динамо-2». Його можна зрозуміти. Для цього є певне підґрунтя. Але це питання безпосередньо треба задавати керівникам ФК  «Оболонь». Гадаю, коли такі авторитетні люди як Олександр Слободян, щось подібне говорять, то мають якісь докази. З приводу арбітражу у першій лізі, то ним ніхто не був задоволений. Навіть    Федерація    футболу України,  яка зазвичай захищає арбітрів. Але арбітрів треба захищати лише там, де він правий. Якщо арбітр винен, про це потрібно говорити. ФФУ визнала  цю  проблему  в  першій лізі. Ви знаєте, скільки було серйозних   помилок?   Потрібно, щоб хтось за це відповідав. І відповідати повинні перші особи. Я вважаю, що немає сьогодні абсолютних ліків від проблем суддівства. Стовідсоткове вирішити проблему неможливо. Головне, щоб помилок було якомога менше і вони були технічного плану, а не морального. Пригадую, свого часу головна футбольна структура дуже захищала окремих арбітрів, які були наближені до керівництва. Інші арбітри були далекі від нього. Тому й рішення дисциплінарних органів щодо арбітрів відрізнялись. За одні і ті ж помилки для окремих суддів покарання були в 3-4 рази жорсткіші, а для окремих більш м’якими. Зараз потрібно відзначити, що ситуація змінюється, але свого часу ФФУ дуже повільно реагувала на закиди ПФЛ. Сьогодні й Федерація говорить про серйозні проблеми в суддівстві. Чим швидше це визнали б, тим швидше цей процес покращувався б. Гадаю, якщо ФФУ об’єктивно оцінюватиме ситуацію і визнаватиме помилки арбітрів, то об’єктивізму буде більше і картина арбітражу буде краща. Дякую за запитання!

ТРЦ «ТРОЇЦЬКИЙ» – ЦЕ ТЕАТР, КОТРИЙ РОЗІГРУЮТЬ ПЕВНІ ОСОБИ

– Добрий день! Спочатку наведу приклад одного футболіста, а потім задам запитання. Футболіст молодий. Йому 21 рік, але він встиг побувати вже в 4 командах. У 2 вищої ліги і в 2-х другої ліги. Зараз він в другій лізі на контракті. Безумовно, футболіст має бути технічним, але техніка приходить з практикою. Футболіст – на перегляді в клубі. Молодий, перспективний, підписує контракт, а його випускають, в кращому випадку, лише на заміну, та й то на 10 хвилин. А через півроку кажуть, що він взагалі непотрібний. Щоправда, був вищоліговий клуб, де він грав в основі, правда, за дубль. А влітку його посеред сезону звільнили. Щоправда, як личить вищій лізі, дали вільного агента. У другій лізі посеред сезону теж зараз не дуже влаштуєшся. І ніхто вже на тебе не хоче дивитися, коли сезон вже розпочався. Зараз він у другій лізі, й травмувався на початку весни. Його випускали на заміну. Травма вже загоїлася. Він пройшов з командою збори, два тури змагань, і вже натякають, що його перебування в команді – на волосинці. Тобто можливий варіант виходу з команди посеред сезону. До зими знову доведеться сидіти без професійних тренувань. Більше того, колись за вільного агента в другій лізі клуб вимагав компенсацію в 5 тисяч доларів, щоб футболісту важче було змінити клуб. Тепер до вас запитання, як до спеціаліста, як до знавця букви футбольних законів. Як має діяти футболіст щодо клубу, якщо посеред сезону з ним хочуть розірвати контракт?

– Дякую за запитання! З ваших слів я зрозумів, що ви – мама?

– Так.

– Я розумію ваші почуття. Але я хочу, щоб ви зрозуміли тренерів. Ніколи від талановитого гравця жоден тренер не відмовиться. Інша справа, що не завжди тренер може побачити талант. Тепер щодо питання, як поводитися. Є контракт, підписаний між клубом і футболістом. Там розписані всі умови. І якщо клуб хоче його розірвати, то повинен виплатити всю суму заробітної плати, яка зазначена у контракті. В іншому випадку, футболіст може   написати   заяву   в   ПФЛ, описати детально ситуацію, що склалася, вказати контактний телефон. З ним вийде на зв’язок інспектор ліги і це питання вирішуватиметься на дисциплінарному комітеті.

– У нього контракт до 2010 року. Якщо клуб його розірве і виплатить компенсацію, йому можна буде звертатися в інший клуб для перегляду?

– Можна. Але потрібно це зробити до 31 серпня. Втім, гадаю, такі питання потрібно вирішувати з клубом шляхом переговорів. Найкраще, коли футболіст проявить себе як толерантна людина й коли клуб та футболіст домовляються.

– Він це вже проявляв.

– Ну, якщо не виходить, то потрібно звернутися до ПФЛ.

– Доброго дня! Віктор Муха, Чернігів. Питання пов’язане з кадровими  стосунками  головних і дочірніх команд в нашому чемпіонаті. Дочірні команди існують для того, щоб молоді гравці прогресували. Однак і травмовані гравці основи теж мають  десь  відновлюватись  і набирати форму. Як ви до цього ставитеся?

– Свого часу, якщо ви пам’ятаєте, була так звана єдина заявка. Тобто всі гравці могли грати як за першу, так і за другу команду. Були ситуації, коли потрібно було, щоб команда програла, тоді виставляли молодіжний склад. А якщо потрібно було, щоб друга команда в нижчій лізі виграла, то виставляли основу. До чого це призводило – ви теж пам’ятаєте. Сьогодні є норма регламенту, і обговорювати його немає сенсу. Ми йдемо шляхом європейського футболу. Там такого нема. Це було ноу-хау окремих керівників нашого футболу, і далеко не найкраще.

– Як ви оцінюєте роботу суддівського корпусу під керівництвом Дерда?

– Віктор Дердо чимало зробив, в тому числі й позитивного. Була проведена значна методична робота, регулярні виїзди на закордонні збори, організовані навчальні процеси. Але комітет арбітрів занадто часто відстоював честь мундира. Захищати арбітрів треба, але якщо арбітр помилився і це бачить вся країна, а комітет все заперечує, тоді і ставлення до нього відповідне. Знову ж таки, наголошую – абсолютних ліків в арбітражі нема. Але є недоліки, так би мовити, на поверхні. Якби їх вчасно усунули, то й таких наслідків не було б.

– Доброго ранку.

– Доброго.

– Це ваш колега, можна сказати, сонячний Крим, турбує. Республіканська рада «Спартак». Мені довелося бути арбітром.

– Слухаю, вас.

– Нас турбує Євро-2012.

– Розумію.  Думаю,  це,  без перебільшення, біль державного масштабу. Ваші колеги ставили мені подібні запитання. Є, я б сказав, проблема в тому, що довго святкували перемогу Кардиффу. Марнували час. І є ще проблема об’єктивна – сьогодні, ви знаєте, яка біда спіткала Західні регіони. П’ять мільярдів збитків – їх треба десь взяти і спрямувати на цільові програми. Але я все-таки поміркований оптиміст. Хотілося б сподіватися, що сьогодні ворогів   Євро-2012   немає.   Якщо хтось хоче уявити, що вони є, думаю, це дурниця. Бо кожен суб’єкт, кожен індивідуум візьме  щось  позитивне  від Євро-2012. Тому варто шукати,  як кажуть, ворогів в іншому місці.

– А ми не шукаємо? Даруйте, у вас, у Києві, центр недобудований. Це біль у серці.

– Із торговим центром поблизу стадіону ситуація вельми заплутана.

– Коли вже його поламають?

– Його ламають. Як на мене, там зав’язані серйозні люди в цьому бізнес-проекті. Та кінці нині важко знайти. Це не наше завдання. Думаю, що там не все так просто, – це театр, котрий розігрують певні особи. Така ситуація, бо задіяні великі гроші. Ви знаєте, де великі гроші...

– А у нас, в Криму, крім Куніцина, ніхто не займається справами. Дуже мало людей зацікавлено у Раді міністрів, парламенті підготовкою до Євро-2012. У нас, на жаль, не так багато таких людей, як Куніцин. Він багато робить для футболу, зокрема в Криму. Якби у нас було більше таких людей на місцях, питання вирішувалися б швидше. Але в мене запитання до вас як до фахівця саме арбітражу. Зараз призначено нового голову комітету арбітрів – Вадима Шевченка. З огляду на ваш досвід, що це за фахівець, і які можна пов’язувати з ним надії і перспективи?

– Ми повинні ставитись до цієї ситуації толерантно. Прийшла нова людина на цю посаду. Людина, перед якою стоять серйозні завдання. І,  будемо сподіватися,  він  їх  вирішить. Шевченко свого часу був хорошим арбітром, у нього є досвід керівництва  футбольними структурами. Я хотів би побажати йому успіхів, щоб він організував роботу таким чином, щоб у суддівстві було якомога менше проблем.

«У НЕПІДГОТОВЛЕНОСТІ МОЖЕ І ПОЛЯГАТИ ПІДГОТОВЛЕНІСТЬ...»

– На виконкомі, коли йшли вибори нового голови комітету арбітрів,  склалося  враження, що члени виконкому не були готові до цього вибору...

– Якщо вже таке конкретне питання, то мені взагалі не зрозуміла ситуація з цими виборами   чи   призначенням,   чи   як правильно сказати... Було кілька кандидатів названо. Щодо процедури є питання. Очевидно, потрібно було, щоб кандидати виступили з відповідними програмами, захистили їх, показали, що вони планують. Нічого б не було страшного, коли б це питання розглянули через два-три тижні. Є фахівці, в комітеті, які впоралися б на перших турах із цим завданням. А потім,  треба  було  заслухати програми кандидатів, і, найголовніше, почути, як вони планують вийти з кризи, що існує в українському арбітражі.

– Добрий день.

– Добрий.

– Чому федерація футболу не може дати ні рішення апеляційного комітету, ні рішення  дисциплінарного  комітету щодо матчу «Нафтовик» – «Динамо»?

– В історії українського футболу створений прецедент, коли виконком ухвалив рішення відсторонити від розгляду питання, пов’язане з організацією проведення змагань,  структуру, яка за це відповідає. Наголошую – унікальний випадок: лише в цьому питанні, щоб цю ситуацію розглядав КДК. Я не знаю, а можу лише здогадуватись, чому це зроблено. Можливо, вважали, що рішення, яке буде прийняте, в ПФЛ декому не сподобається. Але факт залишається фактом: ФФУ ухвалила безпрецедентне рішення, яким КДК отримано повноваження по одному конкретному матчу. Федерація постійно дорікала ПФЛ, що основний метод роботи ліги –   штрафи. А КДК просто вирішив питання: по 25000 доларів штрафу кожному клубу. І таким чином зняли проблему навколо матчу. Отже, провина клубів різна, а санкції – однакові. Мені не зрозуміло, чому в окремому випадку ситуацію бере під контроль федерація. Кому це потрібно – питання до федерації.

– Анатолію Володимировичу, чи не здається вам, що у нашому футболі останнім часом всі вибори проходять непідготовлено,  спонтанно?  Ось,  наприклад,   у   Полтаві   вибори президента  прем’єр-ліги  теж, здається, проходили не зовсім зрозуміло...

– Я думаю, що тут є два питання. У непідготовленості може і полягати підготовленість, це – по-перше. По-друге, стосовно Полтави,  то навряд чи при тому підході, який був організований, можна провести вибори президента. Адже не звернули уваги на статут прем’єр ліги, де чітко сказано, що висувати кандидатуру на пост президента можуть клуби. Лише клуби. Таких було чотири, а восьмеро – самовисуванці. І те, що їх допустили до конкурсу, – порушення статуту. Отож, якщо не обрали – чудово, бо коли б обрали будь-кого, навіть людину заслужену, процедура піддаватиметься сумніву, а отже, вибори будуть незаконними. Те, що запропонував президент футбольного клубу «Шахтар» Ринат Леонідович Ахметов, думаю, – оптимальний варіант – найняти серйозну міжнародну компанію, яка б підібрала три-чотири кандидатури, попередньо ознайомившись з їхніми програмами, їхніми досьє, яка б, рекомендувала прем’єр-лізі цих людей, як кандидатів на такий високий пост. Це найреальніший і найдоцільніший шлях на сьогодні.

– Людмила Грищук турбує. Ваше ставлення до ситуації в «Арсеналі» з Мизіним?

– З Мизіним ситуація, як на мене, однозначна. Є контракт, і сторони   повинні   виконувати його умови. КДК  прийняв  рішення на користь футболіста і оштрафував «Арсенал» за невиконання контрактних зобов’язань.

– А щодо «Арсеналу» та стадіону…

– Проблема стадіону, справді йде шлейфом за цим клубом. Адже створювався  він  свого часу нашвидкуруч. Чудова ідея, але підстав було недостатньо. І від цього тепер потерпає клуб. Хоча за відсутності бази, клуб досяг вагомих успіхів і слід підтримати його. Знаю, що тривають перемовини з «Оболонню» про те, щоб була надана можливість грати на їхньому стадіоні і з федерацією щодо комплексу ім. Віктора Банникова. Але там є свої проблеми, бо ці два стадіони не відповідають у повному обсязі вимогам    атестації     для    команд прем’єр-ліги.

– Серед найголовніших завдань  прем’єр-ліги –  прозорість бюджетів. Чи буде вона насправді, щоб не виникало таких  випадків, як з Окодувою, коли неможливо з’ясувати, хто його продав, куди й за скільки.

– Футбол відображує ситуацію в країні. Тому, якщо в державі є проблеми, то вони є і в футболі.  Деякі клуби мають прозорий бюджет, деякі – на шляху до цього. Існують нюанси. Це, з одного боку, певна інерція, з другого – «традиції». Є проблеми, але рано чи пізно ми повинні вийти на загальний прозорий бюджет, бо це вимоги атестації клубів. Чим раніше це клуби зроблять – тим буде краще. Інших варіантів немає.

– Добрий день, редакція газети «Сумщина». Кілька запитань. Перше. «Нафтовик» – «Динамо». Пам’ятаєте той матч? КДК, ПФЛ і апеляційна комісія, чи правильно вони вчинили? Уже цього сезону на стадіонах прем’єр-ліги були деякі порушення. Думаю, що це лише початок.

– Тут існує дві проблеми. Перша – це те, що ФФУ забрала розгляд цього питання в бюро ПФЛ і передала КДК рішенням виконкому. Це унікальний випадок, про що я вже говорив. Чому так зроблено? Це окрема тема. Друге питання – щодо самого рішення. Мені не все зрозуміло про рівність покарання. І про саме рішення з погляду ефективності. Якщо ПФЛ дорікали, що ліга тільки штрафує, то сама федерація в особі КДК обмежилися винятково штрафами.

– Але однак прикро, що в інциденті в Охтирці винні були, насамперед, фанати «Динамо» – і саме цей клуб. Мені здається, що всі ці документи писалися під диктовку або під копірку.

– Я не хотів би продовжувати коментар з цього приводу. Але вважаю, що тут є дуже серйозні питання як за процедурою, так і щодо самого рішення.

– Ну і останнє питання. Чи не вважаєте ви, що головна проблема українського футболу в персоналіях? Наприклад, якби прибрати Суркіса, футбол розвивався б зовсім по-іншому? На мою думку, не було б такого, що він сидить і збирає гроші. Тільки керує. Керувати це найлегше.

– Без коментарів.

«НАТУРАЛІЗАЦІЯ ЛЕГІОНЕРІВ? ЛИШЕ ЯК ВИНЯТОК!»

– В’ячеслав Стасенко, Київ. Як ви ставитеся до натуралізації легіонерів і, зокрема, Девича?

– Скажемо так: це узгоджений крок, який ухвалили футболіст і керівництво клубу. Я до нього ставлюся з повагою. Це позиція громадянина і позиція клубу. Вони збіглися і це добре. Як виняток, я вважаю, це нормально. Але як правило – ні.

–З погляду допомоги розвитку клубу…

– Допомагати? Може, й так. Я ж кажу, як виняток – це нормальне явище, як правило – ні. Це не допомога. Таким чином, ми не вирішимо завдання. Оскільки, якщо так розвивати цю тему, то ми можемо натуралізувати і з Африканського континенту більше людей, і з Азії тощо. Але навіщо? У нас вдосталь талановитої молоді.

– Як ви вважаєте, чи є у нас, в Україні, проблема тимчасових легіонерів,  тобто  людей, які приїжджають тільки щоб заробити?

– Звичайно, є. Це проблема пострадянських держав, побічні ефекти становлення професіонального футболу.

– Доброго дня! Юрій із Києва. Хотів би запитати: наш футбол перебуває в занепаді, якщо порівняти кількість публіки, яка була десь років 20 тому і тепер. Іноземців багато в клубах. Чи можна запровадити таку процедуру, щоб клуби, які запрошують іноземців, перераховували обов’язковий відсоток від гонорарів у свої дитячі футбольні школи, на розвиток молоді.

– Про занепад – я так питання не ставив би, є в нас і успіхи...

– Але, дивлячись на закордонні матчі...

– Коли ми дивимось на закордон і дивимось на нашу державу, то ви, мабуть, погодитеся зі мною, що з того, що ми маємо в господарстві нашої держави,  футбол посідає далеко не останнє місце. Але хотілося б, щоб він був попереду. Я з вами згоден. Тут справді є проблеми. І дуже серйозні. Якщо пов’язувати ці проблеми з одними легіонерами,  то  такого висновку я б не робив.

– Але ж молоді треба розвиватися…

– Повірте мені, якщо у тренера є сьогодні українці чи гравці    інших    національностей (громадяни України), котрі вищі за рівнем від легіонера (ви сьогодні можете звернутися з подібним запитанням до тренерів    «Динамо»,     «Шахтаря»), звичайно,    він    поставить    у склад українського футболіста. Якщо цього рівня не достатньо, він іде іншим шляхом. Я хочу сказати,  що потрібно тверезо оцінювати ситуацію, яка сьогодні склалася. По-перше, це загальноєвропейська  тенденція. Ми нікуди від легіонерів не подінемося:  це школи,  це позитив, з точки зору обміну підходами, тренерськими ситуаціями, методів підготовки футболістів тощо. Це позитив. Але є і негатив. Якщо будуть  середнього рівня легіонери, то це може призвести до того, що ми втрачатимемо свою молодь. Такі приклади є, і це потрібно визнати. Особливо на початку. Тоді приїжджали посередні футболісти в імениті клуби, за великі гроші. Є люди, що вміють використовувати ситуацію. Завезли сюди низького рівня футболістів, привезли касети, зліплені з фрагментів виступів гравців, «втюхували» ці касети президентам клубів, обіцяли багато чого, отримували гроші і, таким чином, працювали. Тепер ситуація докорінно змінилася: працюють досить добре селекційні служби в клубах і досить багато клубів беруть (на прикладі наших провідних клубів) членів збірних команд. Але, знову-таки, проблема легіонерів існує всюди. Тут пасує вислів президента ФК «Шахтар»: «Конфлікт інтересів».

– Я хотів би наголосити, що мало коштів отримують наші дитячі школи».

– Дуже мало! І я з вами абсолютно згоден. Але, я хочу сказати, що зараз платять за кожного легіонера Федерації футболу певний внесок, який йде на розвиток дитячого юнацького футболу. Однак ми не виконаємо завдання лише завдяки таким людям, як Бойко, Коломойський,   Ахметов,   Димінський, Суркіс,  Тарута,  Климов,  Ярославський та інші, тобто людям, котрі вкладають в це свої власні гроші. Сьогодні потрібна державна підтримка футболу зокрема, і в спорті взагалі. Ми не вийдемо  на  потрібний  рівень, якщо у нас не буде державної політики. Це потрібно зробити. При тому, що в футболі великі гроші сьогодні є. Але якщо ставити серйозні завдання, то держава повинна масштабно долучитися до цього проекту.

Продовжуючи тему «тимчасових легіонерів». Справді, з’явилася нова течія. Українці завжди відзначалися розумом, підготовленістю, ось і зорієнтувалися швиденько деякі фахівці, що масово почали завозити сюди недостатньо підготовлених фахівців за чималі гроші. Є і позитивний приклад – збірники в київському «Динамо» і «Шахтарі». У цьому контексті продовжу тему про «конфлікт інтересів». У чому ж цей конфлікт полягає? Є інтереси збірної, а є інтереси клубу. Збірна зацікавлена, щоб було більше футболістів-українців. А клуби зацікавлені в тому, щоб було більше кваліфікованих фахівців незалежно від їхньої належності до тієї або іншої держави. Чому? Бо цілі переслідуються різні, і тут треба досягти консенсусу. Свого часу ви пам’ятаєте, як Блохін, коли був тренером національної збірної, говорив, що коли не буде жорсткішого ліміту на легіонерів, то він подасть у відставку. А якщо сьогодні поставити це питання Блохіну (тоді він був тренером національної збірної, а нині – він тренер ФК «Москва»)? Я думаю, його позиція змінилася. Бо завдання у тренера Блохіна в Україні і у тренера Блохіна в Москві абсолютно різні. Ось це і є конфлікт інтересів. Треба шукати консенсус.

– Чому не заграли Кастильо та Матузалем?

– Чому? Є такий вислів: «Знал бы прикуп, жил бы в Сочи». Якби знати суть, що там, всередині...

– Маєте на увазі психологічний момент?

– І Кастильо, і Матузалем – висококласні футболісти, поза всяких сумнівів. Це ті легіонери, що потрібні. Чому? Бо є багато складових, про які читаєте,  припустимо,  на  сторінках преси, коли колишні футболісти-легіонери київського  «Динамо» і «Шахтаря» говорять про проблеми. Це інша атмосфера, інші життєві засади, інша психологія людей. І з цим потрібно рахуватися. Не всі можуть адаптуватися до цієї ситуації. Адже зарплати досить високі, нічим не поступаються зарубіжним, стосунки хороші. Але є багато інших складових, які впливають на психологію людини. Це було, є і буде. Коли Україна вийде на життєвий рівень країн Євросоюзу в усіх його проявах, тоді і будуть стосунки іншими. Це природна ситуація і до неї потрібно ставитися спокійно. Ми сьогодні – не Англія, не Італія і не Іспанія. І випадки адаптаційного характеру у нас ще будуть.

– Нещодавно Єзерський  в інтерв’ю сказав, що легіонери отримують більше грошей, ніж   вітчизняні   футболісти, тож вони повинні брати ініціативу в свої руки…

– Легіонери,   як   правило, отримують більше, ніж вітчизняні гравці, і так є не лише в українському футболі. Так вже склалося, і, певною мірою, правий   Єгерський:   гроші   треба відробляти. На жаль (це потрібно визнати і про це неодноразово говорили президенти клубів), дізнаються потім, що це за людина, коли вже укладають з нею контракт, коли бачать гру, показники. Коли людина приїжджає сюди – змінюється її психологія. Цьому є об’єктивні причини, а є ще й суб’єктивні. Скажімо,   людина   не   звикла працювати, а футбол передбачає важку, копітку працю. Але для того, щоб про це дізнатися, потрібно з цією людиною поспілкуватися. На жаль, у нас таких випадків достатньо.

ДРУГА ЛІГА – АХІЛЛЕСОВА П’ЯТА НАШОГО ФУТБОЛУ

– Останні кілька сезонів у донецькому «Металурзі» працював  Дмитро  Селюк.  Чи  зі знаком «мінус» чи «плюс», то вже інше питання, але він залишив певний слід в українському футболі. З ним пов’язано чимало трансферних операцій у донецькому клубі, він запам’ятався,   як   скандальна  постать  українського  футболу. Яке  ваше  ставлення  до  цієї особи?

– Скажу так: я мав із ним кілька розмов по телефону, коли ще працював у ПФЛ. Він телефонував з приводу гравців. У нас із ним телефонне знайомство. Не хотів би давати оцінку його діяльності: я з ним не знайомий на такому рівні, щоб давати    йому    характеристику. Але хочу сказати, що у нас є окремі керівники клубів,  які поводяться наступним чином: коли людина потрібна, коли беруть футболістів у Селюка – його характеризують дуже позитивно, коли ж проходить кілька місяців і виникає конфліктна ситуація з цими футболістами, то Селюка обливають брудом. Я думаю, що це не прикрашає тих людей. Не можна ж говорити, що вчора Селюк був нормальною людиною і з ним можна вести справи,  а через день поливати його брудом.

– Добрий день! Пане Анатолію, можна поставити вам запитання?

– Будь ласка.

—Поясніть суть останніх реформ в українському футболі. Яку користь від них матимуть наші клуби? І ще хочу сказати, що дуже поважаю вас як фахівця і людину, бо бачила багато передач з вашою участю, наприклад, у Савіка Шустера. Ваші погляди я підтримую і поділяю.

– Дякую вам за таку високу оцінку моєї діяльності. (Сміється. – Прим. ред.). Сприймаю це, як аванс. Реформа проведена, а чи вона ефективна – покаже час. Або це просто зміна вивіски (чого б не хотілося), або справді з’являться якісь нові ідеї, які будуть реалізовані. Нова структура повинна дати новий поштовх у розвитку українського професіонального футболу. Дякую за запитання.

– Якщо подивитися збоку, донецький «Металург», один з найбагатших  клубів  України, має   прекрасну  інфраструктуру, яка майже ні в чому не поступається «Динамо» та «Шахтарю»…

– Ви хочете невдачі команди пов’язати з діяльністю Селюка? Повторюся: мені невідома «кухня», яка існувала в клубі, коли там працював Селюк. Є дві людини, як зараз утримують футбольний клуб «Металург» – Сергій Тарута і Олег Мкртчян. Вони дуже багато зробили для українського футболу, створивши таку команду. Причому команду – не «каліф на годину», а таку, що і результат показує. Коли є база (в широкому значенні), якщо є такі керівники, то результат не забариться. Коли й були якісь проблеми, то це – відбитки часу, Це пов’язано з тим, що період становлення клубу має певні часові параметри. Через це треба пройти, і це нормальне явище. Потрібно набити ґулі, подивитися збоку на свої кроки і на свої рішення. Але радує те, що у цьому клубі футболом займаються серйозно. І я впевнений, що успіхи у цього клубу невдовзі будуть дуже вагомі.

– Анатолію Володимировичу, питання по другій вітчизняній лізі. Майже кожного року до фінішу змагань приходить менше команд, ніж стартувало. Це вже стало якоюсь закономірністю. Якось відстежуються при допуску до другої ліги бюджети команд тощо?

– Це ахіллесова п’ята нашого футболу. З іншого боку, ми повинні виконати завдання – підвищити статус професійного футболу на місцях, оскільки у такий спосіб ми можемо залучити до футболу більше людей.   Футбол   треба   зробити державною політикою. Сьогодні держава стоїть практично осторонь. Отже, потрібно діяти методами  суто  футбольними. Залучення до другої ліги – це позитив з точки зору пропаганди футболу. Обласний центр, який не має професіональної футбольної команди, – це вже проблема. Одначе, якщо обласний центр має команду, але вона животіє – це теж проблема. Як вийти з цієї патової ситуації? Слава Богу, що у нас є ентузіасти футболу на місцях, які можуть взяти команду другої ліги і вивести на певний рівень. Скажімо, як донецький «Металург». Не завжди базова складова таких успіхів є фінанси, але, з іншого боку, ми повинні знайти паритет інтересів. Не можна опускати рівень змагань другої ліги до такого, що не буде змоги закінчити ці змагання, оскільки знімаються команди. Втрачається авторитет таких змагань і зацікавленість у людей. Помиляється професіональна футбольна ліга, помиляється Федерація футболу України, довіряючи обіцянкам. Приходить людина і каже: наша команда брала участь у змаганнях на першість серед аматорів. Ми зараз не повністю готові, нам треба трохи часу. Дайте нам час, і ми підтягнемося. Буває, такому клубові йдуть назустріч. В одних випадках обіцянки виконуються, в інших, і таких випадків немало, – приходять “каліфи на годину».

– Ви бюджети таких клубів перевіряєте?

– Як уже сказав, бюджети клубів – це проблема українського футболу. І чим нижче рівень команд, тим більше проблем з бюджетами. Є два шляхи:   шлях,   яким  ми   сьогодні йдемо, або ж шлях формальний. Порушення – до побачення. Але якби ми таким шляхом діяли, то втратили б половину команд. Це треба робити поступово,   толерантно.   Зізнаюся, ПФЛ помилялася, нас підводили, федерацію футболу – також. Потрібно об’єднати зусилля усім футбольним  структурам і йти на поступки тоді, коли впевнений у тому, що люди, які стоять за цією командою, виконають  свої  зобов’язання. На жаль,  необов’язкових людей у нас зараз ще багато.

– А хто конкретно займається допуском команди до змагань?

– Є умови атестації. Є процедура. Якщо виконані всі умови – немає проблем. Якщо якісь умови не відповідають нормам, то потрібне клопотання Асоціації аматорського футболу. Якщо команда не виграла змагання серед аматорів, а посіла, скажімо, третє місце, повинне бути клопотання з Асоціації  аматорського футболу. Сьогодні без рішення атестаційної комісії, ФФУ та ПФЛ ніколи не допустять до змагань серед професіональних команд жоден клуб, який не відповідає вимогам. Але є винятки... Це треба визнати, і тут хочу стати на бік федерації футболу й зазначити, що подекуди це робиться заради добрих намірів. Хочеться в чомусь допомогти, однак не завжди, як я вже казав, це спрацьовує.

– А правда, що якщо команда має  гроші,  то  можна  придбати той же атестат?

– Ні. Я ж назвав причини. Купити атестат, я гадаю, не можливо  тому,   що  визначеного мінімуму  вимог  потрібно  дотриматися. Те, що не вкладається у мінімальні вимоги, йде як виняток, про що я казав. А купити атестат – це, щонайменше, несерйозно.

– Дайте відповідь на таке запитання: була інформація, що минулого сезону у якогось клубу    другої ліги бюджет складає три мільйони доларів.

– Ні, на жаль, я відповідної інформації не маю. Я переконаний, що якби у якогось клубу був такий бюджет, то ми той клуб уже давно бачили б у першій лізі. Це – дуже великі гроші...

– А «Княжа?»

– Не виключено. Там підхід дуже серйозний і з боку президента пана Кіндзерського. Я гадаю, що це – той варіант, який треба вітати. Поступово вони напрацьовують дуже серйозну структуру, і мені здається, що ці команди – ФК «Львів» та «Княжа» – матимуть непогане майбутнє.

– Як вони будуть суміщатися, скажімо, у прем’єр-лізі? Чисто теоретично таке  можливе?

– Існують чіткі норми,  визначені   футбольним   законодавством, – один власник – один клуб у лізі. Одній людині «потягти»  дві команди... одній структурі... буде, мабуть, нереально. Для того, щоб увійти й потім вийти, сьогодні – це не ті можливості, які дозволять (при всій моїй повазі до структур, що стоять за цими двома командами) на належному рівні утримувати  два  клуби  вищої ліги. Але головне – норма, про яку я сказав.

– Анатолію Володимировичу, на сьогодні ці два клуби, ФК «Львів» і «Княжа», грають уже в одних і тих самих змаганнях. У Кубку України.

– Так. Є проблема участі у таких змаганнях. Я думаю, вона легко регулюється регламентом. Це можна виписати, просто, я гадаю, ніхто не очікував, що   таке   «сходження»   цього клубу станеться так швидко, але це – гарний урок для того, щоби виписати необхідні положення спільно ПФЛ та прем’єр-лігою. Треба просто врахувати можливі варіанти. Ви ж знаєте, як створювалася прем’єр-ліга і як готувалися документи. Десь була об’єктивна складність, десь – певний ажіотаж, деякими речами знехтували. Зараз ситуація стабілізувалася і це можна вирішити.

– За «сліпого» жеребкування не буде гри в «піддавки»?

– Звісно, цю ситуацію варто виключити  шляхом  внесення певних норм у регламент. Ви маєте право поставити запитання. Якщо зустрічаються ФК «Львів» і «Княжа», то можливі варіанти,  як кажуть. Так,  це «побічні ефекти»  ситуації, її можна  уникнути  зазначеним шляхом.

«ГАРЯЧИХ І ХОЛОДНИХ КУЛЬОК НА ЖЕРЕБКУВАННІ НЕ БУЛО»

 

– Питання з приводу Кубка України й «сліпого» жеребкування. Коли вболівальники побачать «Динамо» й «Шахтар» у півфіналі Кубка України?

– Хотілося б зазначити, що це питання вже неодноразово піднімалося. Доходило інколи до смішного. То нас звинувачували у тому, що ми робили одні кулі холодними, інші – гарячими під час жеребкування. То ще щось придумували. Знаєте, як людина, котра сім років займалася  питаннями, пов’язаними із жеребкуванням, скажу: особисто я куль не торкався, бо зважав на наявність опонентів. Ми вирішили, щоби кожен клуб сам тягнув жереб. Ви ж бачили процедуру і ставите запитання: «Чому?». От, скажімо, якщо це все вирішувалося б закрито, то можна було б висловлювати якісь припущення.

– Скажіть, будь ласка, якому клубові дозволяється мати найбільше легіонерів, а якому – найменше?

– Я зрозумів ваше запитання, але воно не досить коректне. Не можна дозволити якомусь окремому клубу мати більше чи менше легіонерів, є ліміт – лише семеро легіонерів можуть бути присутні на футбольному полі одночасно, і це не залежить від клубу. Така норма  для  прем’єр-ліги.  Наприклад, у другій лізі грати легіонерам не дозволяється взагалі. У першій лізі – не більше трьох.

– Є така думка, котру б я не стала повторювати, якби чула її лише один раз. Мовляв, Україна ладна пожертвувати Євро-2012, тільки би зняти Тимошенко.  Як  ви  до  цього ставитеся?

– Я – людина аполітична щодо футболу. Якщо не буде у нас Євро-2012, то, думаю, тут буде провина не лише Юлії Володимирівни, бо ми маємо ще багато структур та керівників, котрі  тією чи іншою мірою задіяні у цьому проекті. Уявити, що в усьому винна буде Тимошенко, не можу.

– Чи можете   назвати щось позитивне до Євро-2012, бо останнім  часом  чуємо  лише негатив».

– Як казав Жванецький: «Бачимо світло у кінці тунелю, але тунель цей ніяк не закінчується». Так уже склалося, що маємо забагато протистоянь політичних та фінансових. Оці дві складові є вирішальними. Це я не про футбольні структури.

– А протистоянь футбольних?

– Футбольного протистояння немає. Навіть якби існувало якесь протистояння в контексті Євро-2012, то воно було б настільки мізерним, що абсолютно ні на що не впливало б. Якщо є чиїсь оцінки, які відрізняються від ейфорії Кардіффа, то варто їх сприймати спокійно, бо, як показує практика, ці оцінки потім підтверджуються керівництвом ФФУ. Я свого часу казав на передачі Савіка Шустера, що збірна України посіла гідне місце не «завдяки», а «всупереч». Ці ж слова повторив президент федерації через два роки. Тоді мене, як кажуть, ледь не піддали анафемі і звинувачували у тому, що Попов ледь не підриває авторитет українського футболу. Уся країна радіє, а Попов начебто – ні. Звісно, і я радію, бо це успіх тренера й футболістів, які зробили дуже багато. Це також успіх федерації футболу, котра доклала максимальні зусилля... Але час на святкування варто було обмежити, бо святкували занадто довго й багато що втратили. Але не буду пов’язувати це лише з тим, що довго раділи. Є об’єктивні й суб’єктивні причини. У мене є таке питання: а чому Південна Африка була представлена п’ятдесятьма представниками федерації футболу на Євро-2008? Чому наша федерація футболу не була представлена, щонайменше, такою ж кількістю осіб? Можливо, там було двоє-троє осіб, я не знаю... Я не знаю конкретних прізвищ із конкретним завданням. Якщо вони й були, то їх було мало. Тут, звичайно, було необхідно системно підійти до ситуації. Можливо, дехто з федерації футболу і сам не вірить у цей проект, тому людей не скеровували. Але я вважаю, що це була помилка, бо мало бути навчання. Такої можливості вже більше не буде. Друге питання, візьмемо ті змагання, котрі у нас завершилися. Ми посіли друге місце на студентському Євро, з чим і вітаю українську команду. Але, знов-таки, реклами – нуль. Вважаю, що це також було навчання, навчання для всіх. Юнацький чемпіонат-2009. Тут також можна скористатися можливістю навчання. Усе це – певні кроки, завдяки яким можна чогось навчитися. Чому цього наші не зробили у Швейцарії й Австрії, – серйозне питання. Ми не маємо досвіду проведення таких змагань, і отримати той досвід могли, але причина зриву Євро-2012 (якщо такий у нас, не дай Боже, станеться) буде далеко не футбольна.

– Як вважаєте, – зірветься чи не зірветься чемпіонат?

– На жаль, із кожним днем оптимізму все менше.

МЕНІ НЕ ЗРОЗУМІЛО, ЧОМУ ЛЮДИ, ЯКІ ПІДПИСУЮТЬ УКРАЇНСЬКІ ФУТБОЛЬНІ ЗАКОНИ, ЇХ НЕ ЧИТАЮТЬ

– З Полтави, Юрій Осторог, уболівальник. Гадаю, вам уже ставили таке запитання, а якщо ні... Де, на вашу думку, ахіллесова п’ята українського футболу і як її позбутися? Це перше запитання, і друге, якщо можете, розкажіть про себе, про вашу спортивну кар’єру, скажімо.

– Гаразд, дякую за запитання. Знаєте, ахіллесова п’ята не одна, їх багато. І ви погодитесь зі  мною,   що  це  всім  відомо. Комплексна проблема існує, і її складових   дуже   багато,   це окреме питання. Інша справа, що є питання, які можна вирішити силами футбольних функціонерів (до речі, яким не завжди   достає   толерантності   і співпраці). Це – інше питання, а є питання державні, в які повинна втрутитись держава. Нажаль, у нас з цим є серйозні проблеми, і ситуація нині така що потрібно сконцентрувати увагу на Євро-2012, а у нас погодні катаклізми призвели де того, що майже п’ять чи більше мільярдів потрібно на ліквідацію наслідків. А гроші потрібні на організацію Євро-2012. Так що тут є серйозні проблеми професіональною футболу. Вони комплексні. Якби проблема була одна, то питання вирішили б. Що стосується моєї біографії, то вона пов’язана з футболом. З 1966 року я – студент кафедри футболу Київського Державного інституту фізичної культурі (сьогодні це Національний університет), і далі все пов’язане з футболом донині. Я не працював у шахті, комсомолі, міліції. Працював у футболі, пройшов усі щаблі радянського футболу, був практично у всіх комітетах Федерації футболу України на той час; був у комітетах і структурах Всесоюзної федерації футболу, керував Українською колегією суддів, був членом виконкому федерації футболу. Пройшов шлях від студента до завідувача кафедрою футболу, кандидата наук доцента. Працював три роки керівником комплексної наукової групи київського «Динамо» (при В. Лобановському) Потім – закордон, потім у федерації футболу генеральний секретарем чотири роки, одні рік – технічним директором сім – виконавчим директором ПФЛ, за цей час був і суддею всесоюзних категорій, і делегатом УЄФА, комісаром ФІФА лектором ФІФА, тобто пройшов усі щаблі і маю деякий досвід, що дозволяє мені прямо дивитися в очі опонентам. Пропоную їм, якщо боні ставлять під сумнів мою кваліфікацію, провести незалежне тестування. Буду дуже вдячний, якщо ми разом із ними пройдемо ці кваліфікаційні тести. Тоді скажемо, хто є хто кому залишитися в українському футболі, а кому йти з нього.

– Можна ще одне запитання?

– Можна.

– Ніхто не буде заперечувати,  що  проблема  договірних матчів в українському футболі існує. Минулого сезону пре неї  заговорили   відкрито, бо виникли певні обставити. Скажіть, будь ласка, на приклад того ж таки черкасько-дніпродзержинського скандалу: було чи не було… І як це буде вирішуватися в прем’єр-лізі?

– Проблема договірних матчів була, є і, на жаль, можу спрогнозувати, буде у світовому футболі. Це – не мій песимізм, це – реалізм, бо на кону (у світовому масштабі) великі гроші, а за ними – великі люди, і тому якісь варіанти вирішення цих питань, мабуть, будуть. Але щоби звести цю проблему до мінімуму, потрібно над цим працювати. Щоб не давати можливості розвинутися цьому процесу. Мені здається, що той шлях, яким іде федерація футболу, – згубний. Чому? Адже вибираються з контексту окремі матчі. Ми бачимо, що у нас федерація футболу бореться Із договірними матчами чомусь тільки у першій лізі. До вищої ліги якось руки не доходять, хоча всі знають, що є і тут проблеми. Чому це так? – запитання до федерації футболу. Свого часу при мені було два серйозні випадки, які були предметом розгляду. Це матчі «Борисфен» – «Полісся» і «Карпати» – «Спартак» (Суми). Все розпочалося з листа уболівальника з Борисполя. Хто за цим стоїть, мені не хотілося б розбиратися. Тоді це питання підняли, дуже активно, гіпертрофовано. До речі, рішення бюро ПФЛ було таке, що у нас не було об’єктивних фактів, які підтверджували б договірний матч. Хочу сказати одразу: дуже важко довести змову, дуже важко! А ми не могли керуватися емоціями чи якимись поглядами. Хочу наголосити, що Аль Капоне свого часу в Америці взяли за несплату податків, а не за вбивства, яких за ним було дуже багато. У нас же сьогодні федерація футболу працює так: є підозра, для них – це доказ, а ми вважаємо, що все-таки повинні бути незаперечні докази. Так от, стосовно того матчу. У нас не було об’єктивних даних про те, що матч договірний, хоча причини для такого підходу були, але доказів немає. Клуб чи людина не винні доти,  доки не доведена їхня провина. Це – загальноприйнятий підхід. Нас звинувачували в усьому. КДК тоді ухвалило рішення, що це матч договірний, мене особисто звинуватили. Президент федерації футболу на одному із засідань центральної ради сказав, що йому особисто в цьому зізнався президент «Борисфена» Ковалевич. Та це вже інше питання. Якщо Ковалевич зізнався, то потрібно було і поводитись відповідним чином. За основу брати зізнання Ковалевича,  а не спиратися на думку вболівальника з Борисполя. Це –   по-перше.  Що  стосується останніх ситуацій. Заява Заховайла. Багато про це було сказано, але, знов-таки, потрібно цю ситуацію розподілити на дві частини. Перша: чи була вона взагалі, не знаю. Чи справді Маслов виходив з такою пропозицією на Заховайла, не знаю. Сьогодні комісія з етики чесної гри цього не довела, я підкреслюю. Немає зізнання Маслова і немає інших об’єктивних даних, які б підтверджували, що Маслов справді поступав відповідним чином. Якщо немає, то провина не доведена, людина вважається не винною. Узагалі ж, мені здається, що ця ситуація... я не хотів би підозрювати когось... і для чого вона взагалі була і хто був її «режисером». Але виникає дуже багато запитань, і, перш за все, – по процедурі. Ще раз хочу наголосити, що ті звинувачення стосовно мене, які оформлені рішенням виконкому, – абсурдні. І ця абсурдність уже підкреслена тим, що я написав відповідну апеляцію на рішення виконкому, передав їм аж два з половиною місяця тому в КДК, і КДК тільки кілька днів тому (!) прийняв рішення не брати до провадження мою апеляцію. Хочу підкреслити, що надається 37 днів КДК на вирішення питання по суті, а не на те, щоби брати до провадження чи ні. Якщо два з половиною місяця думали, то, мабуть, тут є питання. Мене звинувачують у тому, що я не прийняв до провадження справу, по якій була усна заява Заховайла. Знов-таки, хочу наголосити, що я чинив згідно із футбольними законами і законами України. А Дисциплінарні правила федерації футболу (стаття 58, пункт 1) говорять про те, що провадження по справі починається після того, як заявник подав відповідну заяву у письмовій формі. Це – по-перше. По-друге, стаття 116 Дисциплінарного кодексу ФІФА, пункт 2, говорить про те, що заявник може звернутися до органу, якщо в нього є докази поведінки, яка суперечить нормам ФІФА. І далі: заявник зобов’язаний подати заяву у письмовому вигляді. Мені не зрозуміло, чому люди, які підписують українські футбольні закони (у даному разі – дисциплінарні правила), їх не читають. Є підписи відповідних керівників, є відповідні комітети (у тому числі юридичний), є особи, котрі курирують ці комітети. Мені не зрозуміло, у чому мене можна звинуватити? От якби я вчинив, як це рекомендує полковник КДБ пан Кочетов – за усною заявою звернутися до клубу «Сталь» (Дніпродзержинськ) і попередив про можливі наслідки – тоді б я діяв незаконно. На засіданні комісії з етики й чесної гри я запитав у Кочетова: «Яким чином ви рекомендуєте мені це зробити?» – «Можна було подзвонити, сказати: «Шановні колеги, ширяться чутки, що ви хочете вчинити нечесно». Я запитую: «А якщо мені президент клубу скаже: «Ви у чому нас підозрюєте? На якій підставі?» Я що, скажу, що до мене прийшов Заховайло і зробив таку заяву?» Мені запропонують: «Покажіть заяву Заховайла». Це, певно, перше, що вони зроблять. Я скажу: «Вона усна». А якщо Заховайло потім відмовиться від своїх слів? А я вже поставив під сумнів честь і гідність клубу. Ось у такому разі мене слід було б звинуватити. Знаєте, дії ФФУ – впертість, гідна кращого застосування. Попова «ловили» дуже довго, мене усували від керівництва бюро ПФЛ. Крилатий вираз Стороженка, за якого було прийнято рішення виконкому: «За нормами ФІФА—УЄФА, виконавчий директор не може керувати бюро». Я кажу: «Покажіть мені ці норми». Звісно, не показали, бо їх не існує. І ухвалили рішення усунути мене на певний час. Найцікавіше те, що сьогодні це ні в кого не викликає сумнівів, коли голова дисциплінарного комітету прем’єр-ліги є її генеральним директором. Чергове питання не суміщення посад, а питання прізвища. Це червоною лінією проходить по рішеннях відповідних структур федерації футболу та їхніх керівників. Знов-таки, мене свого часу просто усували від функцій делегата ФФУ, при тому, що я був делегатом УЄФА. Я маю «в активі» усунення, котре за часом є більшим, ніж усунення всіх делегатів федерації футболу разом узяті.

– Чим ви це пояснюєте?

– Особистим неприйняттям окремих керівників федерації футболу.

– Ви ж казали, що протистояння у  футбольному світі немає.

– Я такого не казав. Протистояння існує, але я вважаю, що ці протистояння  не  такі, щоби їх зводити до рангу, як вони  зводяться  подібними рішеннями.  Будь-який  делегат може помилитися, але є кара, адекватна  помилці.  Та  якщо одному інспекторові за, скажімо,   неправильно   виставлену оцінку дискваліфікація дві гри, а іншому – півроку, виникає запитання: звідки такий індивідуальний підхід? Якщо, припустимо, одному делегатові за те, що він не відреагував на певні ситуації, що сталися на футбольному полі (не помітив він, не врахував тощо), дискваліфікація 1—2 матчі, а іншому – 9 місяців, то залишається тільки питати, чому так? Це пов’язано з тим, що у такий спосіб хочуть боротися з конкретними представниками чи з конкретними людьми? Я вважаю, що це – згубний підхід, і я закликав керівника федерації футболу діяти адекватно. Якщо людина винна, вона має одержати відповідну кару незалежно від її прізвища. Не може ступінь кари залежати від прізвища людини. На жаль, нині такий підхід федерації  футболу існує. Прикладів можна навести безліч. Тим не менше, я сьогодні зважаю на те, що представляю інтереси  футбольного клубу. Сьогодні я в іншій ролі. Закликаю своїх опонентів до співробітництва у вирішенні нагальних питань. Я вже не інспектор, не делегат, мене не треба усувати, не треба над цим замислюватися, не треба позбавляти певних функцій, я вже не голова бюро. Тому варто зосередитися на тих питаннях, котрі здатні нас об’єднати. Є низка проблем, про які сьогодні йшлося і які потребують спільної роботи. У нас багато роботи з дисциплінарними правилами, регламентом, і треба тісно співпрацювати. Такий настрій, присутній при наших розмовах із президентом ФК «Шахтар» Ринатом Леонідовичем Ахметовим, – налагодити нормальні стосунки з усіма футбольними структурами України (із клубами включно). Позиція президента така: ми повинні мати рівні відносини, вони мусять бути відкритими, і ми маємо створити обстановку рівності для всіх клубів, незалежно від їхніх бюджетів, прізвищ, які стоять за цими клубами. Сьогодні всі зацікавлені в тому, аби наш чемпіонат став конкурентоздатнішим. У першу чергу, це пов’язане і з ФК «Шахтар», і з ФК «Динамо». Чому? Бо ми не маємо досягнень у європейських змаганнях, і багато у чому це пов’язано з напругою нашого чемпіонату, суто спортивної його складової. А те, що у нас штучно створюється напруга у навколофутбольних справах, то ми намагаємося вже від цього відійти, зокрема, футбольний клуб і я, як його представник. Ми – за співпрацю, але ми не сприймаємо диктат. Футбольний клуб «Шахтар» нічого нікому не диктує, але й не буде підкорятися диктату. Ми вважаємо, що прерогатива футбольного клубу – представляти його інтереси тими людьми, котрих вважає ФК «Шахтар», прерогатива федерації футболу – представляти свої інтереси тими людьми, котрих вважає федерація футболу України. Ми з повагою ставимося до їхньої позиції і вважаємо, що і федерація футболу мусить з повагою ставитися до позиції футбольного клубу «Шахтар».

– Перепрошую, невеличке уточнення. Особиста неприязнь – вона на чомусь базувалася чи це звичайне самодурство?

– Ви розумієте, мені важко дати відповідь, позаяк особиста неприязнь має своє коріння... Була  особиста  приязнь,  і це підтверджується тим, що, скажімо, президент федерації футболу запросив мене на роботу, і тим, що він свого часу запропонував мене до складу виконавчого комітету, хоча  одразу ж можуть бути контраргументи, що Попов має скандальний характер і так далі. Ви, певно, багато такого читали,  так це під  копірку пишеться,  потім мені дехто з підписантів в газеті «Спорт-експрес» телефонують... перепрошують... Кажуть: «Ну, ти ж розумієш»... Знов-таки, справа, котра шита білими нитками, ні до чого хорошого федерацію футболу,  з  точки зору сприйняття її рішень громадськістю, не призведе. Якщо в контексті взаємовідносин, історія, «хто старе згадає, тому й око геть, а хто забуде – тому й обидва», то я не хотів би згадувати історію... Повірте, мені є що відповісти моїм опонентам на  будь-якому рівні,  у будь-якому форматі. Я не хочу цього робити, бо вважаю це ситуацією, яка веде у глухий кут. Треба з неї виходити гідно. І, перш за все,  я готовий до діалогу. Але не сприймаю такий диктат, котрий сьогодні існує, тим більше, у вигляді рішень виконкому. Сьогодні рішення виконкому    згубне    для    футболу України, бо якщо такий орган, який  мають   поважати,   приймає  таке  рішення,   ґрунтуючись на таких свідченнях,  то думаю, що для виконкому будуть серйозні наслідки сприйняття у Європі таких рішень, адже я, звісно ж, не зупинюся. Отримаю рішення КДК і напишу апеляцію до Апеляційного комітету. Якщо воно мене не задовольнить, звернуся до Спортивного арбітражного суду в Лозанні і цю справу доведу до логічного завершення. Якщо цього хоче федерація футболу – готовий публічно, як завгодно, розглядати це питання, але воно занадто затягнулося. Не треба бути спеціалістом-юристом, щоби бачити, наскільки ці аргументи, м’яко кажучи, не витримують критики, аргументи, якими сьогодні користується федерація. Що стосується моментів, пов’язаних із кваліфікацією, я вже казав: будь ласка, я готовий на будь-яке тестування. Що стосується моральних принципів – будь ласка. Звинувачувати людину – це вже входить у норму. Я готовий забути старі конфлікти. Є багато питань, котрі нам треба вирішувати, і я вчергове роблю крок назустріч. Пропоную привести рішення виконкому у відповідність до ситуацій, котрі сьогодні існують у конкретних питаннях. Це перше. Друге: налагодити нормальні ділові стосунки. Це ще один крок назустріч Федерації футболу України – тим людям, котрі відповідають за певні рішення.

«ЯКЩО ДО МЕНЕ Є ПРЕТЕНЗІЇ – ОБҐРУНТУЙТЕ!»

– Анатолію Володимировичу, а як же бути з представництвом «Шахтаря» у новій раді стратегічного розвитку?

– Питання не до мене. Є представництво клубу. Гадаю, це не найкращий варіант, коли не представлений такий клуб, як «Шахтар», хоча тут мені можуть опоненти заперечити: «Не представлений Поповим, нехай буде представлений іншою людиною». Президент клубу вважає, що його інтереси має представляти конкретна людина. Якщо до конкретної людини є претензії, то вони повинні бути чітко сформульовані і обґрунтовані. Якщо є серйозні претензії, то їх треба довести. Я вже казав – а судді хто? Хто дає оцінку кваліфікації? Чи може людина, котра завершила заочно факультет фізвиховання за спеціальністю «вчитель фізкультури» в обласному педінституті, котра має за плечима досвід комсомольської роботи, роботи у шахті, у міліції, сьогодні давати кваліфікаційну оцінку будь-кому, хто пов’язаний із футболом? Я думаю, навряд чи. Але якщо люди це собі дозволяють, то, в першу чергу, необхідно висунути конкретні претензії. Я готовий. Свого часу радіо «Ера» запрошувало представників федерації футболу до прямого ефіру. Я приходив на передачу, а мої опоненти не приходили. Готовий продовжити дискусію, діалог, готовий до будь-яких форм спілкування, котрі запропонує федерація футболу, але я закликаю до конструктивізму. Якщо є претензії – формулюйте, і будемо захищати: ви – свою позицію, я – свою. Оці закиди з допомогою ваших колег «по перу», у котрих активно змінюються тільки прізвища... Дивіться, не треба знов-таки бути спеціалістом, щоби бачити, як це все тиражується, в яких виданнях, Інтернет-виданнях, газетах і так далі. Міняються місцями фрази, навіть не хочуть серйозніше опрацювати їх. Йдуть закиди, вони підхоплюються і далі тиражуються... Мене таким чином важко збити, я – достатньо тренована людина в цьому плані. Тому у такий спосіб мене збити зі шляху неможливо. Я закликаю до толерантних стосунків, пов’язаних із вирішенням проблем, яких на сьогодні достатньо, не «ставати у позу». А якщо хтось воліє представити цю позу як позицію, то, будь ласка, обґрунтуйте її юридичне і зміцніть фактами.

– Анатолію Володимировичу,  широкій  футбольній  громадськості став відомий один документ (уже потім «Карпати» образилися, мовляв, як цей документ засвітився в пресі), у якому  є  ряд  цікавих  питань. Наприклад, чи є зараз таке положення, що практично повністю підготовку арбітрів (тобто навчально-тренувальні збори, гонорари, проживання, харчування тощо) на себе бере прем’єр-ліга, але цей корпус залишається  у  відомстві  федерації?

– По-перше, давайте по порядку. Неправильно поставлене запитання: не бере на себе підготовку прем’єр-ліга. Прем’єр-ліга бере на себе фінансування, а підготовку здійснює профільний комітет федерації футболу, це його прерогатива. Заради справедливості, у цій частині варто зазначити, що федерація футболу пішла назустріч клубам, котрим дана можливість (і цією можливістю скористалася низка клубів) деяких арбітрів не допустити до змагання цього чемпіонату. Ви знаєте, сьогодні є формула «8+1 голос», за якої клуби можуть відсторонити арбітра. Таким правом клуби скористалися. Наскільки воно є ефективним – покаже час. Що стосується фінансування. Якщо раніше підготовка арбітрів була 50 на 50 розподілена між клубами й ПФЛ, то нині це повністю на плечах клубів. Більше того, клуби готові тягнути цей вантаж витрат. Арбітрам треба готуватися, і свого часу ми відстоювали позицію, що, якщо футболісти готуються на якісних полях за кордоном, то наші арбітри готувалися в Криму та на Закарпатті, де умови далеко не відповідні. Арбітри повинні готуватися у таких самих умовах, що й футболісти, бо ціна їхньої помилки є занадто високою. Потрібно створити умови, підвищувати гонорари, але разом із тим ці гонорари варто відпрацьовувати. Сьогодні ми кажемо так: позиція більшості клубів така, що підвищення гонорарів не є відображенням підвищення якості. Я вважаю, що була вже здійснена передоплата, отримали добрий гонорар, але його потрібно підтвердити якістю арбітражу. Як тільки клуби побачать реальні результати, то, звісно, гонорари підвищуватимуться – немає проблем, але зараз, так би мовити, крок мусять зробити арбітри і продемонструвати, що їхні вимоги щодо підвищення зарплатні підкріплені їхньою кваліфікацією.

– А щодо претензії, що не сама прем’єр-ліга керує?

– Поясню. Справа у тому, що це історія, яка вже «набила оскомину». Правда може бути одна. Не можна заради якоїсь справи порушувати закон, адже це – безперспективний шлях. Ми знаємо силу-силенну історій, коли на користь чогось ігнорувалися закони, і до чого це призводило. Таким шляхом свого часу (1996 – 2000 роки) йшла професіональна футбольна ліга: порушивши циркуляри ФІФА, взяла повний контроль над арбітрами. Я, коли був генеральним секретарем федерації футболу, неодноразово казав про це: і у приватних бесідах із керівництвом, і на відповідних заходах, але тоді не слухали. Як тільки ці ж особи прийшли до керівництва українським футболом, вони все повернули «на круги своя». Більше того, почали нас звинувачувати у тому, що ми намагаємося отримати ті повноваження. Якщо ви почитаєте відповідні інтерв’ю, рішення засідань тощо, ви побачите, що ми в ПФЛ ніколи не ставили питання про контроль суддівства лігою. Ми – законослухняні функціонери, а циркуляр, який тиражувався, починаючи з 1992 року, наголошує на тому, що за жодних обставин ліга не може контролювати суддівство. Там було також зазначено, що, у разі порушення національною федерацією, може бути вжито серйозних санкцій – навіть до усунення національних збірних команд від змагань. Але тоді це не лякало керівництво професіональної футбольної ліги: вони взяли під повний контроль суддівство та інспектування, мотивуючи це тим, що тоді була така ситуація, федерація футболу не впоралася зі своїми завданнями, і ледь не рятівники українського футболу з’явилися в особі керівництва ПФЛ. Варто зазначити, що майже все тодішнє керівництво федерації футболу в повному складі увійшло до нової федерації футболу (окрім двох – Валерія Павловича Пустовойтенка й Попова). Якщо тоді казали про непрофесіоналізм керівництва федерації футболу, то там було ще, як мінімум, п’ять чоловік, які сьогодні представлені у керівництві. Думаю, це пояснення, котре не витримує критики. Була дія, що порушила закон. Сьогодні треба хоча б один раз узяти на себе сміливість і визнати, що «ми порушили закон; ми зробили неправильно і ми це визнаємо», а не викручуватися. Сьогодні питання розвитку українського суддівства – це питання федерації футболу. Клуби можуть допомогти фінансуванням підготовки арбітрів, гонорарами через ПФЛ (а нині – через прем’єр-лігу). Потрібно створити таку атмосферу, щоб арбітр розумів, що йому ліпше законно заробити упродовж кількох років чесні гроші, ніж упродовж короткого періоду часу ті ж самі гроші, але нечесно, при цьому знищити себе як суддю і як особистість. Ми сьогодні є свідками гучних процесів (Італія, Німеччина, в Польщі старт чемпіонату скасували через корупційні обставини). Хотілося б, щоб у нас до цих моментів теж ставилися відповідно. Кожний має розуміти, що колись може статись таке, що не буде шляху назад.

– Анатолію Володимировичу, ми маємо таке традиційне запитання  наприкінці нашої розмови. Ніщо так не характеризує людину, як почуття гумору. Розкажіть, будь ласка, ваш улюблений анекдот.

– Найкоротший анекдот – це ситуація з рішеннями виконкому щодо мене...

– Дякуємо.

– Прошу... Я вам так само вдячний. На все добре.

Лілія МАКСИМЕНКО, Олександр ОЗІРНИЙ, Олексій КОМАРОВСЬКИЙ