Мені найпростіше знайти з ним спільну мову». Гравців його покоління усе меншає у Прем’єр-лізі. Можливо у нас занадто часто заглядають у паспорт. Або ж справді здоров’я вже не те. Спробуй попрацюй за системою Лобановського.

Це покоління не можна порівнювати з сьогоднішньою молоддю. Це як дві різні галактики. Вони застали «дідівщину» у командах, викликалися до армії та проходили збори у Криму. На їхніх очах змінювався чемпіонат. І деякі історії з 90-х сьогодні виглядають смішними. Згадати бодай, як половина ЦСКА перед грою познайомилася у роздягальні. Таким був той футбол.. Футбол, який лишився в архівах газет. Журналістам із цими хлопцями працювати було не просто, хоча бувають і виключення.

Сергій Закарлюка з тих, хто роками після гри обходив журналістську мікст-зону. Не тому, що не було чого сказати. Він і сам не пояснить, чому так робив. Його мама Надія Олександрівна роками збирала усе, що писали про сина журналісти. Саме завдяки її архіву у нас вийшов нестандартний сюжет. Чи цікавий, оцінювати вже вам.

Після виходу матеріалу у «Профутболі» телефон Закарлюки довго розривався від дзвінків. Дзвонили колишні партнери, знайомі, всі говорили одне : «Мужик!» Така оцінка, за відвертість, правду, яку не часто почуєш з вуст футболістів. Закарлюка звик говорити або правду, або нічого. Його прямолінійний характер з одного боку допомагав, а з іншого заважав. Коли Блохін виганяв зі збірної, він не пішов просити вибачення. Хоча аргументи у нього були. Не пішов, бо напевне саме у цьому весь Закарлюка. Можливо, у його архіві ви не знайдете золотої медалі чемпіона, але він цим не надто переймається. В його кар’єрі були і більш цікаві історії. Детальніше – у сюжеті Романа Бебеха.

ПРОФУТБОЛ. Родинний архів Сергія Закарлюки

– Сергію, ви якось непомітно випали з поля зору. Тихо пішли з «Ворскли», потім якийсь час виступали за ФК «Полтава» і тепер вже бачимо вас на тренерських курсах
– Я думаю, вік уже підійшов. Як би не хотілося, травми про себе давати знати. І в якийсь момент зрозумів, що вже не тягну. Але до цього був готовий.

– Кілька років тому, даючи інтерв’ю, сказали, що готові після України з’їздити пограти у Казахстані, наприклад…
– Якби пропозиції були, можливо і поїхав би.

– Багато футболістів у собі тренера не бачать. Як у вас із цим?
– Напевне, за партою з конспектом у центрі ліцензування мене б не зустріли, якби не бачив себе наставником. Я хочу навчитися цьому. Не готовий одразу прийняти команду. Для початку хотів би повчитись у інших тренерів. А вже потім працювати самостійно. Поки за партою пишу конспекти. Така враження, що час повернувся назад, пригадую школу. Почерк не виправний, як і прізвище.

– Тренерську лавку порівнюють зі сковорідкою. Дивлячись за грою, нічого не можеш змінити. Цього не боїтесь?
– Впродовж кар’єри я ніколи не боявся приймати рішення: спілкуватись із президентами, тренерами. У мене ніколи не було страху перед жодним наставником чи керівником. Я завжди говорив як є. Ніколи нікого не обманював. Тому, закінчуючи кар’єру, мені не соромно перед жодною людиною, з якою я працював. Перед тренерським містком ніякого страху не відчуваю.

– Що головне у роботі тренера? Як команда готова тактично, фізично, психологічно?
– Багато факторів важливі, та головне це – стосунки тренера з гравцями. Тренер має бути як старший товариш. А вже потім кожен ліпить як вміє.

– Ваші наставники вам багато чого пробачали. Ви теж будете давати своїм гравцям другий шанс?
– Треба дивитися на конкретну ситуацію, а вже потім робити висновки. Мене справді пробачали, але якщо я давав слово, то завжди його дотримувався. У мене було багато наставників, і всім при зустрічі потисну руку.

– Навіть Олегу Блохіну, який вигнав вас зі збірної через «запізнення на відбій»?
– З Блохіним взагалі ніяких проблем немає. Через роки зустрів його в аеропорту. Ми приємно поговорили. Що стосується тієї історії коли мене, Чечера та Зотова вигнали зі збірної, то вже через роки можу сказати, що Блохін був правий. Таким чином перед матчем з Туреччиною він струснув команду. Всі зрозуміли, якщо футболіст не виконує того, що він просить, це означає з ним не по дорозі.

– Йдучи з бази у Конча-Заспі ви навіть не просили Блохіна лишити Вас, а просто висловили побажання не казати нічого пресі. Однак через день про це знали усі
– Просив, але якщо він вважав за потрібне сказати громадськості, значить це правильне рішення.

– А як щодо В’ячеслава Грозного, який після поразки «Арсенала» «Таврії» 1:6 звинуватив команду у нечесній грі?
– По-перше, такі звинувачення треба робити особисто, а по-друге мого прізвища він не називав. Якщо не помиляюся, то Грозний лише Віталя Реву згадав. Якби він мене звинуватив у нечесній грі, не знаю, як би себе повів. Якби він конкретно сказав: «Закарлюка брав участь у договірному матчі». Навіть і не знаю, що би відбулось при нашій зустрічі. Не могла та команда «плавити» тренера та ще й із Заваровим домовлятись. До чого тут Заваров? Мене взагалі дивує, як таке можна було сказати? Це маячня.

– Руку Грозному при зустрічі потиснете?
– Якщо він не відвернеться, то потисну. Він же мені нічого поганого не зробив. Працювали з ним непогано, тільки вийшло так, що недовгою вийшла ця співпраця. Після матчу з «Таврією» його більше не зустрічав.

– Колишній півзахисник «Локомотива» Вадим Євсєєв перед інтерв’ю сказав одразу, що спілкуватиметься на будь-яку тему, окрім договірних матчів. Мовляв, те що було в 90-х, хай там і лишиться…
– Я можу говорити лише про себе. Коли виходив на поле, то всім завжди довіряв. І був впевнений у партнерах. А як було насправді – не знаю. Можливо, я дурень бігав, а бігати то й не було потрібно. Зі мною на ці теми ніхто й ніколи не говорив.

– Вас здивувало, що після того, як ЦСКА реформувався у «Арсенал» і його очолив Грозний, Вас у команді не лишили?
– А я на той момент вже підписав контракт з донецьким «Металургом». Мені запропонували гідні умови і стримати армійський колектив мене не зміг. У Донецьку в нас була хороша команда. Тричі бронзовими ставали, у Європі грали.

– Ніхто, напевне, не забуде вашого виїзду до Бремена…
– Ви про 0:8 від «Вердера»? Перший тайм – 0:3, заходить до роздягальні віце-президент, каже: «Ми тонемо, уже по підборіддя. Але не води, а ви зрозуміли чого». Ми відповіли , що попереду другий тайм . Вийшли і ще п’ять ковтнули. Що не удар, то гол. Все як у тумані пройшло.

– Ваш тодішній тренер Семен Альтман любить говорити афоризмами. Який він підібрав після такого матчу?
– Його через день до лікарні забрали. А що тут було говорити? Ми самі розуміли, під підлогу хотілось залізти від сорому. Хто грав у футбол, розуміє. Дивишся на «Вердер», здавалося, такі самі гравці, і нам 8 забили. Ми і в чемпіонаті непогано йшли, і перший досвід для молодого клубу. А тут такий результат. Після того матчу кілька років чекав, хто у Єврокубках програє крупніше. Щоби про нас не згадували, як про найгірших.

– Найкращий настрій після гри був у того, хто, здавалось би, навпаки мав найбільше сумувати…
– Сидимо у аеропорту, а тут Юра Вірт із duty free з пакетами виходить. Накупив подарунків. Нас це відверто здивувало. Після гри зміг все викинути з голови. Ми одразу на базу заїхали, готувались до гри у чемпіонаті з «Динамо». Обіграли киян і тоді вже настрій піднявся.

– У «Металурзі» ви перетнулися з майбутньою зіркою європейського футболу – Яя Туре. Кажуть, івуарієць постійно просився з Донецька…
– Не знаю чи просився, але спілкування йому справді не вистачало. Віце-президент просив нас допомогти йому в адаптації. На футбольному полі з ним проблем не виникало. Одразу було видно, що хороший гравець. Та поза полем сумував, але як я йому міг допомогти, якщо його мовою не володію?

– У кого із тренерів були найбільші фізичні навантаження?
– У Михайла Фоменка багато бігали. Найбільше мені подобався тренувальний процес Володимира Бессонова. Та після зборів Павла Яковенка мені вже нічого не було страшно. Мені тоді й 18 не було, тому нормально такі навантаження переносив. А деяким старшим партнерам погано ставало. На зборах по три тренування в день. О 7 ранку крос на 7 кілометрів. При чому потрібно було вкластися у визначений час.

– Павлов нам якось сказав: «Я працюю по Лобановському». У Миколи Петровича простіше було?
– Не коректно порівнювати. Вийшло так, що кар’єру починав у Павлова і у нього ж закінчив. У Павлова футболісти постійно здають фізичні тести. Тільки є якась перерва у чемпіонаті, одразу йде тестування. І з кожним разом свої результати треба покращувати, прогресувати. А це дуже важко робити.

– Колишній тренер «Шахтаря» Бернд Шустер через датчики заміряв стан футболістів…
– За Шустера у нас брали аналізи крові. Таким чином розуміли наші фізичні характеристики та можливості. Виходило так, що готуючись до сезону кожен гравець виконував різний обсяг роботи. На нас начепили датчики і сказали бігти, поки не дадуть команду зупинитися. Хтось пробіг 100 метрів, а ми з Тимощуком і Пуканичем думали половину Арабських Емірат побачимо. Чомусь нас датчик не зупиняв. Та така система реально дала результат. Вже впроровж сезону відчув наскільки сильно фізично готовий.

******

– Ви були таким футболістом, який завжди казав, що думає. Десь можна було промовчати?
– Я завжди відповідав за свої слова. Якщо не стримував слова, приходив до президента казав: «Дякую! До побачення». Ми тиснули руки і розходилися.

– Однієї миті ви перестали давати інтерв’ю журналістам. Останнє було 2 роки тому, мотивація якого була: «щоб мама прочитала і пораділа».
– Мама збирає всі вирізки з газет, які тільки писали про мене. На початку кар’єри дав інтерв’ю, розповів де народився, хто тренував, як починав. А повторюватися постійно не люблю. Думаю і людям читати постійно одноманітні матеріали не цікаво. До речі, останнє моє інтерв’ю мамі не сподобалося, забагато у ньому було правди.

– В одній із газет журналісти, якщо з кимось не встигали поспілкуватися, самі писали матеріал в стилі: «Гарна гра, не вдалось забити, але ми працюємо над цим»
– Думаю, когось здивувати своїм інтерв’ю не вдасться. Щоб сказали: «О сенсація!» Не часто спілкувався з журналістами, хоча зараз розумію, може й треба було це робити.

– Програму «Профутбол» дивитеся? Там продовжує рубати правду-матку ваш колишній партнер по ЦСКА Віктор Леоненко
– На Віктора Євгенійовича у ЦСКА я дивився з відкритою щелепою. Феноменальний гравець, але, на жаль, недовго він нас тішив своєю грою. Раніше завжди правду казав, а зараз я подзвонив і сказав, що він перестав бути таким правдорубом.

– ЦСКА і «Арсенал» хоч і розділили, проте для вас це одне ціле?
– Я й досі вважаю це одним клубом. Результати, яких ми досягали у ЦСКА, – це показник нашої команди. Бували різні ситуації і проблеми. Скільки без зарплати грали, але знаходили в собі сили. Якби не було командного духу, можна було що завгодно робити. Не вилетіли, коли могли, лишились на плаву.

– Вас здивувало, що інший ваш партнер по ЦСКА Андрій Кирлик священиком став?
– Я бачив, як усе починалося, як він переживав перші пости. Як йому було важко тренуватися, як не вистачало сил впродовж гри. Ми з ним за одним столом сиділи, а він нічого не їв. Його організму треба було звикнути до такого харчування. А коли звик – у «Чорноморці» він себе сповна проявив.

– Правда, що Олександр Олексієнко ще у 20 років сказав, що в 27 закінчить кар’єру?
– Ми йому тоді не повірили. Думали пройде час, і він забуде, чи просто гратиме. Але справді закінчив. Будете з ним говорити, запитайте чи не жалкує. Я то відповідь знаю, але озвучувати не буду.

– Олексієнко зараз агентом став. У вас не було думки піти цією стежкою? Шукати нові таланти
– Я особливо не знаю специфіки їх роботи, але вже чув багато історій. Можна бути різним агентом. Наприклад, я не зміг би обманювати. Обіцяти щось людині, розуміючи, що у тебе 40 футболістів, яким ти теж щось наобіцяв, але їхні прізвища забув. Агент має бути у курсі, що з футболістом, які у нього негаразди, чим може допомогти. У мене наприклад, агента ніколи не було. Коли стабільно грав, він мені і потрібен не був. Сам завжди всі питання вирішував. А от коли вік 34-35 підійшов, можливо, агент би й не завадив. Я ж інтерв’ю особливо не давав. Ніхто і не знав, коли у мене контракт закінчується. Сьогодні футболісту треба мати власного менеджера. Все змінюється. Подивіться, зараз всі матчі Прем’єр ліги транслюють, навіть першу лігу, раніше таке навіть уявити важко було.

– Арбітри могли загнати команду, а цього навіть ніхто не побачить? А без картинки і сперечатися немає про що?
– Так і зараз смішні пенальті ставлять, ламають матчі. Арбітри два матчі відпочинуть, а потім знову працюють. У цьому сенсі нічого не змінилося.

– В своєму попередньому інтерв’ю ви зізнавались, що мали проблеми з режимом. Багато фахівців впевнені у тому, що ви не повністю реалізували свій потенціал, могли досягти більшого.
– Не дуже люблю повторюватися та повертатися у минуле. Те що було, його вже не змінити і не варто про це довго думати. Так і з глузду зійти можна. Зрозуміло, якщо повернути час назад, я б не повторив деяких помилок. Раніше прагнув молодим партнерам щось підказати, аби не повторювали. Та, як кажуть, вчаться на власних помилках. Могло скластися інакше, і могла моя кар’єра піти іншим шляхом, але пішла саме так. Що було якби я зробив у тій ситуації, і чим би це закінчилось? Це все вже пройшло. Пішов вчитися, хочу стати тренером. Розглядати ситуації під іншим кутом. Як правильно розмовляти з командою? Ну потрапить мені на шляху такий підопічний як я… Спробуй з ним поговори. Сиди і думай, як йому пояснити, щоб його мозок скачав інформацію і почав працювати.