Зрозуміло, розпочалася розмова з вражень Володимира Григоровича про карпатівсько-динамівське протистояння.

– Гра мені однозначно дуже сподобалася. Дай Боже, щоб таких ігор у нашому чемпіонаті було побільше, тоді його рівень буде значно вищим від того, який ми маємо сьогодні. Зрозуміло, що обидві команди припускалися помилок, не все в них виходило. Але без цього футболу не буває. Головне, що ми побачили гру, яка на всі сто захопила як самих футболістів, так і глядачів.

– Рахунок закономірний? – Та ні, що ви. По змісту гри, по тому, як команди діяли на полі, «Карпати» щонайменше заслужили на нічию. А якщо врахувати їхню більш ніж помітну перевагу в другому таймі, коли вони повністю переграли «Динамо», то їхня перемога була б цілком справедливою. Але в футболі переможця визначають не за змістом та видовищністю, як це робиться, наприклад, у фігурному катанні, а за кількістю забитих м’ячів у ворота суперників. А в цьому динамівці виявилися кращими від господарів.

– На вашу думку, чим можна пояснити те, що по перерві ініціатива належала «Карпатам»? – На це питання дати відповідь важко. Напевно, на нього могли б відповісти тренери команд. Ми ж можемо лише констатувати, що «Карпати» в другому таймі переграли «Динамо». І це відзначили усі – і фахівці, і рядові вболівальники.

– Можливо, «Динамо» свідомо віддало ініціативу, сподіваючись зіграти на контратаках? – Але ж жодних контратак не було. «Карпати» повністю контролювали гру і мали, як я вже казав, щонайменше зрівнювати рахунок. Однак з реалізацією у них не склалося. Проте грали вони насправді добре, за що – незважаючи навіть на поразку – заслужили подяку від глядачів. Ви ж бачили, як стадіон стоячи проводжав футболістів «Карпат», коли вони залишали поле. А це, повірте мені, дорогого вартує.

– До матчу сподівалися побачити саме таку гру? – Знаєте, я у Львові зустрів чимало старих друзів і вони всі в один голос розповідали мені, які в «Карпат» проблеми і що їхній команді буде дуже важко навіть гідно протистояти «Динамо», не кажучи вже про досягнення позитивного результату. А насправді я побачив абсолютно боєздатний колектив, який нічим не поступався киянам. Мені здається, у Львові недооцінюють потенціал «Карпат».

ПЛЮСИ ТА МІНУСИ «КАРПАТ»

– Які сильні сторони можете відзначити у грі «Карпат»? – Перш за все, це жага боротьби та повна самовіддача кожного гравця. Упродовж всіх 90 хвилин матчу вони ні на мить не давали динамівцям вільно дихнути. Схоже, що дехто з гостей явно не очікував такого супротиву з боку господарів. Такий настрій на гру всієї команди без винятку в нашому футболі, на жаль, побачиш не часто. Не можна забувати й те, що «Карпати», в принципі, дуже молода команда. Тому їхнє завдання – з таким же настроєм проводити кожен матч. Тоді й майстерність кожного гравця зростатиме значно швидше.

– Нинішні «Карпати» потенційно здатні скласти серйозну конкуренцію іншим клубам у боротьбі принаймні за зону УЄФА? – Без сумніву, так. А якщо постійно гратимуть так, як проти «Динамо», то цілком можуть замахнутися і на найвищі місця. Але це можливо лише за умови, що гравці прогресуватимуть постійно, бо для футболіста зупинка в рості – це те саме, що регрес.

– А чого «Карпатам» бракує найбільше? – Як я вже казав, «Карпати» – молода команда. А значить, найбільше гравцям бракує досвіду. Вважаю, що саме брак досвіду не дозволив карпатівцям переграти «Динамо». Ви без проблем пригадаєте не один епізод, коли гравці «Карпат» наносили удар по воротах Шовковського з відстані 25 – 30 метрів. Так, удари здалеку це добре. Але часто це робилося тоді, коли було кілька варіантів продовження атаки, і тим самим втрачалася нагода загострення ситуації біля воріт киян. А били, бо дуже хотіли забити. Тобто емоції брали верх над здоровим глуздом, а це вже досвід, який приходить з часом. Таких моментів я нарахував з добрий десяток.

– Останнє питання стосовно матчу «Карпати» – «Динамо». Які враження на вас справила атмосфера на стадіоні «Україна»? – Відповідь тут може бути одна: якнайкращі! Це було справжнє свято футболу. Не сумніваюся, що заповнені трибуни також суттєво вплинули на налаштування футболістів обох команд на гру. Адже грати за заповнених трибун значно цікавіше і приємніше, ніж навіть при напівпорожніх. Футбол, як і театр, потребує свого глядача. Ви собі можете уявити, що відчуває актор, перебуваючи на сцені, коли в залі безліч порожніх місць? Те ж відбувається і в душі футболіста. От побачите, коли «Карпати» й надалі гратимуть так, як сьогодні, то трибуни «України» завжди будуть заповнюватися. І навпаки: велика кількість глядачів на львівському стадіоні змусить карпатівців повністю віддаватися грі в кожному епізоді кожного матчу. А все це разом врешті-решт дасть і результат.

СПРАВИ ЗБІРНОЇ

– Якщо не секрет, кого ви як тренер збірної України переглядали в цьому матчі? – Ми з Олексієм Олександровичем (Михайличенко. – Авт.) на даному етапі переглядаємо молодих гравців на перспективу. І в «Карпатах», і в «Динамо» таких є достатньо. Тож було цікаво подивитися на них в очному протистоянні.

– Хтось вам сподобався? – Одразу скажу, що жодного прізвища я не назву. Адже ми вже не раз бачили, як того чи іншого молодого футболіста, щойно він зіграє непогано в двох-трьох матчах, одразу називають майбутнім Шевченком чи Лужним. А він через якихось півроку, а інколи й швидше, перестає попадати навіть у заявку свого клубу на гру. Можу лише зазначити, що на мене справила приємне враження гра кількох гравців «Карпат».

– А що можете сказати про тих гравців «Динамо», за плечима яких вже не один виступ у складі головної команди країни? – Зрозуміло, що за ними я також пильно спостерігав. Але вибачте, своє враження я скажу лише Михайличенку: це конфіденційна інформація тренерського штабу збірної. Можу лише сказати, що я доповім головному тренеру, як кожен з них діяв у першому та другому таймах – там є багато цікавих моментів.

– Нових гравців для збірної нині шукати важко? – Навіть дуже. Але ми самі цьому сприяємо: надто багато легіонерів грає в наших клубах, от молоді й нема як зростати в майстерності. А ще хороший гравець для клубу і хороший гравець для збірної – це далеко не одне й те саме. Нам потрібні футболісти, які мають великий досвід офіційних міжнародних матчів. Його можна придбати, окрім збірної, в єврокубкових турнірах для клубних команд. Але ж наші клуби грають у них невдало. Хоча при цьому постійно заявляють, що така велика кількість легіонерів їм потрібна саме для успішних виступів у Європі.

– Якби залежало від вас, скільком легіонерам дозволили б одночасно виходити на поле? – Не більше п’яти. До речі, президент УЄФА Мішель Платіні також нещодавно заявив, що боротиметься за те, аби в клубах співвідношення між легіонерами та місцевими футболістами було принаймні 50 на 50. Адже система необмеженої кількості, або як у нас, майже символічного ліміту, призводить до падіння рівня національних футбольних шкіл. Найкращий приклад в цьому плані – Англія. Так, англійська прем’єр-ліга нині є найсильнішим чемпіонатом у світі. Але при цьому збірна Англії не пробилася навіть до фінальної частини Євро-2008. Більше того, збірна країни, яка дала світові футбол, вже добрих років з 15 практично не впливає на його розвиток у світі.