Одна з найвпливовіших осіб на території колишнього СРСР, український мільйонер і голова Національної федерації футболу, Григорій Суркіс  став відомим для хорватського суспільства в середині минулого року, коли Україну і Польщу було проголошено організаторами чемпіонату Європи з футболу 2012 року, чим було зруйновано сподівання Хорватії спільно з Угорщиною стати господарями для найкращих футбольних збірних Старого світу.

Голова Хорватського футбольного союзу Влатко Маркович тоді з неприхованим гнівом заявляв, що члени Виконавчого комітету УЄФА, які обирали між трьома кандидатурами, не змогли встояти перед грішми Суркіса, чиє майно неофіційно оцінено в 18 млрд. доларів. Тоді Суркіс спокійно відкинув всі звинувачення свого хорватського колеги.

– Що є таємницею Вашого успіху підприємця і чи можете Ви згадати як Ви заробили свій перший мільйон?

– Не пригадую, як я заробив свій перший мільйон, але хотів би наголосити, що він був зароблений виключно легальним шляхом і легітимно. Мої партнери і я свої перші мільйони задекларували відповідно до закону і з них, відповідно, було сплачено податок. Ми були першими українськими бізнесменами, які офіційно були зареєстровані міліонерами. Я вже давно не займаюся бізнесом, а єдиними основними моїми інтересами є футбол і моя родина.

– Ви з молодості хотіли займатися підприємництвом?

– Язростав як системна людина, багато років працюючи у різних державних структурах і переважно на виконавських посадах. Не можу сказати, що з ранньої молодості я почав собі ставити дуже високі цілі. Однак, на мою думку, в мене є багато позитивних рис. Я поводжуся так, яким я є, а люди нехай мене оцінюють за моїми вчинками.

– Наскільки Ви близькі з колишнім президентом України Леонідом Кучмою і чи вважаєте Ви, що він вам допомагав у професійному підйомі?

– З Леонідом Кучмою, як і з першим президентом Леонідом Кравчуком та багатьма іншими відомими у світі людьми можу сказати, що ми в дружніх відносинах, тобто наші відносини не можна назвати виключно офіційними. З Кучмою я був ближчий, ніж більшість депутатів в парламенті, і я пишаюся цією дружбою. Між тим, я не можу сказати, що Кравчук і Кучма мені допомогли у моєму кар’єрному підйомі. Ні Кучма, ані Кравчук не призначали мене на жодну державну функцію. Сьогодні, коли Кучма вже не є президентом, я можу вільно сказати, що ми друзі.

—                    

– Чи вважаєте Ви, що Україна після відомої Помаранчевої революції змінилася на краще?

– Революція 2004 року підштовхнула до змін у ментальності, тобто змін у головах людей, які тоді вийшли на вулиці і відкрито заявили про своє незадоволення тогочасною владою, що є правом народу, гарантованим Конституцією. Дійсно, Україна є сьогодні вільнішою і демократичнішою, ніж раніше, до 2004 року.

– Як Вам вдалося прийняти рішення про відхід з великого бізнесу енергоносіїв і присвятити себе футболу? Чи Ви це зробили з любові до спорту або вважаєте і футбол гарним бізнесом?

– Для мене футбол не є бізнесом, оскільки в таких країнах, як Україна і Хорватія, він і не може ним бути. Коли в 1993 році я став головою «Динамо»-Київ, я знав, що для успішного керування клубом потрібен досвід, який я мав керуючи компанією.

Тоді я був успішним підприємцем і людиною, що безмежно любить футбол. Цей спорт я полюбив, коли мені було 2 роки і мій дідусь вперше відвів мене на стадіон. Відтоді я став вболівальником київського «Динамо». Головою клубу я став, коли «Динамо» був у дуже складній ситуації і надав йому свою підтримку, коли він буквально був на стадії зникнення.

Бренд «Динамо» Київ для мене і моєї родини дуже багато значить, і я щасливий з того, що в ті часи я врятував клуб, який тоді майже повністю втратив авторитет у рамках не лише світового, а й українського футболу. Для мене футбол є якраз цілком протилежним поняттям стосовно бізнесу. Я докладатиму максимум зусиль для того, щоб українська збірна була ще сильнішою й для того, щоб ми разом з хорватською збірною пройшли на світову першість 2010 року, враховуючи, що у кваліфікаційній таблиці ми знаходимося в одній групі.

– Чи всі Ваші плани пов’язані з футболом чи все ж таки маєте підприємницькі і політичні амбіції?

– Я дуже задоволений, що 2006 року, коли закінчився мій мандат в парламенті, я повністю відійшов від політики і присвятив себе футболу. В наступних п’ять років я зосереджуватиму свою діяльність на футболі з метою якомога кращої підготовки Чемпіонату, хочу змінити обличчя України і допомогти Польщі. До 2012 року Україна повинна багато своїх законів узгодити з європейськими, збудувати інфраструктуру, при чому не лише спортивні об’єкти, а й іншого напрямку, які залишаться нашим дітям і внукам. Я переконаний, що Євро-2012 стане переломною подією для моєї країни, яку безмежно люблю.

– Чи можете Ви пройтися Києвом без охорони?

– Звісно що можу. Я вже звик до того, що незнайомі люди мене зупиняють і просять дати автограф.

– Чи отримували Ви коли-небудь погрози і чи опинялися Ви через свою діяльність у небезпечній для життя ситуації?

– Кожна людина у житті опиняється в ситуації, коли їй хтось погрожує. Моє сьогоднішнє положення, можливо, не виказує всі муки і тяжкі періоди, які мені довелося пережити, а помітні шрами на моєму обличчі – це лише сліди студентських сутичок.

– Чи знайомі Ви з Романом Абрамовичем і як Ви реагуєте, коли медії Вас з ним порівнюють?

– Звичайно я знайомий з Абрамовичем. Я вважаю безглуздям порівнювати мене з людиною, яка сама себе називає одною з найбагатших людей світу. Я себе таким не вважаю. Однак я люблю футбол не менше за Абрамовича.

– Чи плануєте Ви вкласти гроші в якийсь європейський клуб або його викупити, як це зробив Абрамович?

– Я є президентом Федерації футболу України і віце-президентом УЄФА і ФІФА, й уся моя діяльність пов’язана з розвитком футболу в моїй країні. Моє бажання – щоб український футбол мав більшу суспільну роль, для того, аби наші діти зростали з філософією здорового способу життя, щоб займалися найцікавішою грою у світі і щоб в руках тримали найбільш мирну зброю – футбольний м’яч.

– Чи задоволені Ви процесом підготовки до Євро-2012?

– Я досить оптимістичний. Парламентські вибори трохи загальмували підготовку, але зараз політична ситуація стабілізувалася, й усі державні органи включилися у підготовку.

– Що Ви думаєте про ідею організації в Загребі турніру чотирьох «Динамо» – однойменних клубів з Загреба, Києва, Тбілісі і Москви?

– Чому б ні? Думаю, ця ідея має бути втілена.

Р.S. Григорій Суркіс народився 4 вересня 1949 року в Одесі. У віці 23 років закінчив Київський інститут харчової промисловості. В часи розпаду Радянського Союзу він обіймав одну з керівних посад міської влади Києва, де відповідав за будівельні проекти. За підтримки посткомуністичного вождя, колишнього президента Леоніда Кучми на початку 90-х починається поступ Г. Суркіса до сьогоднішнього статусу одного з найвпливовіших людей в Україні. Працював у сфері нафтової промисловості та інших енергоносіїв, і сьогодні в його руках знаходяться головні галузі української економіки. Політичну кар’єру одночасно будує через діяльність у проросійсько-орієнтованій Соціал-демократичній партії колишнього президента Кучми. До футболу долучився у 1993 року, ставши президентом футбольного клубу «Динамо» Київ, керівництво яким пізніше передав своєму брату Ігорю. З 1996 року є заступником президента, а з 2000 року є президентом ФФУ, а піком футбольної кар’єри став 2004 рік, коли він увійшов у виконавчий комітет УЄФА.