– 2022 рік був дуже складним для всіх українців. Яким він був для «Шахтаря»?
– Справді, 2022 рік змінив плани всіх українців, зокрема й нашого клубу – персоналу, футболістів. Як результат війни, що розпочалась, ми втратили половину команди – 15 гравців залишили основний склад, пішов тренерський штаб. Фактично ми почали будувати команду з нуля. Так, у нашій новій історії, протягом останніх 20 років, уже було таке, що ми перебудовували команду: приходили нові футболісти, приходив новий тренерський штаб. Однак у такому екстреному варіанті це сталося вперше. І, сподіваюся, востаннє.

Усе доводилося починати спочатку, ніхто не міг гарантувати результат, адже все відбувалося дуже швидко і складно було щось планувати. Коли маєш горизонт планування в кілька днів, а не так, як у клубів у Європі – рік, два, чотири, п’ять, – то тут складно оперувати. Принаймні ми зробили максимум і сьогодні можемо аналізувати, підбивати підсумки виконаної роботи.

– Перед початком сезону нинішній, молодий та український «Шахтар» багато хто не сприймав серйозно. Якими ви бачите підсумки першої частини сезону?
– Якщо проаналізувати ці пів року, що ми відіграли з новою командою, з новим тренерським штабом, то можна зробити такий висновок: до війни ті хлопці, які сьогодні показують результат, були ще за великим рахунком хлопчиками, а після війни вони стали чоловіками, на яких поклали відповідальність і які розуміли рівень цієї відповідальності, усвідомлювали ношу, яку несуть. І вони проявили себе з такого боку, що я навіть не очікував подібного фідбека й такого рівня футболу, який вони демонструють.

Я протягом цього часу неодноразово розмовляв із президентом і казав йому, що футбол, який показували хлопці, мені подобається найбільше. Я вже 20 років у клубі та працював з багатьма тренерами, з багатьма командами. Певно, за будь-якого тренера, за будь-якої команди, що мали, ми могли показати розкішну гру, могли заявити про себе так, аби про нас говорив увесь світ. Однак мені подобається те, що нинішня команда демонструє цей розкішний футбол не в одному матчі, а є ціла низка таких ігор, є сталість, стабільність. Ось це мене тішило. Вони грали на хвилі такої відповідальності, на хвилі того, що вони не можуть, як то кажуть, «облажатися», що, може, такий шанс дається раз у житті, коли на поле виходить 11 українців і можна показати такий футбол. Може, такого ніколи й не буде, але дай Боже, щоб вони завжди були командою, завжди виходили всі разом. І вони скористалися цим шансом. Той футбол, що вони демонстрували, мені дуже-дуже подобався і подобається.

Гадаю, ці обставини, що ми почали майже з нуля, що на полі було 11 українців – це все так зійшлося і забезпечило результат, який дала команда. Тому ще раз повторюся, мені дуже сподобався футбол, який вони демонстрували в першій частині сезону.

– Іще влітку ви говорили, що Ігор Йовічевіч – тренер з дуже великими перспективами. Він справдив сподівання або можна сказати, що перевершив їх?
– Коли ми ухвалювали рішення і щодо футболістів, і щодо тренерського штабу, то розуміли: у тій ситуації, у якій ми перебували, складно було гарантувати успіх на 100 відсотків. Тому були сумніви щодо багатьох напрямів. Проте було ухвалено рішення, й ці рішення нам сьогодні говорять про те, що це було правильно, що та дорога, той шлях, який ми вибрали, був правильним. І Йовічевіч, і його команда показали себе чудово.

У той момент, коли тобі потрібно переключити футболістів з воєнних буднів, із того, що відбувається в країні, на футбол, на результат – ось тут і спрацювало те, що Ігор є дуже сильним мотиватором. І він зміг достукатись до самих глибин футболіста й змусити його десь переступити через себе, показати футбол, якого до цього він не показував узагалі. Ось у цьому і є головна фішка, найважливіший результат, якого він досягнув. Він настільки сильний мотиватор, що згуртував команду. Я ж багатьох футболістів добре знаю і на полі, і поза полем, і розумію, що до декого дуже складно взагалі достукатись.

До Йовічевіча це не вдавалося нікому, а він зробив. Я просто бачив реакцію цих хлопців стосовно нього, тренерського штабу – і мене все дуже дивувало. І потім, коли ти вже все це складаєш, то розумієш, що тренер створив команду. У тебе може бути багато індивідуально сильних футболістів, зірок, а він зробив команду-зірку, де один за всіх і всі за одного. Це те, що він зробив у потрібний момент часу: саме тоді було важливо команду, яку ми щойно зібрали, на колінах зліпили, об’єднати в одне ціле. І частина сезону нам знадобилася саме на цю роботу.

Наступний етап – буде вже вдосконалення футбольних принципів, які здійснюються на самому полі. Це вже інший етап, і оцінюватимемо ми його, можливо, з іншого боку.

– Окрім усіх позитивних внутрішніх командних моментів є ситуація, досі багатьом не зрозуміла – ідеться про ситуацію з ФІФА. Розкажіть, на якому етапі вирішення цього питання?
– У нас 22 грудня було засідання CAS (Спортивного арбітражного суду. – Прим.) у Лозанні, і я вважаю, що ми виступили досить добре: наша команда виглядала впевнено, ми надали всю наявну інформацію, усю доказову базу про те, що ФІФА ухвалювала неправильні рішення. Крім того, під час самого засідання, де були присутні представники ФІФА та судді, одним з моїх головних меседжів були такі слова: «Як ви можете Україну трактувати так само, як Росію? Якщо ви не розумієте різниці, то я можу вам зараз пояснити». І я бачив, що їм цієї миті було соромно, вони ніби нижче зростом ставали, коли про це їм говориш. Я намагався достукатися до них. Адже є обговорення щодо суті питання, а є спільні розмови, і в них я пояснював, що нас підтримує весь світ, а вони ставлять Україну на один рівень із Росією і так само до нас ставляться.

Знаєте, це як усі думали, що Росія протягом двох днів з нами розбереться, проте досі в них це не виходить. Так само і з ФІФА: так, ми можемо програти бій, але війну ми не програємо з однієї простої причини – за нами правда. І правда має перемогти – як на полі бою в нашій країні, так і в наших взаєминах із ФІФА. Питання ж у чому? ФІФА за великим рахунком що зробила? Залізла до кишені українських клубів і просто витягла звідти головний актив. Ось і все. Сьогодні іноземні футболісти, неважливо, якої національності, вільні робити все що захочуть. Вони мають агентів, які розуміють, що можуть заробити, забравши гравців безкоштовно. І замість того, щоб платити клубові, європейські команди платитимуть особисто агентам. Там включився грошовий фактор – і на цьому все.

ФІФА розповідає, що вона просто намагалася захистити футболістів. Однак я їм теж пояснював, що жодного футболіста ми назад не кликали, з кожним із них та з їхніми агентами вже були домовленості, з деякими вже практично було підписано трансферні контракти, які могли забезпечити клубу дохід. І ці гроші ми могли б інвестувати у якихось інших футболістів. Інакше як нам грати, якщо немає половини команди. Я ще тоді намагався пояснити ФІФА, що в нас розпочнеться чемпіонат України, що нам потрібно грати на груповому етапі Ліги чемпіонів, а ви в нас забрали пів команди.

Як нам бути? І в залі суду я запитував те саме: як нам існувати? Виходить, вони нас штовхають на додаткові витрати – запрошення нових футболістів, що ми власне й робили. Ми повернули українців, ми витрачалися на трансфери, на заробітні плати тощо. Тому я не розумію таких дій ФІФА. І це все сталося від того, що вони просто не хотіли з нами говорити – ні з нашою федерацією, ні з УПЛ, ні з клубами. Вони порішали це там, між собою, і ухвалили таке рішення.

– Наскільки бракувало легіонерів, бразильців у матчах Ліги чемпіонів? Чи їхня відсутність не відчувалася?
– Справа не в тому, відчувалася чи ні. Їх би ніхто й не повернув – не було завдання повертати. Я розумію, що багатьом з них страшно. При цьому я в залі суду намагався пояснити, що двоє іноземців приїхали до нас після початку війни, Траоре в нас залишився, а цей хлопець теж з «Аякса» прийшов, а не звідкись. Я їм намагався показати, що з погляду безпеки ліга, федерація, наш клуб усе зробили, і протягом пів року не було жодних негативних кейсів. Так, через повітряну тривогу могли зупинити матч, – зачекали й продовжили. Проте загроз життю не було взагалі, жодного такого моменту. Тобто тут було питання не повернення, а в тому, як це все відбувалося і як вони все це робили. Певно, якщо взяти легіонерів, що від нас пішли, то в ситуації, коли травмуються Зубков і Швед, пара бразильців нам не завадила б тоді.

– Однак зараз уже на першому місці в плані пріоритетності українські гравці?
– Звичайно, сьогодні це так. І в майбутньому, я гадаю, ми навіть десь відкоригуємо нашу стратегію на користь того, що в основі відсотків 65–70 має бути українських гравців. А решта – іноземні футболісти. Не говорю, що обов’язково це повинні бути бразильці. Гарних професіоналів зараз багато скрізь.

– Зараз у соціальних мережах уболівальники обирають найкращого гравця «Шахтаря» 2022 року. Як гадаєте, хто був найкращим гравцем цього року?
– Я маю думку, проте мені краще її не висловлювати. Тому що складно керувати колективом, коли ти когось виділяєш. Тож нехай це роблять уболівальники – це їхнє право.

– Може, назвете когось, хто сильно прогресував?
– Це ті, про кого я спочатку сказав, що хлопчики стали чоловіками: Трубін, Бондар, Судаков, Бондаренко, Конопля. Багато з них до війни починали з лави запасних, а сьогодні вони – основа. Це найголовніше, що сталося – вони відчули сили та впевненість у собі. І той футбол, який вони сьогодні показують, вартий великої поваги.

– А ще зараз у соцмережах триває голосування за найкращий забитий м’яч року – проєкт «Battle голів». Мені здається, у фіналі буде гол Олександра Зубкова у ворота «Реала» та Михайла Мудрика у ворота «Селтіка». На вашу думку, хто виграє?
– Для мене, мабуть, це гол Мудрика. Хоча й Зубкова теж... Розумієте, ці голи були важливими. Це не той випадок, коли два м’ячі забили і третій уже гарний забиваємо, а зроблені в той момент, коли були на вагу золота. І виконані справді чудово. Тому і той і інший гол для мене – красені.

– Найспекотніша під час міжсезоння – тема трансферів. Чи плануються якісь вхідні трансфери протягом цього зимового вікна?
– Ну, один ми вже здійснили: у «Сабуртало» купили грузинського правого захисника Гочолейшвілі під наш стиль – швидкий, технічний, з акцентом на атаці. А решта інвестицій залежатиме від багатьох факторів, наприклад, піде хтось чи ні. Наразі ще немає фінального рішення. Трансферні вікна ще не відкрилися, це буде січень – початок лютого. Тож ми можемо працювати, усе попереду. Знов-таки, подивимось, хто йтиме.

– Чи йдеться зараз про продаж гравців?
– Це ж усе від ринку залежить. Зимове трансферне вікно, якщо ми орієнтуємось на Європу, не надто активне. Здебільшого всі роблять закупки влітку, а зараз у них тривають чемпіонати – грають 31 грудня, 2 січня. Ліги не зупиняються, тому в них і часу надто немає, щоб здійснювати серйозні покупки. Гадаю, ці трансфери є вірогіднішими влітку, ніж узимку. Хоч я не відкидаю такої можливості.

– Ну й тема, що цікавить зараз усі світові футбольні ЗМІ: ймовірний перехід Михайла Мудрика до іншого чемпіонату. Чи можливий подібний трансфер зараз або ж наразі не розглядається такий варіант?
– Перемови тривають. Пропозиції ми отримуємо, але не ті, що хотіли б бачити у себе на столі. Зараз, буквально за 5 хвилин, зідзвонюватимусь з «Арсеналом». Ми відкриті до переговорів, готові обмінятися думками, цифрами. Домовимось – отже, домовимось. Ні – отже, наступного разу.

– Трохи про майбутнє. У «Шахтаря» завжди найвищі амбіції та цілі. Яка мета в команди на другу частину сезону? Чи зможе нинішній молодий український «Шахтар» іще більше здивувати весь світ?
– Для нас зараз гра номер один – із «Ренном». Якщо ви сьогодні подивитесь на Лігу Європи, то складно знайти відмінності з Лігою чемпіонів. Там такі топові клуби, що, щиро кажучи, буде дуже складно. Прямуватимемо від гри до гри. 10 січня почнуться збори, повернуться травмовані хлопці, яких було чимало. У цьому й була причина того, що ми трохи «змазали» кінець першої частини сезону. Може, десь трохи хлопці й «наїлися». Тому сподіваюсь, усі вже будуть у нормі – на гарному фізичному і ментальному рівні. Для нас важливо, звісно, виграти чемпіонат, а в Лізі Європи – показати гарний футбол і здолати «Ренн». А вже далі дивитимемось, хто попадеться. Це будуть геть інші завдання.

– Попереду в команди збори. Де вони проходитимуть і яким є план «гірників» на цей підготовчий період?
– Збори розпочнуться 10 січня й завершаться 9 лютого. Між цими датами, може, десь три дні перерви буде. Планується 6 спарингів.

Наше завдання сьогодні – по-перше, повернути на належний рівень хлопців, які були травмованими. Той-таки Траоре не показував себе на всі 100 відсотків: гадаю, те, що він демонстрував у першій частині сезону – це 30-40 відсотків його можливостей. Він мав велику травму, довго не грав. І я його десь розумію, адже це єдиний іноземний футболіст, який залишився після початку війни, він відчував певний тиск. Ми навіть обговорювали такий варіант, що він тренуватиметься за кордоном, а до нас приїздитиме на ігри. Потім він зрозумів, що це фізично неможливо. Це все збирається і виливається в результат. Тому сподіваюся, що це все піде.

Наразі вже всі розуміють, яка ситуація, бачать, що логістика працює – наші переїзди з України до інших країн на турніри. Тобто ми доріжку вже протоптали, а тепер можна зосередитись на результаті й підготуватися до першої гри з «Ренном».

– У ЗМІ з’являлась інформація, що «Шахтар» планує поїхати на другий збір до США. Наскільки це відповідає дійсності?
– Ми вели перемови з MLS, були певні домовленості. Однак почали ми «плисти» за датами – пішла розбіжність. Розуміли, що поїхавши до США, ми максимум проведемо там 2 гри. А суто економічно виходило, що ми будемо у збитках. Ми ж хотіли туди їхати, аби зароблені гроші віддати на армію, біженцям, для народу України. А що нам давати, якщо ми ще виявимось боржниками? Там просто порахували й зрозуміли, що економічно ми не вписуємось до бюджету. Якби було більше ігор, ми б поїхали. Нам потрібно було щонайменше 4 матчі, й тоді ми б однозначно їхали. А так, не склалося. У Туреччині готуватимемось.

– Попереду – Новий рік, і всі українці мають лише одне заповітне бажання – перемога України. Насамкінець нашого інтерв’ю що б ви хотіли сказати і побажати всім українцям?
– Знаєте, український народ переніс уже стільки страждань, проходить через такі випробування – і тут нічого не лишається, крім як побажати здоров’я. Здоров’я фізичного й ментального. Тут навіть від того, що читаєш і бачиш, здоровим складно залишитися. А є ще ж мільйони людей, які фізично страждають від цієї війни. Тому я хочу побажати здоров’я, витримки. І, дай Боже, усе це закінчиться чимшвидше: ми переможемо і відбудуємо нашу країну, яка буде в тисячу разів кращою, ніж була до війни.